«Ось, знову зранку встав — і вже перевтомлений. Ніби і їм добре, і сплю достатньо, і щойно з відпустки. П’ю вітаміни, ковтаю стимулятори, соками запиваю — а сили немає... Що робити, не знаю!» — таке часто можна почути нині. Брак духовної сили призводить до душевного та фізичного безсилля, притягує хвороби. Як навчитися здобувати та зберігати внутрішню позитивну силу? А вона дається нам через смирення, тобто через невипромінювання зла. Не просто через невчинення його, а саме через невипромінення, через прийняття ближніх та обставин життя такими, які вони є. Наприклад, я запланував прогулянку, а надворі дощ. Чи припиниться він від того, що я у відчаї «битимуся головою об стіну» — гніватимусь, тривожитимусь, ображатимуся? Ні, до того дощу додасться ще й мій зіпсований настрій. У гіршому випадку — інфаркт міокарда. Воно мені треба? Ні, краще прийняти ці обставини з миром і діяти адекватно. У даному разі — прихопити з собою парасольку і з романтичним настроєм прогулятися під шум дощу.
Коли людина перебуває в мирі, то наповнюється силою. Як утримати внутрішню силу в собі? Це як посудина з водою: треба стежити, аби в ній не виникало пробоїн. Існує п’ять «отворів», через які ми втрачаємо внутрішню силу: страх–тривога, гнів–роздратування, гордощі–образа, некорисні пожадання тілесні та пристрасті душевні, перевтома. Позитивне мислення — ніби ключик до розкриття людського серця перед небом. Часто кажуть: «Як можу бути в позитиві, якщо немає здоров’я, роботи?» Дійсно, чотири «гори» проблем вибудовує світове зло навколо людини: це проблеми зі здоров’ям, матеріальні, в сім’ї та на роботі (або в безробітті). Утім є духовний закон: негативна думка — дорога до пекла; позитивна — доступ до раю. А найпростіша й щонайперша позитивна думка — помисел покаяння з подякою Богові. «Та нема за що!» — кажуть. Як то? У тебе є очі? Сьогодні в світі мільйони людей, які нічого не бачать. Ти можеш ходити? Навколо безліч не здатних рухатися, які мріють, аби лишень босими ногами постояти на траві. Безліч тяжкохворих ладні все віддати за хвилину життя без болю!
Істина виписана у Святому Письмі: «Шукайте ж найперш Царства Божого і правди Його, а все це — вам додасться». У труни кишені немає. На Заході погребальні сюртуки шиють без кишень, а в нас їх зашивають. І яка тобі користь, чоловіче, коли ти увесь світ захопиш, а душу свою занапастиш? Є дослідження, що над питаннями «звідкіля я, для чого живу і що зі мною буде?» пересічна людина думає не більше 15 хвилин на день. Припускаю — на рік. Насправді такі питання починають зачіпати людину приблизно десь у сорок літ. І щойно ставить перед собою вона цю проблему — учиняється де–факто homo sapiens, «людиною розумною».
І що ж там, за виднокраєм? Просто старість і смерть? Ні, спершу лікарняна кушетка, «качка» під ліжком, крапельниця над головою та пігулки на тумбочці... І нічого не візьмеш із собою, і все полишиш? А для чого страждав, трудився? Та одного разу підіймаєш очі свої, і зоряне небо над головою та моральний закон всередині тебе раптом повідають тобі істину про самого себе. І стається світло!.. І дивні сльози радості наповнюють очі. І ти шепочеш воднораз із захопленою духовним відкриттям Лесею: ні, я живий, я буду вічно жити, я в серці маю те, що не вмирає!..
До останнього — не вірилося. Не сподівалося, що люди, які десятиліття не ходили до старої церкви, прийдуть до нової. Але сталося. У день першої служби Божої (цьогоріч на Трійцю) в новозбудованій Свято-Покровській церкві в селі Літки, що на Київщині, ледь умістилися всі охочі. А церква велика, ошатна. >>
На День Конституції їхав у своє рідне село Куликів, аби у тамтешньому храмі на сороковий день віддати належне пам’яті свого родича Василя. По дорозі з Кременця згадував дні нашого спілкування... Водночас не міг позбутися невдоволення, що мушу переступити поріг церкви Московського патріархату. >>
Інцидент 8 травня («УМ» про нього вже писала), коли три найвищі чини УПЦ Московського патріархату«вшанували сидінням» захисників своєї і їхньої Батьківщини (серед яких половина загиблі) — спричинив хвилю шокового здивування і обурення. >>
Щодня ми бачимо реальні воєнні дії, які здійснює Росія проти України — обстріли «Градами», артилерійську зачистку мирних населених пунктів. Ми знаємо про «гуманітарну допомогу» з Росії, неспростовні факти постачання Кремлем на Донбас військової техніки та боєприпасів. Як даність уже сприймається інформація про регулярні російські війська на окупованих територіях. >>
Якби не повість Івана Франка «Борислав сміється», включена до шкільної програми, навряд чи багато пересічних українців дізналися б про невелике місто нафтовиків на Львівщині, де нині мешкає 35 тисяч осіб. Хоча насправді це — особливий населений пункт, єдиний у світі, побудований на промисловому нафтогазовому та озокеритному родовищах із численними джерелами мінеральних і лікувальних вод. >>
Цього року Великдень відзначали в один день усі християни. А всі православні церкви України, судячи з усього, ще й ідейно «майже разом». Адже Україна стоїть на порозі очікуваного, вимріяного і такого потрібного акту — об’єднання православних церков у єдину помісну Українську церкву. >>
