Ще один «залп» по Мазепі

16.07.2009
Ще один «залп» по Мазепі

Поки політики чинять спротив спорудженню пам’ятника, митець Микола Білик у Києві завершує роботу над скульптурою. (Фото Івана ЛЮБИША-КІРДЕЯ.)

БЮТівська мерія Полтави поставила ще один «шлагбаум» на шляху до встановлення в місті пам’ятника гетьману Іванові Мазепі. Нагадаємо, 16 квітня контрольована БЮТівцями міська рада Полтави призупинила до 10 липня дію попередньої постанови про погодження місця розташування монументу. Заплановане ще на 27 червня відкриття пам’ятника тоді «відсували» на 24 серпня — нібито тільки для того, щоб не перетворювати Соборний майдан на будмайданчик напередодні головних урочистостей із нагоди 300–річчя Полтавської битви і «не дратувати» гостей із Росії. Учора ж міськрада готувалася ухвалити рішення про цілковите скасування «погоджувального» вердикту щодо Мазепи. Для цього на сесії не вистачило кількох голосів, тож ухвалили інше, «хитріше», рішення, підтримуване самим мером Андрієм Матковським. Тепер міськвиконкому належить по–новому «вирішити питання щодо визначення замовника та підготувати проект рішення на розгляд чергової сесії міськради про надання дозволу на спорудження пам’ятника Івану Мазепі».

Тож і публічні обіцянки міського голови від БЮТ Матковського («після 10 липня можете будувати і відкривати пам’ятник на День Незалежності»), і його «тверда домовленість» із «губернатором» Валерієм Асадчевим не перевищили вартості ламаного шеляга...

 

Артпідготовка до «битви» — худрада

За кілька днів до 10 липня, коли спливав термін згаданого «призупинення», керівники міста випустили по Мазепі заздалегідь спланований «залп» одразу з кількох «стволів». Артпідготовку розпочав сам мер своїм відкритим листом до голови ОДА Асадчева. У ньому — стара пісня про невчасне подання облдержадміністрацією проектно–кошторисної документації, брак погоджень на міському рівні й узагалі неприпустимий для такої справи аврал. Варто наголосити, що справжніми призвідниками того авралу стали ті ж таки «мерські» керівники зі своїми «комсомольськими» соратниками з облради, які заблокували державне фінансування пам’ятника і тривалий час не виділяли для Мазепи земельної ділянки. Цими та іншими постійними «капостями» полтавські БЮТівці унеможливлювали розмірену роботу ініціаторів проекту, перетворюючи її на виснажливе відвойовування буквально кожної п’яді життєвого простору для бронзового гетьмана.

Майже одночасно з оприлюдненням згаданого листа відбулося показове «шмагання» проекту вже практично готового (!) пам’ятника на засіданні художньої ради при управлінні містобудування й архітектури міськвиконкому. На думку наближених до мера діячів, проект пам’ятника, який переміг на оголошеному Полтавською міськрадою ще в 2007 році відкритому всеукраїнському конкурсі, виявився «надто академічним», «заштампованим», «безликим», «невмотивованим»... А найголовніше — він не погоджений із «полтавськими спеціалістами», тобто з «рідною» худрадою. Тією самою, яка дала «добро» на встановлення у центрі міста потворної алеї гоголівських героїв...

Про рівень об’єктивності худради можна судити хоча б із того, що затятим критиком проекту відомого київського скульптора Михайла Білика та полтавського архітектора Віктора Шевченка став колега останнього, котрий є радником мера і свого часу програв у згаданому конкурсі, запропонувавши на розсуд журі зажуреного Мазепу з «позолоченим» конем біля водопою... Не дивно, що при голосуванні на полтавській худраді неугодний мерії й водночас уже затверджений у столиці аналогічною радою Національної спілки художників України проект зазнав нищівної поразки з рахунком голосів 2:8.

Наперед випускають... дітей

Ще більш цинічні «художества», аби спаплюжити ідею встановлення пам’ятника Івану Мазепі на Соборному майдані Полтави, закулісні диригенти почали виписувати на іншому «фронті» боротьби з гетьманом. Бо ж залучили до цього навіть дітей! Перед об’єктивами місцевих телестудій з’явилися школярі та студенти, надто стурбовані майбутнім знесенням «близько десяти дерев». Одна зі школярок почала жахати страшною загрозою втратити кілька «найцінніших у Полтаві» старих акацій. При цьому юні «екологи–антимазепинці» чомусь упритул не помітили сотень величезних пеньків уздовж доріг, у зелених зонах і навіть у відомому на весь колишній Союз дендропарку, які міська влада залишила за підсумками помпезної підготовки до відзначення 300–річчя Полтавської битви.

До цих блюзнірських волань кольору дитячої несподіванки підпряглися й дорослі посадовці. За їхньою версією, до вирубування дерев спричинить відступ керівництва облдержадміністрації від місця розташування пам’ятника, попередньо погодженого з міськими колегами. У відповідь заступник голови ОДА Андрій Баранов буквально «натовк носом» опонентів у підписані головним архітектором Полтави погоджувальні документи з долученим до них малюнком плану, які засвідчують: саме це місце обласні й міські фахівці вибрали спільно!

Полтавці пам’ятають, як у листопаді Соборним майданом тягали дерев’яний макет пам’ятника «на повен зріст»: робилося те на вимогу художньої ради, що запротестувала проти первісного варіанту розміщення Мазепи на центровій осі вулиці Жовтневої. Якби його реалізували, не постраждала б жодна акація! Але ж «батьки міста» вустами підлеглих наголошували: вони не допустять, щоб пам’ятник Мазепі став ще одним «пупом» Полтави і, не дай Боже, «урівноважив» імперський монумент чужої Слави у вигляді відомого орла. Тож гетьмана вирішили «компромісно» заховати за деревами. Тепер їх цинічно оплакують «мерські» екологи, а БЮТівські голови міськради й облради — Андрій Матковський та Олександр Удовіченко — продовжують антиукраїнський шабаш, закликаючи до пошуку ще якихось компромісів.

Перед сесією — трохи рукоприкладства

Від «паперової» протидії полтавські супротивники Мазепи перейшли до конкретного рукоприкладства. Варто було позавчора «еменесівцям» та будівельникам, які діяли за розпорядженнями облдержадміністрації, спиляти на Соборному майдані дві старі акації й почати встановлювати паркан, як на них налетіли радник міського голови, міські депутати із фракції Блоку Тимошенко та інші чиновники. Почалися погрози, штовханина. На допомогу «тимошенківцям» прийшли їхні сателіти — комуністи.

А через кілька годин зібралася земельна комісія міськради, очолювана представником Партії регіонів, і «попросила» мера скликати позачергову сесію. Мовляв, треба дати оцінку «відступу» облдержадміністрації від визначеної раніше земельної ділянки та її «екологічному варварству». При цьому наближені до мера Матковського депутати не приховували: на сесії вони хочуть остаточно «розправитися» з Мазепою, взагалі анулювавши своє попереднє рішення про погодження місця розташування пам’ятника.

Учора перед початком сесії під стіни міськвиконкому з протилежними гаслами та прапорами прийшли кілька десятків пікетувальників, зібраних осередками Комуністичної та кількох патріотичних партій. Попри обіцянки комуністів улаштувати багатотисячні «масові акції протесту» проти встановлення пам’ятника «ізмєнніку», нардеп від КПУ Сергій Гордієнко вправлявся в красномовстві перед жменькою ветеранів.

Зрештою, рішення про цілковиту заборону пам’ятника Мазепі в Полтаві міськрада ухвалити не змогл: як повідомив кореспондентові «УМ» депутат–«нашоукраїнець» В’ячеслав Скрябін, для цього не вистачило кількох голосів. Натомість проголосували за ухвалу про «внесення змін» до рішення від 22 серпня 2008 року. Його «нова редакція» полягає в тому, щоб «погодити» виконкому міськради місце розташування пам’ятника Івану Мазепі «за рахунок земель на Соборному майдані». При цьому міськвиконкому належить «вирішити питання щодо визначення замовника та підготувати проект рішення на розгляд чергової сесії міськради про надання дозволу на спорудження пам’ятника Івану Мазепі».

«За» таке рішення проголосували 27 із 35 присутніх «депів». Першу скрипку відігравали депутати найчисельнішої фракції БЮТ...

 

ПРОМІЖНИЙ ПІДСУМОК

Що стоїть за вчорашньою ухвалою Полтавської міськради

Трохи більш ніж за місяць до дати відкриття пам’ятника, визначеної указом Президента, рішенням урядового оргкомітету та багатьма місцевими ухвалами–погодженнями, потрібно знову починати все спочатку — із «чолобитної» про новий дозвіл та визначення замовника.

На думку депутата міськради від «НУ» В’ячеслава Скрябіна, насправді йдеться про те, щоб «заговорити» реальне спорудження пам’ятника, «втопити» у словесній казуїстиці.

Зате гості з Москви та їхні вітчизняні «підспівувачі», з якими мер і голова облради 27 червня спілкувалися на так званій «зустрічі громадськості України та Росії» для вироблення «спільної позиції» в оцінці «спільної історії», напевне, будуть задоволені. Ще й, як у «петровські» часи, поплескають по плечу: «Маладєц, хахльонок!»

  • Загинув за Батьківщину? Доведи

    60-річна Тетяна Горячевська пригадує, що спершу син Олександр не посвячував її з чоловіком у свої задуми. Він був інженером-теплотехніком за освітою, після закінчення вишу працював на Полтавському тепловозоремонтному заводі за фахом. >>

  • На чужині — не ті люди...

    Українці вже звикли до того, що війна в нас називається АТО, окупанти — сепаратистами, а біженці — переселенцями. Кажуть, що так зручніше «батькам нації» вести міжнародні перемовини. Це, у свою чергу, теж виявилося лише черговою брехнею і призвело фактично до капітуляції України перед так званими тимчасово непідконтрольними територіями. >>

  • «Русскій мір» у нашій церкві служити не буде»

    Село Черневе, що в Глухівському районі на Сумщині, — невелике, ледве чотириста мешканців набереться. Проте неабиякі пристрасті вирують нині в цій сільській глибинці, розташованій усього за якихось п’ять кілометрів від російського кордону. >>

  • Батько солдата

    Ця історія починається з Майдану. Олексій Кабушка пригадує, що потрапив на Майдан іще тоді, коли його, по суті, не було. Дізнавшись про те, що Віктор Янукович відмовився підписати у Вільнюсі договір про євроінтеграцію, відчув, що потрібно вирушати до Києва. Приїхав на Майдан годині о 19-й, але там нікого не було. Чоловік навіть розгубився: невже він сам такий? >>

  • «Нашим хлопцямна війні Бог дає інші очі»

    Доки ми з Юрієм Скребцем спілкувалися, він увесь час відволікався на телефонні дзвінки. Усі вони переважно стосувалися поранених українських воїнів, життя яких від самого початку бойових дій на Донбасі дніпропетровські лiкарi рятують постійно і цілодобово. >>

  • Зона як заповідник

    Чорнобиль і через 30 років після аварії на атомній станції є загадкою. Ми відправилися туди в організований тур, прихопивши власний старенький дозиметр 1987 року випуску... Нагадаю, напередодні 30-х роковин із часу вибуху на ЧАЕС Президент підписав указ про створення Чорнобильського радіаційно-екологічного біосферного заповідника. >>