Валерій Мєщанінов: «Міни, юнго, бувають підводні й... фінансові». (Фото Олексія БУДЬКА.)
В одному з класів Маріупольської школи юнг імені Нахімова можна познайомитися не тільки з будовою корабля, а й методами ведення боротьби за його живучість. Юні вихованці вивчають тут досвід, запропонований свого часу ще адміралом Степаном Макаровим, який винайшов спеціальний пластир для швидкого «латання» пробоїни та інші способи порятунку корабля. А вихователі–інструктори в цей час всерйоз переймаються проблемою «непотоплюваності» самої школи юнг. Адже так сталося, що унікальний навчальний заклад, аналогів якому немає в Україні, напередодні свого 40–річчя опинився в досить незавидному становищі. Буде дуже шкода, якщо через пару літ на розбурханих хвилях нашого буття залишиться тільки вицвіле рятувальне коло із напівстертими словами «Маріупольська школа юнг імені П. С. Нахімова».
Своє, так би мовити, «плавання» школа юнг розпочала майже 40 років тому. Спершу це був суто сухопутний заклад. «У 1970 році з’явилися рішення організувати за містом літній табір для так званих «важких» дітей та підлітків, — згадує керівник школи юнг, капітан ІІ рангу Валерій Мєщанінов. — Результати виховної роботи перевершили всі сподівання, і тому цю справу продовжили, створивши військово–спортивний клуб «Дзержинець». А оскільки юні вихованці за цей час отримали у своє розпорядження цілий невеличкий «флот» — шлюпки, вельботи тощо, — з’явилася ідея перепрофілювати заклад в школу юнг. Для нашого приморського міста це було закономірно».
Від охочих потрапити до школи юнг не було відбою. Адже підлітки тоді отримали чудову нагоду ходити в море не як пасажири, а фактично самотужки керуючи плавзасобами. А навчав їх цьому досвідчений інструктор Анатолій Курдюмов.
«Разом із юними вихованцями ми здійснювали тривалі переходи морем, приміром, із Маріуполя до Севастополя, — розповідає Валерій Мєщанінов. — Причому самостійні плавання і вся робота школи юнг мали кілька виховних моментів. По–перше, ми відволікали підлітків від вулиць, де стільки сумнівних розваг. А по–друге, пропонували їм зовсім інше дозвілля у вигляді тієї ж морської романтики, якою «хворіють» дітлахи приморських міст, мріючи стати морськими «вовками». І нічого дивного, що потім немало наших вихованців навчалися в морських училищах та інститутах, а нині служать на суднах морського чи торгового флотів. Проте й ті, хто не стали моряками, досі вдячні школі юнг за виховання їх у дусі морського братства».
Це підтверджує й один із вихованців Дмитро Осокін, який нині є начальником штабу школи юнг. «Я навчався тут із 1987 по 1990 роки і вважаю цей період чи не найкращим спогадом про дитинство, — каже він. — Головне — нам було тут дуже цікаво. Сюди тягнуло, немов магнітом. Бо тут була справжня морська форма — мрія кожного хлопця. Добре пам’ятаю, як цікаво було вивчати парусне спорядження, а потім вийти на яхті під парусом в море. Я тоді склав екзамен на старшину рятувальної шлюпки, отримав навички нею керувати. А окрім всього цього, ми тут виховувалися в дусі колективізму, що потім усім нам дуже пригодилося в дорослому житті».
У 1984 році школі юнг виділили напівпідвальне приміщення у теперішній спортивній школі–інтернаті №4. Міська влада і тутешні потужні промислові підприємства, насамперед металургійні гіганти «Азовсталь» та імені Ілліча, зробили все для того, аби місцеві підлітки з навколишніх прокурених підвалів обрали саме цей, де вони змогли відчувати себе справжніми морськими «вовченятами». Завдяки фінансовій підтримці тих же металургів тоді вдалося замовити для кожного з юнг по кілька різних комплектів морської форми. А ще тут з’явилися каски та протигази, фляги, саперні лопатки, макети стрілецької зброї, торпед, морських мін. В одній з аудиторій, навчаючись азів навігації, можна постояти за справжнім штурвалом, ведучи корабель по компасу (обов’язково із наголосом на передостанній склад). Поряд є нагода освоїти будову акваланга чи потренуватися «на швидкість» натягати на себе чи «потерпілого» рятувальний жилет.
«Нашим завданням ніколи не стояла підготовка таких собі «солдафонів», — свідчить Валерій Мєщанінов. — Тому, окрім загальновійськової та військово–морської підготовки, ми ввели тут ще й викладання етики та естетики. І, звичайно, ніяк не обійтися без фізичної підготовки, яка, погодьтеся, підліткам ніколи не завадить».
Військово–спортивну підготовку в школі юнг зараз веде військовий пенсіонер, майор запасу Олег Анісімов. Інструктор дає хлопцям ази рукопашного бою та боксу, а також «вантажить» їх загальною фізичною підготовкою. Причому остання, на його переконання, нині викликає занепокоєння. «Хочу звернути увагу, що в наших дітей зараз дуже кепсько з фізичною підготовкою, — каже Анісімов. — Більшість сучасних підлітків не здатні ні підтягнутися на турніку, ні крос пробігти, ні гирю підняти... Я працював у правоохоронних органах і добре знаю, що таке дитяча злочинність. Найкращий спосіб її попередити — чимось зацікавити хлопчаків і відволікти їх від поганого впливу».
Своєрідним «золотим» періодом діяльності школи юнг тут вважають той час, коли Главкомом Військово–Морських сил України був Михайло Єжель. У 2000 році, перебуваючи в Маріуполі, адмірал побував у морських «вовченят» і був приємно вражений організацією роботи навчального закладу. Відтоді й почалася тісна дружба військових моряків з маріупольськими юнгами.
В останні роки існування Маріупольська школа справді дуже нагадує автономне плавання корабля. Тобто навчальний заклад нині може розраховувати здебільшого на власні резерви, накопичені за минулий час. А про безпосередньо самостійне плавання морем юнг з інструкторами тепер навіть не йдеться — в них немає жодної шлюпки. Та й ті ж форма, навчальні посібники чи макети залишилися з минулих років. За відсутності будь–якого фінансування тут довелося скоротити кількість інструкторів і самих юних вихованців. Нині тут навчаються всього 15 дітей, якими опікуються три викладачі, які працюють без зарплат, на громадських засадах.
«Ми утримуємо на плаву наш заклад фактично власними силами, але не вважаємо себе героями, просто ми робимо те, що вважаємо за потрібне, — запевняє один із викладачів Андрій Коваленко. — Виживати дуже непросто, та будемо триматися до останнього, бо відчуваємо, що школа юнг не втрачає популярності серед підлітків. Отож наше завдання–мінімум — зберегти те, що маємо. А завдання на майбутнє — проштовхнути ідею створення в нашому приморському місті кадетського морського корпусу. Та для цього потрібна відповідна державна програма відродження й подальшого розвитку вітчизняного флоту».
Утримуватися «на плаву» школі юнг справді непросто. Адже прямо по курсу підступні рифи та мілини у вигляді всюдисущих фінансових проблем. Наприклад, наприкінці минулого року керівник навчального закладу отримав від директора спортшколи №4 повідомлення–вимогу: або заплатити за оренду та опалення, або до середини січня залишити підвальне приміщення. Щомісячна оренда за напівпідвал площею до 300 квадратних метрів обходиться близько трьох тисяч гривень, яких, звісно, в школи немає. До речі, під час перебування кореспондента «УМ» в школі юнг до приміщення знову завітали представники спортшколи з одним–єдиним запитанням: коли нарешті буде плата за напівпідвал? І пішли звідси, почувши, що це питання зараз вирішується на рівні Маріупольської міської ради.
Де ж шукати допомогу? Звернулися до міської влади. Згодом у гостях у юнг побував заступник міського голови Маріуполя Любомир Палій. Колишній військовий, полковник запасу, як ніхто інший, розуміє важливість патріотичного виховання молоді і тому взявся підтримати навчальний заклад. Поки вирішено подальшу долю школи юнг розглянути в серпні. Зараз, зважаючи на необхідність ремонту в напівпідвальному приміщенні, виношується варіант переїзду закладу до однієї з тутешніх шкіл. І там вже не 15 хлопчаків, а два повноцінні класи вивчатимуть предмети школи юнг поряд із предметами загальноосвітньої школи.
«Зараз для створення подібних навчальних класів і закладів особливо потрібна державна підтримка, — переконаний 74–річний Валерій Мєщанінов. — Я згадую 1943 рік. Попереду було ще півтора року війни, та вийшов Указ Ради народних комісарів про створення суворовських, нахімовських та інших спеціальних училищ, в одному з яких навчався і я. Тоді держава взяла під опіку понад п’ять мільйонів сиріт. І попри важкий час, тоді все ж знайшли для дітей і кошти, і приміщення...».
Ще кілька років тому викладачі Маріупольської школи юнг, підтримуючи тісний зв’язок із колегами з Азовського морського інституту, взялися виношувати ідею про створення в місті морського кадетського корпусу. За приклад взяли Росію. Виявляється, нині в сусідній державі діють 74 кадетські корпуси, де готуються кадри для армії та флоту.
Ініціатори ідеї розробили Статут майбутнього «Азовського військово–морського кадетського корпусу ім. П. С. Нахімова», підготували всі інші документи і взялися шукати підтримки. Незабаром вони її отримали на рівні міської влади. Однак в обласному центрі цей проект чогось залишився без уваги. Зате підтримали маріупольців у штабі ВМС України. «Нас навіть випередили, адже з 1 вересня поточного року в Севастополі відкривається військово–морський ліцей, — каже Валерій Мєщанінов. — Проте це велика різниця. Бо в ліцей підлітків беруть після закінчення дев’яти класів, а в кадетський корпус — із 10–11 років. А саме в цьому віці, особливо в наш час, діти дуже потребують чоловічої уваги та виховання».
Маріупольці продовжували «штовхати» ідею і вийшли навіть на главу держави. У 2005 році під час перебування Віктора Ющенка на острові Хортиця йому передали відповідне звернення про доцільність створення в Маріуполі морського кадетського корпусу. Далі цей документ потрапив до Кабміну. Та відтоді з уряду ні слуху ні духу. Проте тут усе ще не втрачають надії якось знову «вийти» на главу держави чи керівника Кабміну та спробувати переконати в доцільності створення в Маріуполі морського кадетського корпусу.
«Цей навчальний заклад міг би готувати хлопчаків, які збираються вступати до морських чи технічних училищ, — переконаний начальник штабу Маріупольської школи юнг Дмитро Осокін. — А поки ось що дуже дивно... У нас знаходять кошти та приміщення для юних футболістів, баскетболістів тощо. А юні моряки в морському місті морської держави, виявляється, майже нікому не потрібні!..»
...У липні в Маріупольській школі юнг літні канікули. Із всіх вихованців тут вдалося застати тільки Олексія Силантьєва. Учорашній шестикласник із так званої «неповної» сім’ї (його виховує тільки мати) каже, що вже не уявляє свого найближчого майбутнього без школи юнг. А стосовно майбутнього, хлопець, неабияк почервонівши, зізнається про мрію стати морським офіцером. Хлопчак чекає–не дочекається того моменту, коли разом з однолітками знову зберуться на заняття у своїй школі юнг. У тій самій школі, викладачі та вихованці якої все ще сподіваються, що вони нарешті отримають належну підтримку з боку міської влади морського міста і особливо — з боку керівників морської держави.
У Станично-Луганському районі Луганської області, більша частина якої підпорядкована Україні, із 24 середніх шкіл усього дві школи є українськомовними. Одна з таких шкіл — Чугинська загальноосвітня І — ІІІ ступенів, де впродовж 15 останніх років навчання здійснюється винятково державною мовою. >>
Останнім часом в iнтернеті з’явилися повідомлення про суперечності та недоліки, що нібито притаманні визнаному лідеру педагогічної освіти України Національному педагогічному університету імені М. П. Драгоманова, помилки, допущені його керівництвом тощо. Складається враження, що «хтось» прагне системної дискредитації вишу. >>
Якою була б сьогодні Україна, якби 25 років тому на полицях наших книгарень з’явилися сотні видань про українську історію і культуру — для дітей і дорослих? А школи отримали б новенькі комплекти репродукцій картин видатних українських художників на історичну тематику, портрети знаних постатей, краєвиди природних перлин України? >>
Міністерський аудит виявив у Харківському національному університеті радіоелектроніки багатомільйонні розтрати, у результаті чого одразу три проректори позбулися своїх посад. Але, незважаючи на сенсаційність цього повідомлення, його важко назвати фінальним акордом війни, що триває у цьому ВНЗ з осені минулого року. >>
Максим Луцький та весь екіпаж колишніх керівників Національного авіаційного університету чекає для себе «льотної погоди». Екс-депутат ВР від Партії регіонів, екс-голова Солом’янської райдержадміністрації Києва, екс-проректор НАУ, близький товариш сановитих утікачів Дмитра Табачника та Рената Кузьміна, Луцький прагне позбутися хоча б одного «екс» — разом із чотирма колегами з керівної верхівки НАУ, звільненими в.о. ректора університету через незаконне призначення та заключення контрактів екс-ректором Миколою Куликом з перевищенням службових повноважень. >>
Не кожна школа може похвалитися багаторічною історією. Столична Предславинська гімназія №56 функціонує в ошатному приміщенні колись міського училища для однорічного навчання грамоти дітей малозабезпечених киян, ухвалу про створення якого прийняла Київська міська дума ще у 1902 році. >>
