Посередник починає. І перемагає?..

З початку нинішнього року Україна посідає третє місце у світі за продажем зерна: експорт збіжжя наблизився до рекордних за останні кілька років 24,7 мільйона тонн. Цього року ми також маємо непогані шанси утримати бронзу, адже наш основний конкурент — Аргентина, — за прогнозами, зіткнеться з неврожаєм.

Проте заробити на вирощеному вітчизняним аграріям буде важко: переважна частина прибутків перейде до власників елеваторів і перекупників. Вони, на думку Прем’єр–міністра Юлії Тимошенко, фактично створили в Україні штучну монополію, закуповуючи зерно у сільгоспвиробників за заниженими цінами. Думку Прем’єрки поділяють і в Антимонопольному комітеті — там розпочали спеціальне розслідування.

Обережно, ціна падає

З початку збору врожаю 2009 року ціни на зернові впали на 30 відсотків. За даними Асоціації фермерів і приватних землевласників України, на 15 червня закупівельні ціни на фуражне зерно становили 850—900 гривень за тонну, однак уже наприкінці місяця за тонну фуражу давали 600—650 гривень. При цьому нарікати на ситуацію у світі не доводиться: на міжнародних ринках падіння не перевищило десяти відсотків.

Винними в асоціації називають компанії–посередники, які закуповують зерно безпосередньо у товаровиробника. Більшість вітчизняних агропідприємств не має власних зерносховищ, їх наявність — привілей переважно великих аграрних комплексів. Для середніх і дрібних підприємств будівництво елеваторів чи хоча б складу зазвичай — розкіш: адже для зведення спеціального приміщення, облаштування його потрібним обладнанням для підтримки стабільної температури і вологи, селяни просто не мають коштів.

Тож у кращому разі такі підприємства користуються звичайними амбарами, де й тримають врожай. Решта ж не має іншого виходу, як продавати врожай «із поля» за будь–які гроші, запропоновані посередником. З останніх утворився цілий ланцюжок, який досить успішно заробляє на аграріях. «Є трейдери й портові елеватори, і є два в одному. Також існує інший ешелон, що стоїть між фермером і портом», — відзначив президент Асоціації фермерів і приватних землевласників України Іван Томич.

Щоб утримати прийнятну для аграріїв ціну, аграрне міністерство встановило мінімальні та максимальні закупівельні ціни на зерно. Також дало розпорядження Аграрному фонду розпочинати закупівлю зерна нового врожаю: він уже придбав 52 тисячі тонн нового зерна за заставним механізмом. Крім того, 636 тисяч тонн зерна нового врожаю III–IV класу раніше було закуплено Аграрним фондом із використанням форвардного механізму.

Проте Аграрний фонд працює недостатньо ефективно, вважають аграрні експерти. Крім того, недостатньо й дер­жавних коштів, виділених Аграрному фонду для проведення закупівель: для успішної роботи треба хоча би чотири мільярди гривень, тим часом як уряд виділяє один–два мільярди. Державне регулювання цін на зерно було б відчутнішим, якби в Україні був ефективний національний зернотрейдер. На сьогодні в нас є фактично виведена з ринку зерна одна з наймогутніших компаній, що у свій час монопольно здійснювала закупівлю, зберігання, відвантаження зерна — ДАК «Хліб України».

Ростуть як гриби

Проблемами на ринку зберігання зерна зацікавились навіть в Антимонопольному комітеті — там створили робочу групу для розслідування цінової ситуації на ринку. Першими під вогонь антимонополістів потрапили елеватори.

Таку мішень було вибрано не випадково: адже основна проблема з елеваторами полягає в їхній нефіксованій тарифній політиці, пояснив заступник аграрного міністра Віктор Бойко. Тож розцінки на послуги елеватора залежать винятково від апетиту його власника. «Ціни на прийом, сушіння та відвантаження зерна мають великі розбіжності навіть у межах однієї області», — зазначив чиновник. Наприклад, у Сумській області вартість сушіння зерна становить від 8,50 до 10 гривень за тонну. Тоді як у сусідніх областях ціна коливається від 23 до 32 гривень. Рекордну ціну фахівці зафіксували у Харківській області. Там, на Лихачівському елеваторі, вартість зберігання зерна досягла 43 гривень за тонну.

За даними «антимонополістів», більше третини елеваторів (226 із 700) включили в договори з власниками зерна пункт про можливе підвищення розміру оплати за зберігання зерна після закінчення терміну надання послуги. В окремих випадках такі дії зерноскладів необґрунтовано підвищили вартість послуг зі зберігання зерна у два–три і навіть п’ять разів, відзначили в Комітеті.

Крім того, у більшості випадків елеватори залишають за собою однобічне право збільшувати вартість послуг, коли, наприклад, дорожчають енергоносії, послуги водо–, газо– чи електропостачання, а також зв’язку. Завдяки цьому зернові склади можуть підвищувати вартість зберігання зерна в середньому на половину.

Зазвичай, при підвищенні ціни елеватори не морочать собі голови, обґрунтовуючи зростання ціни, чи вираховування точних витрат, а просто посилаються на даний пункт у договорі. Адже на ринку послуг зернових складів досі не має механізму, за яким можна було б чітко розрахувати тарифи з цих послуг.

Заробити більше аграрії могли б, якби мали необхідні сховища та якби могли самотужки продавати зернові за кордон. При власних каналах експорту українські сільгосппідприємства могли б заробити на 20 відсотків більше, ніж продаючи зерно трейдерам, вважають експерти. Один із способів вдалого експорту — через зернові заготівельні кооперативи. Та їхньому створенню заважає відсутність законодавчої бази.