Костянтин Єлісєєв: З Обамою — хіба що «дозавантаження»

Наступного тижня до Києва приїздить віце–президент США Джозеф Байден. Про те, наскільки важливим є цей візит у контексті україно–американських відносин, про роботу міністерства без голови, чи зміняться стосунки України з міжнародною спільнотою після президентських виборів–2010 та як довго ми залишатимемося для Заходу «людьми третього сорту», «Україна молода» розмовляла із заступником міністра закордонних справ Костянтином Єлісєєвим.

Відлуння московських «чаювань»

— Костянтине Петровичу, американські експерти наголошують на важливості того, що про приїзд віце–президента США Джозефа Байдена до України було оголошено ще до візиту Барака Обами в Росію. Чи не змінило перебування президента США у Москві акценти візиту Байдена в Київ? Адже після московських «чаювань» деякі оглядачі заговорили про охолодження у ставленні Білого дому до України.

— Можливо, до поспішних оцінок про охолодження відносин між Україною і Сполученими Штатами спонукало те, що в них виникла певна пауза. Але ця пауза була об’єктивною, адже після президентських виборів у Білому домі формувалася нова адміністрація. У тому числі призначали нових людей і на ті посади, які відповідають за зв’язки з Україною.

При цьому, хочу вас запевнити, навіть під час цього процесу інтенсивні зв’язки між Києвом і Вашингтоном не припинялися. Як ви знаєте, результати виборів президента США були відомі ще в листопаді минулого року. У грудні ми підписали зі старою адміністрацією (президента Буша. — Авт.) Хартію про стратегічне партнерство. 5 березня цього року в. о. міністра закордонних справ Володимир Хандогій мав зустріч із державним секретарем США Хілларі Клінтон у Брюсселі, це також дуже важливо. У Київ приїздив з окремою місією заступник держсекретаря Джеймс Стейнберг, також приїжджали американські високопосадовці, уповноважені в окремих напрямах. Зокрема, кілька тижнів тому Україну відвідав спеціальний уповноважений американської адміністрації з питань енергетичної безпеки в Євразії Річард Морнінгстар.

— Я мала на увазі не паузу у відносинах, а заяви Обами у Москві. Західна преса активно розтиражувала слова заступника керівника апарату уряду РФ Юрія Ушакова про те, що президент США пообіцяв Володимиру Путіну враховувати інтереси Росії на пострадянському просторі. Це потрактували як «обіцянку» США не сприяти євроатлантичним прагненням України та Грузії...

— Звісно, ця заява не пройшла повз нашу увагу. Ми детально з’ясували це питання у Вашингтоні, і Сполучені Штати ще раз наголосили на незмінності підтримки курсу України на членство в НАТО, в тому числі і в світлі візиту Барака Обами до Росії. І, думаю, під час візиту віце–президента США це буде ще раз чітко окреслено.

І якщо у питанні відносин між США та Росією йдеться про «перезавантаження», то у відносинах з українською стороною можна говорити про «дозавантаження». Перезавантажувати нам нічого — усе розвивається нормально, а нового імпульсу додати не завадить.

До речі, одним із ключових елементів пожвавлення діалогу на найвищому рівні є питання першої офіційної зустрічі президентів України та США. Ми сподіваємося, що це відбудеться вже восени.

«Хоч би що сталося всередині України, її стосунки з іншими державами залишатимуться стабільними»

— Ідеться про візит Віктора Ющенка до США, зустріч на нейтральній території чи можливий візит Барака Обами в Україну?

— Я б сказав, що йдеться про зустріч президентів. Де вона відбудеться — у Вашингтоні чи ще десь — це питання подальших переговорів. Можливо, про конкретне місце і дату буде домовлено під час візиту Джозефа Байдена. Також іще цього року планується візит до України держсекретаря США.

— Але Обама, слід розуміти, цього року — поки ще не відбулися вибори Президента України — до нас не приїде?

— Ми б хотіли, щоб, незважаючи на підготовку до виборів, відносини з іншими державами в України розвивалися за принципом «business as usual» («незважаючи ні на що, справи йдуть у звичайному режимі». — Авт.). Виборча кампанія — це не підстава припиняти відносини з усім світом і замикатися в собі. Навпаки, в цей період у нас відбудеться низка важливих міжнародних заходів. Зокрема, на самий розпал виборчої кампанії — 4 грудня — заплановано саміт Україна—ЄС, візити як високопосадових представників інших країн в Україну, так і нашого Президента — до інших держав.

— Ми, можливо, й не замкнемося, але міжнародна спільнота, очевидно, у ставленні до України все–таки завмре в очікуванні результатів президентських виборів. Чи є гарантія, що, незалежно від результатів виборів, зовнішні відносини України не зазнають радикальних змін?

— Це дуже важливе запитання. За 18 років незалежності у нас склалася така основа двосторонніх відносин — зі Сполученими Штатами, з Європейським Союзом тощо, — що вони не міняються, незважаючи на зміни в політичній кон’юнктурі Української дер­жави. І хоч би які трансформації відбувалися всередині України, це не є підставою для перегляду взаємин із тими чи іншими державами. Навпаки, на мій погляд, проведення виборів — це стимулювання до подальшого поглиблення партнерських відносин з усіма країнами.

А пріоритети нашої зовнішньої політики чітко визначені ще у 1993 році, і серед них — поступова європейська і євроатлантична інтеграція. Наші виборчі перипетії — це суто наша внутрішня справа, і на цьому, до речі, наголошують й іноземні партнери. Для них головне — щоб усі процеси в Україні відбувалися в рамках конституційного і правового поля, з дотриманням усіх демократичних принципів.

«Без міністра важко, але дипломати звикли працювати у будь–яких умовах»

— Мабуть, дипломатові важко відповідати на таке запитання, але скажіть, наскільки важко МЗС працювати в умовах, коли тривалий час немає повноцінного міністра? Адже з погляду міжнародної спільноти цей факт не додає Україні позитивного іміджу.

— Нагадаю, що керівництво зовнішньою політикою, згідно з Конституцією, здійснює Президент. Тому пріоритети і ключові завдання визначені, ми над ними працюємо. Звичайно, коли є міністр закордонних справ, він може розставляти певні акценти і, що дуже важливо, відстоювати позицію МЗС всередині держави. Адже міністр має право голосу під час засідань уряду. А Міністерство закордонних справ, на моє переконання, завжди було, є і буде найбільш патріотичним, прогресивним і конструктивним у виконавчій вертикалі влади. На МЗС замикається все: чи йдеться про енергетичну безпеку держави, чи про військово–технічні контракти, чи про захист наших громадян, економічну складову безпеки в умовах світової кризи — всюди наше міністерство є важливою, а інколи й вирішальною ланкою.

Зрозуміло, що наявність повноцінного міністра дозволяє значно підвищити ефективність нашої роботи, але мені не хотілося б, аби в когось склалося враження, ніби за його відсутності ми працюємо гірше або інакше. Робота триває, і в нас немає проблем із тим, щоб виконувати завдання, визначені Президентом, та доручення від Прем’єр–міністра. Ми — дипломати, і звикли працювати в будь–яких умовах.

«До членства в ЄС скоро залишиться лише один крок»

— Костянтине Петровичу, у грудні Україна має підписати з Євросоюзом угоду про Асоціацію. Наскільки це наблизить нас до вступу в ЄС?

— Угода про Асоціацію між Україною і Євросоюзом є найбільш амбіційною і досконалою з тих, які будь–коли існували в юридичній практиці ЄС. Якщо порівнювати її з тими, які свого часу були підписані з Польщею, Чеською Республікою, Угорщиною, іншими нинішніми членами Європейського союзу, то наша угода — найдетальніша. У ній прописано все — від розвитку громадянського суспільства до співпраці у військово–технічній і космічній галузях. Дуже важливо, що чітко оформлене поглиблення зони вільної торгівлі, яка охоплює вільний рух товарів, капіталів, послуг і частково — людської сили. Це, по суті, відкриє Україні доступ до внутрішнього ринку ЄС.

Це дійсно дуже важливий етап, бо наступним після нього є підписання вже угоди про членство в Євросоюзі.

— І який часовий проміжок у середньому минає між підписанням угоди про асоціацію і безпосередньо вступом держави в ЄС?

— Ми намагалися підрахувати, але, на жаль, якихось сталих часових рамок тут не існує. В одному випадку це п’ять років, в іншому — сім, десять... Усе залежатиме передусім від того, як Україна виконуватиме свої зобов’язання. Ну й від того, наскільки сприятливою буде ситуація в Євросоюзі щодо абсорбації нових держав–членів. У цьому контексті для нас дуже важливо, аби набрав чинності Лісабонський договір («конституція» ЄС. — Авт.), оскільки за нинішніх умов ЄС об’єктивно не може працювати навіть за наявності нинішніх 27 держав–членів.

ПИТАННЯ РУБА

«Візова стіна перед Україною впаде, як свого часу впав Берлінський мур»

— Цими днями в пресі активно обговорюють інцидент, який трапився з громадянкою України у грецькому консульстві (консул Греції не просто відмовив їй у видачі візи, а всіляко ображав, імітував ляпаса тощо. — Авт.). Це добре, що в неї дочка — журналістка, і завдяки їй ця справа набула великого розголосу. Але є підозра, що такі випадки насправді — не рідкість, просто про них ніхто не знає. Адже українських громадян і в Європі, й в інших країнах «розвинутого Заходу» вважають людьми нижчого сорту. Ви вже не раз наголошували на тому, що повністю ці проблеми зникнуть лише тоді, коли візовий режим між Україною і принаймні країнами ЄС буде скасований. Проте якось не віриться, що це можливо в найближчій перспективі.

— Ви маєте рацію в тому, що такі випадки, на жаль, трапляються значно частіше, ніж стає відомо пресі. Але МЗС усі їх ретельно фіксує — у нас існує цілодобова телефонна лінія, департамент консульської служби веде постійний прийом громадян. Усі скарги ми в обов’язковому порядку дипломатичними каналами доводимо до наших іноземних колег. І, між іншим, бачимо позитивні тенденції в тих консульствах, щодо яких були претензії.

— А є конкретні випадки, коли працівники дипломатичних представництв, які нешанобливо ставилися до громадян України, були покарані, звільнені абощо?

— Це тема окремої розмови. Зауважу, що недавно був ухвалений новий візовий кодекс Європейського Союзу, співавтором якого можна вважати й Україну. Бо саме на неодноразові наполягання української сторони в нього були включені деякі статті — зокрема, ті, в яких ідеться про забезпечення ставлення до громадян, яке б не принижувало людської гідності. Йдеться в тому числі про технічні речі: кількість віконець (для видачі віз), запобігання чергам тощо. А також про пункт, який передбачає, що візи мають видаватися без будь–якої дискримінації за віковою, статевою, релігійною та іншими ознаками. Бо це не діло, коли красивій українській дівчині можуть відмовити у видачі на єдиній підставі — що вона красива дівчина.

Зрештою, певний прогрес є: якщо у 2007 році громадянам України було видано близько 400 тисяч шенгенських віз, то у 2008–му — вже 1 мільйон 22 тисячі. Хоча ми наголошуємо на тому, що показником в оцінці візової політики інших держав є не кількість виданих віз, а те, в який спосіб вони були видані — з точки зору поваги до громадян.

А щодо безвізового режиму з країнами Шенгенської зони, то він буде запроваджений одразу, щойно Україна виконає критерії, обов’язкові для її учасників. Адже політичне рішення про це вже ухвалене на минулорічному саміті Україна—ЄС у Парижі. Окрім того, це положення чітко відображене у проекті угоди про асоціацію з Євросоюзом. Зараз ми хочемо узгодити документ, в якому б чітко містилися умови приєднання України до країн Шенгенської зони. Думаю, найближчим часом він буде узгоджений.

— Про які умови йдеться і які з них виконати найскладніше?

— Це чотири напрями: безпека документів і біометрика, міграційна політика і реадмісійний менеджмент, політика галузі забезпечення громадського порядку і безпеки, забезпечення фундаментальних прав і свобод. Серед умов, які повинна виконати Україна, — зокрема, створення єдиного міграційного органу, ратифікація певних міжнародних конвенцій, облаштування державних кордонів за європейськими стандартами. А найбільші виклики, які при цьому перед нами постають, — це фінансовий (особливо коли йдеться про запровадження біометричної системи контролю) та політичний. На жаль, інколи питання візової політики надто політизують. Тому важливо, щоб усі ми чітко визначилися з тим, що Україна повинна мати безвізовий режим із країнами Європи, бо ми — європейці і не хочемо нових «берлінських» візових стін.

До слова, найбільшим скептиком щодо запровадження безвізового режиму з Україною є Німеччина, з якою в нас постійно проходить непростий діалог із цього питання. Я їм якось нагадав про те, що, коли існувала Берлінська стіна, навпроти неї поставили статую чоловіка з прикладеними «рупором» до рота руками. На цій скульптурі був надпис: «Кричіть, і стіна впаде». І стіна впала. Тому я постійно наголошую, що нам треба «кричати» — і візова стіна перед Україною теж упаде. Бо ми маємо спільну історію, ми вклали вагомий внесок у безпеку і стабільність європейського континенту, зрештою, ми цього достойні.

ДОСЬЄ «УМ»

Єлісєєв Костянтин Петрович

Народився 14 вересня 1970 р. в м. Красноармійськ Донецької області.

У 1992 р. закінчив Інститут міжнародних відносин при Київському університеті.

Дипломатичну кар’єру починав у постійному представництві України при ООН. У 1997—1999 рр. — другий, перший секретар посольства України у Франції. Потому працював у Києві в адміністрації Президента (1999—2000), директором кабінету міністра закордонних справ (2000—2004). У 2004—2007 рр. — заступник представника України при Європейських Співтовариствах. Із жовтня 2007–го — заступник глави МЗС.

Має дипломатичний ранг Надзвичайного і Повноважного посла другого класу.

Одружений, має дочку і сина.