Передавайте гроші на… сопілку

До хамства у маршрутках ми вже давно звикли. Тож ті, хто вперше сідають у тернопільський автобус 36–го маршруту, розмальований рекламою ансамблю «Веселі галичани», часто взагалі не можуть зрозуміти, що відбувається. Одна моя знайома, наприклад, усі 15 хвилин поїздки була переконана, що йде зйомка якоїсь телепередачі прихованою камерою. Бо хіба можливо в нас таке, щоб водій вітався, пропонував цукерки і воду, брав усіх пільговиків без жодних лімітів, а потім ще й розважав пасажирів під час поїздки жартами, запрошував усіх хором співати, а на зупинках... грав для них на сопілці?!

Виявляється — можливо. Але такий «душевний сервіс в одному, окремо взятому тернопільському автобусі» існує передусім завдяки художньому керівнику згаданого ансамблю «Веселі галичани», заслуженому артисту України Мирославу Бабчуку. «Взяти маршрут» учасників ансамблю народної музики тернопільської обласної філармонії примусила кілька років тому елементарна фінансова скрута. Незважаючи на те, що талановитий колектив об’їздив із гастролями півсвіту і скрізь його сприймали на «ура», артистам постійно бракувало грошей на сучасну апаратуру, гарні костюми, та й узагалі більш–менш гідний рівень життя їхніх сімей. Порадившись, вирішили, що чекати на підвищення оплати праці у сфері мистецтва нема сенсу, тож, щоб не залишати улюблену роботу, треба рятуватись самим. Відтак позичили гроші й придбали скромний ПАЗик (із часом його замінили на новий «Богдан») та ліцензію на перевезення. Справа пішла! І вже незабаром кожний із десяти учасників ансамблю мав дуже суттєву надбавку до скромної зарплати у філармонії. А зараз цілком вистачає і на «приємності» для пасажирів — окрім вищезгаданого, наприклад, на святого Миколая геть усі вони одержують маленькі подаруночки. Можуть собі дозволити водії «веселого» автобуса і брати необмежену кількість пенсіонерів, а часом і тих, хто забув удома гроші. Знову ж таки, автобус усіма можливими способами рекламує ансамбль «Веселі галичани».

Ну добре, скаже хтось: гроші грішми, але навіщо зайвий клопіт з аж таким «душевно–розважальним» обслуговуванням, адже ніхто за нього і копійки не доплачуватиме. Навряд чи і пасажири чекатимуть на зупинці лише цей автобус, пропускаючи всі інші. На такі питання Мирослав Бабчук — до речі, людина за натурою напрочуд добра і весела — відповідає, що у нього давно була мрія створити щось, де б можна було показати, яким має бути справжній «людяний» сервіс. І як артист він хоче дарувати людям гарний настрій і основною роботою, і «підробітком». Наразі бідкається, що дуже хотів би, аби в салоні «веселого» автобуса ще подавали чай та каву, але стан тернопільських доріг цього ніяк не дозволяє.