П’ятдесят кілометрів від Чернігова і двісті від Києва, кордон України та Білорусі. Саме тут, на пагорбах річкової тераси Дніпра, розкинувся древній Любеч — літописне місто, колись княжа резиденція, а нині — тихе провінційне селище. Тут усе поряд. Замкова гора, де стояла фортеця, у якій князі домовлялися про долю Русі. Руїни кам’яниці нескореного українського гетьмана Полуботка. Печера святого Антонія, батька руського чернецтва. Археологи своїми відкриттями, які відбуваються на очах усього селища, повертають цю історію із забуття.

з червня в Любечі працює спільна експедиція фахівців Чернігівського державного педуніверситету і Національного архітектурно–історичного заповідника «Чернігів стародавній». Керує експедицією доцент педуніверситету Олена Веремейчик. Працюють на двох об’єктах. Кам’яницю Полуботка XVIII століття досліджує загін під керівництвом Олени Веремейчик, а розкопками печери святого Антонія займається завідувач відділу печер заповідника «Чернігів стародавній» Володимир Руденок. Допомагає їм у цьому невеличкий загін студентів–істориків педуніверситету.

До хамства у маршрутках ми вже давно звикли. Тож ті, хто вперше сідають у тернопільський автобус 36–го маршруту, розмальований рекламою ансамблю «Веселі галичани», часто взагалі не можуть зрозуміти, що відбувається. Одна моя знайома, наприклад, усі 15 хвилин поїздки була переконана, що йде зйомка якоїсь телепередачі прихованою камерою. Бо хіба можливо в нас таке, щоб водій вітався, пропонував цукерки і воду, брав усіх пільговиків без жодних лімітів, а потім ще й розважав пасажирів під час поїздки жартами, запрошував усіх хором співати, а на зупинках... грав для них на сопілці?!

Готуючись до Євро–2009 та Євро–2012, донецька влада розглядала кілька варіантів розташування зарубіжних гостей. Вивчали навіть можливість використання кімнат відпочинку на плаву — теплоходів у порту Маріуполя. Та найколоритнішою вважалася ідея про проживання уболівальників у тутешніх студентських гуртожитках. І злі язики відразу ж уточнювали, що це місце згодиться тільки для любителів екстремальних видів відпочинку. Бо, мовляв, чого–чого, а гострих вражень у занедбаних і позбавлених елементарних побутових зручностей «гуртягах» — хоч греблю гати. Та хоч би як там було, а саме один зі студентських гуртожитків уже підготували для уболівальників, які приїдуть на матчі юнацької першості Європи, що відбудуться в липні–серпні в Донецьку та Маріуполі.

Літній оздоровчий табір під назвою «Водяницький кіш» облаштували в козацькому стилі: зі сторожовими вежами, альтанками та півкілометровим частоколом. Розташований він на півострові річки Неморозь в урочищі Совин Яр. Ця мальовнича місцина знаходиться в селі Водяниках Звенигородського району, на малій батьківщині черкаського обласного голови. А створено табір, що нагадує Запорозьку Січ, за ініціативи архієпископа Черкаської єпархії Української православної церкви Київського патріархату Іоана, за підтримки голови облдержадміністрації Олександра Черевка.

Для черкаських рятувальників уже стало традицією знімати з дніпровських буйків бідолах, які волею долі за них зачепилися. А буй № 50, котрий гойдається на хвилях Кременчуцького водосховища якраз навпроти Черкаського річкового порту, вони взагалі називають «буєм надії». Оскільки тільки цього року з нього зняли кількох чоловік, які самостійно до берега не змогли допливти.

Найбільша і найпопулярніша книгарня області — двоповерховий «Будинок книги» по вулиці Хрещатик у Черкасах — нині не працює: двері зсередини зав’язані на великий ланцюг. Після атаки рейдерів, які темної ночі захопили книгарню в центрі міста, безробітним став її колектив, під замком залишилася література та майно майже на два мільйони гривень, а на фасадному склі висить оголошення про здачу в оренду.