Урядовий гаманець

Україна з останніх сил готується до Євро–2012: активно будують стадіони, аеропорти та готелі. Однак, що побачать європейці, проїжджаючи територією України, мало хто задумується. А вони матимуть змогу насолодитись чудовою природою, охайними затишними будиночками і… горами сміття, яке валяється не тільки на узбіччі більшості українських доріг, у лісах і скверах, а й навіть на вулицях столиці. Бички, етикетки та пластикові пляшки, на жаль, стали невід’ємним атрибутом будь–якого населеного пункту. Щоб прибрати цю «красу» з вулиць, треба зовсім небагато: врахувавши досвід наших сусідів, прийняти необхідну нормативно–правову базу і створити ефективну систему поводження з відходами.

Найкращі ресурси на звалищі

У спеку кожен хоче лише двох речей: сховатись від пекучого сонця в затінок і випити пляшечку прохолодної негазованої води. Випивши ж її, він може або здати пляшку в прийомний пункт і отримати за це якусь копійчину, або викинути (в кращому разі, в урну). Більшість, не задумуючись, вибирає другий варіант, передаючи відповідальність за збір та утилізацію пляшки на «поруки» місцевій владі. Саме вона від цього моменту відповідає за подальшу долю будь–якої використаної упаковки.

Проте більшість органів місцевого самоврядування не має коштів на оплату послуг щодо збирання, сортування і переробки таких відходів. У кращому випадку, сміття просто збирають гамузом та відвозять на сміттєзвалище, де воно може лежати, не розкладаючись, сотні років. «Цим самим, з одного боку, ми втрачаємо цінну вторинну сировину для наших переробних підприємств, з іншого, не заощаджуємо природні ресурси, з яких виробляють упаковку», — розказав «УМ» голова правління Української пакувально–екологічної коаліції Володимир Слабий.

При цьому більшість країн використовує безпосередньо відходи як вторинні матеріальні чи енергетичні ресурси. «Просто спалити картонні коробки чи пластикові пляшки або захоронити їх на сміттєзвалищі недоцільно як з економічного, так із екологічного погляду», — додає він. Так, завдяки відправленим на переробку паперовим відходам можна врятувати від вирубки сотні тисяч гектарів лісів. А переробляючи пластикові чи скляні пляшки, ми можемо заощаджувати нафту та енергетичні ресурси.

За сміття платять двічі

Те, що проблеми в сфері поводження з відходами упаковки треба розв’язувати — давно вже зрозуміли й керманичі нашої держави. Ще у 1998 році уряд створив державну компанію «Укртарапереробка», поклавши на неї відповідальність за створення системи збирання, переробки та утилізації відходів упаковки. Тобто компанія повинна була очистити країну від сміття, проте на ділі виконувати свої прямі обов’язки не поспішала.

Згодом цю компанію перейменували в «Укрекокомресурси». Проте зі зміною назви ефективніше працювати компанія не стала. Адже за статутом — це прибуткова організація із державною формою власності, і підпорядковується вона безпосередньо Кабінету Міністрів України. Таким чином, усі кошти, зібрані від виробників та імпортерів товарів в упаковці, компанія розподіляє за власним бажанням. «Жодного контролю ні з боку виробників — платників завуальованого податку за так звані «віртуальні» послуги, ні з боку громадськості за цільовим або нецільовим використанням зібраних грошей немає. Куди вони схочуть, туди отримані гроші й витратять», — відзначив Володимир Слабий.

При цьому за 11 років існування компанії жоден орган місцевого самоврядування не отримав від неї ні копійки, відзначає експерт. Також за цей час із боку держави не було створено жодного пілотного проекту із збирання, переробки та утилізації відходів упаковки, не побудовано жодної сортувальної станції. Тобто було створено такий собі «український лохотрон»: кошти за «віртуальну» утилізацію отримує така собі компанія, яку підприємці називають «гаманцем» Кабінету Міністрів. Далі збору коштів нічого не відбувається: ніхто не має жодних зобов’язань, і контролю відповідно теж нема. Проте за все, звичайно, повинні платити споживачі, купуючи товари в упаковці.

Так і виходило, що виробники платили двічі. Спочатку під адміністративним тиском в «Укрекокомресурси» за нібито створення системи збирання, переробки та утилізації відходів упаковки. А потім спеціалізованим організаціям на місцях, які й організовували збирання та передачу переробним підприємствам вторинної сировини. І працювали б так й надалі, якби уряд не придумав у травні цього року нову постанову, яка встановлює повну монополію «Укрекокомресурсів» на ринку. Згідно з документом, підприємці тепер зобов’язані укладати угоди тільки із зазначеною компанією. Інші ж спеціалізовані організації просто витісняють із ринку. Ось така ринкова економіка у виконанні уряду: міністрів не переконали ні численні звернення представників вітчизняного та іноземного бізнесу щодо порушення Конституції України, ні судові рішення про нехтування антимонопольним законодавством.

З іншого боку, урядова постанова позбавляє роботи працівників понад двох тисяч компаній, які мають ліцензії Міністерства охорони навколишнього природного середовища України щодо діяльності зі збирання вторинної сировини. «Тож, по–перше, ці компанії з усіма працівниками втрачають роботу, а по–друге, грубо порушено антимонопольне законодавство, за яким ніхто не має права примушувати підприємців укладати угоду з якоюсь єдиною компанією», — роз’яснює голова «УкрПЕК».

Закон є — ще б політичної волі

Підприємці неодноразово зверталися до урядових структур: просили змінити теперішній порядок поводження з відходами упаковки, адже він не тільки примушує їх платити двічі, а й погіршує екологічну ситуацію в Україні.

Та оскільки уряд продовжує заплющувати очі на проблему, останню надію покладають на депутатів. Виробники переконані, що врегулювати проблему можна хіба що на рівні відповідного закону, який уже прийнято у першому читанні. По суті, цей закон повністю відповідає Директиві Європейського Союзу.

Серед ключових норм у ньому — встановлення відповідальності виробників та імпортерів товарів в упаковці за подальшу утилізацію відходів упаковки. Вони зобов’язані виконувати встановлені державою норми утилізації шляхом компенсації органам місцевого самоврядування, як власникам таких відходів, витрат на організацію роздільного збирання вторинних ресурсів.

Тобто йдеться про створення на місцевому рівні додаткового джерела фінансування заходів щодо поводження з відходами упаковки. Такий підхід показав себе найбільш ефективним у більшості країн ЄС. Населення цих країн уже звикло, що біля кожного будинку стоять окремі контейнери для скла, паперу, пластику чи металу.

У європейських країнах за все платить споживач: вартість послуг з утилізації та переробки включається в кінцеву ціну продукту. Роль же держави зводиться до того, щоб створити таку систему контролю, в якій кошти, сплачені споживачем на утилізацію, потрапляли б саме до підприємств, які безпосередньо здійснюють цю діяльність.

На жаль, в Україні ці кошти не доходять до таких спеціалізованих організацій: на заваді стають чиновники різних рівнів. Саме тому при обговоренні у Верховній Раді пропозицій до другого читання законопроекту «Про упаковку та відходи упаковки» основна дискусія ведеться навколо «розпорядника» зібраних коштів. На шальках терезів: вільний ринок з одного боку, і акумуляція фінансових ресурсів у руках чиновників — з іншого.

В умовах ринкової економіки держава на основі прийнятого законодавства встановлює для зобов’язаних суб’єктів обсяги утилізації відходів, організовує контроль за їхнім виконанням. Виконання норм утилізації та використання коштів організовують недержавні, уповноважені компанії з утилізації, що створюють самі учасники ринку (виробники пакувальних матеріалів, товарів в упаковці, імпортерів, торгових організацій і дистриб’юторів).

Зрозуміло, що такий підхід викликає категоричне заперечення з боку чиновників: фінансові потоки обходитимуть їх десятою дорогою. Навіть у такій, здавалося б не дуже привабливій сфері, як поводження із побутовими відходами, чиновники намагаються створити корупційні схеми, які б давали їм можливість обкрадати українців і отримувати мільйонні бариші.

Проте найбільш обурює, особливо іноземних інвесторів, що все це робиться відкрито, на очах громадськості. Міжнародні компанії, які не один мільйон вклали у вітчизняну економіку, знають, як налагодити систему утилізації відходів і готові допомогти вирішенню цієї проблеми в Україні. Проте створення корупційних схем на найвищому рівні відбиває у них не тільки бажання до співпраці, а й готовність «фінансувати» такі сумнівні проекти.

Ми дивуємося, що згідно із міжнародними рейтингами корумпованості Україна займає «почесні» місця в таких списках. І та, нібито активна боротьба з цим негативним явищем у нашому суспільстві ніколи не буде ефективною, поки ми всі будемо миритися із створенням на кожному кроці, як і в нашому випадку, таких собі «гаманців» навіть на найвищих рівнях наших владних структур. Становлення України як молодої держави відбувається нелегко і, мабуть, одним із найбільших викликів для всіх нас є питання, чи зможемо ми побороти цю ракову пухлину. Багато чого в цій боротьбі залежить і від нас самих, чи будемо ми і надалі дозволяти владі так поводитися.