Святий Антоній — панський і селянський

П’ятдесят кілометрів від Чернігова і двісті від Києва, кордон України та Білорусі. Саме тут, на пагорбах річкової тераси Дніпра, розкинувся древній Любеч — літописне місто, колись княжа резиденція, а нині — тихе провінційне селище. Тут усе поряд. Замкова гора, де стояла фортеця, у якій князі домовлялися про долю Русі. Руїни кам’яниці нескореного українського гетьмана Полуботка. Печера святого Антонія, батька руського чернецтва. Археологи своїми відкриттями, які відбуваються на очах усього селища, повертають цю історію із забуття.

з червня в Любечі працює спільна експедиція фахівців Чернігівського державного педуніверситету і Національного архітектурно–історичного заповідника «Чернігів стародавній». Керує експедицією доцент педуніверситету Олена Веремейчик. Працюють на двох об’єктах. Кам’яницю Полуботка XVIII століття досліджує загін під керівництвом Олени Веремейчик, а розкопками печери святого Антонія займається завідувач відділу печер заповідника «Чернігів стародавній» Володимир Руденок. Допомагає їм у цьому невеличкий загін студентів–істориків педуніверситету.

Печери чернечі і графська

За літописними згадками, засновник Києво–Печерської лаври святий Антоній Печерський (983—1073 рр.) народився в Любечі. Саме тут він, за переказами, і викопав свою першу печеру. У 1692 році відомий гравер, монах Інокентій Щерський із благословення чернігівських єпископів створив печеру в Любечі на честь святого Антонія. Ця печера була викопана, згідно з писемними джерелами, на схилі Дніпра біля Антонієва монастиря, який припинив своє існування наприкінці XVIII ст. Більше про цю печеру жодних згадок немає.

А вже в 1870 році граф Милорадович, який володів цими землями, в парку свого маєтку вирішив увічнити пам’ять Преподобного Антонія. За його наказом були викопані печера та криниця. У печері розташовувалась капличка. Вона проіснувала до 1920 року, після чого була зруйнована. Вхід до печери розбили та засипали. Уже через кілька десятків років ніщо не вказувало на те, що колись до цього місця ходили молитися. Лишився звичайний схил, порослий травою та кущами.

— Щоб знайти печеру, фотографій із книжки графа Милорадовича «Любеч та його святині» та розповідей нащадків очевидців було недостатньо, — розповідає «УМ» Володимир Руденок. — Урешті–решт місце, де могла знаходитися печера, визначали за допомогою інтуїції. Ми викопали траншею, яка вивела на підпірну стіну печери. А далі розкопали і вхід до неї.

Розкопуючи завал, археологи не знайшли в ньому жодної цілої цеглини. Таке враження, що стіни були просто потрощені. Співробітники МНС, фахівці вибухової справи, теж були здивовані, але запевнили, що вибуху тут не було.

— Саме приміщення печери повністю завалене землею з цеглою, — продовжує Володимир Руденок. — Тому без установки спеціальних кріплень досліджувати її далі неможливо.

Пан не хотів, щоб топтали квітки

Археологи розповідають, що печера підпиралася стінками і була обсаджена квітами. Над нею була невеличка тераса, звідки відкривався чудовий краєвид.

— У другій половині XIX століття в Любечі було сім церков. Тоді люди вже вірили, що з криниці біля печери колись пив сам Антоній. На день святого Антонія до цієї печери місцеві жителі йшли хресною ходою, — продовжує розповідь Володимир Руденок. — Але і писемні джерела, і перекази зазначають, що ходу через панський сад контролювала спеціально запрошена поліція. Напевне, для того, щоб селяни не рвали й не топтали екзотичних квітів.

Українці до своїх святих місць звикли ходити вільно і безборонно. Любечани не були винятком. Врешті–решт вони в 1892 році … викопали на честь святого Антонія печеру на зразок панської, але в іншому місці. Назвали її «дальньою», за аналогією з печерами у Києві. Саме «людська» печера і збереглася в Любечі досьогодні. Як і сто років тому, потрапити до неї може кожен бажаючий, піднявшись по доріжці схилом річкової тераси. Хоч на дверях до печери і висить замок, але вона відкрита. У печері порожньо, лише стоїть велика ікона св. Антонія, зі свічками та живими квітами.

Невже та сама?

Археологи вийшли на слід іще однієї таємничої печери, яку, можливо, було викопано за часів самого святого Антонія.

— У 1906 році, напередодні знаменитого всеросійсього археологічного з’їзду в Чернігові (саме на ньому вперше прозвучало і про Мезенську стоянку, і про розкопки кургану «Чорна могила»), по всій губернії проводилися археологічні дослідження, — розповів Володимир Руденок. — Тоді в Любеч приїхав історик і археолог Якимович, і тут в районі так званої Гончарівки він виявив печеру у садибі власника цегельні Баглія. За опублікованою у звіті археолога інформацією, із знайденої ним печери було вивезено декілька візків кісток людей, дві сокири та кілька срібних браслетів. Як тоді встановили, ці знахідки належали до другої половини XI століття — це збігається із періодом життя Антонія. Ми вже знаємо, де розміщена господа, біля якої знайшли печеру, спілкувалися з її нинішніми власниками. Місцеві жителі розповідають, що там під час війни та після неї було якесь підземелля, де ховались від бомбардувань і куди ховали на зиму вулики. Однак ці версії не витримують критики. Хоча, напевне, все ж таки діра існувала, ми вже більш–менш локалізували її місцезнаходження. Можливо, її пошуки будуть метою нашої наступної експедиції в Любечі.

Планів громаддя

Сьогодні розвиток Любеча і місцеві жителі, і обласна влада пов’язують із розвитком туризму. Один із кроків до цього — створення у селищі археологічного заповідника «Любеч древній». Цим особисто переймається голова Чернігівської облдержадміністрації Володимир Хоменко. Прийняте рішення відновити парк Милорадовичів, печеру св. Антонія, колодязь, кам’яницю Полуботка, розчистити озеро в графському парку. А на Замковій горі планується звести давньоруську фортецю за реконструкцією академіка Бориса Рибакова. Також у Любечі буде створено музей, під який уже передано будинок колишнього райкому партії. Там зараз тривають ремонтні роботи.