Микола Кульчинський: Патріотам слід платити

Голову полтавського обласного об’єднання товариства «Просвіта», народного депутата–«нашоукраїнця» Миколу Кульчинського «УМ» знає давно. У Верховній Раді дуже мало людей, які в останню чергу дбають про власну кишеню, і Кульчинський належить саме до таких. Він не має жодного бізнесу чи додаткових прибутків, а більша частина його високої депутатської зарплатні йде на фінансування «просвітянських» потреб та організацію відомого фестивалю «Мазепа–фест». Але зараз увесь час, гроші і здоров’я Кульчинський віддає на втілення чергового патріотичного проекту: встановлення пам’ятника гетьманові Івану Мазепі у Полтаві. До «години іск» — усе менше часу, проблем ще безліч, а коштів — бракує. Про те, чому так важко стає реальністю монументальний Мазепа і як кожен із нас може цьому посприяти, пан Микола розповів «Україні молодій» у кулуарах вкотре бездіяльного парламенту.

«Фракція БЮТ не дала на пам’ятник жодної копійки, а з «НСНУ» відмовився тільки один»

— Ідея спорудження пам’ят­ника Івану Мазепі в Полтаві зародилася під час фестивалю «Мазепа–фест», — розповідає Куль­чинський. — А в мене особисто вона утвердилася під час відвідин Президентом музею Полтавської битви у 2007 році. Я розповів Вікторові Ющенку, як за комуністичних часів відзначали річницю Полтавської битви. По місту їздив відкритий автомобіль, на ньому стояв костюмований офіцер армії Петра І й закликав: «Дарагіє палтавчанє, пріглашаєм вас на празднік русской вікторіі!». Віктор Андрійович сказав, що треба відзначити 300–ту річницю Полтавської битви з українським акцентом. Тоді я й подумав: а чому б саме до цієї дати не поставити пам’ятник Мазепі? На диво, у міськраді (тоді мером Полтави був Анатолій Кукоба) цю ідею сприйняли позитивно. Міськвиконком оголосив конкурс на кращий проект пам’ятника Мазепі, створили журі. Ми отримали близько 15 робіт, і зрештою було затверджено проект Івана Білика.

У серпні 2008 року міськрада на позачерговій сесії ухвалила рішення про виділення землі для встановлення пам’ятника Мазепі на Соборному майдані. Іще раніше стараннями Президента уряд передбачив у держбюджеті 2008 року кошти на його спорудження, тож, здавалося б, усе вирішено. Але, згідно із законодавством, цю субвенцію у бюджеті повинна затвердити обласна рада. А обласні депутати, подискутувавши на тему «Мазепа — герой чи зрадник», силами комуністів, «регіоналів» і значної частини БЮТівців проголосували за те, щоб відправити ці кошти назад у бюджет.

Для мене це була прикра несподіванка, та голова облдержадміністрації Валерій Асадчев заспокоїв: мовляв, гроші будуть. Тож коли десь через тиждень він передзвонив і сказав: нічого не вийде — кошти взяти нізвідки, це був такий несподіваний удар, що я потрапив у лікарню. Стільки роботи, стільки зусиль — і все марно?! Адже до спору­дження пам’ятника, яке планувалося на 27 червня цього року (згодом дату перенесли на кінець серпня. — Авт.), залишалося всього кілька місяців…

Полежавши у лікарні й трохи відійшовши, я вирішив, що здаватися не можна. Тоді ми оголосили кампанію зі збору коштів. Дали оголошення, надрукували флаєри з розрахунковим рахунком — і розголос пішов.

— Розголос — це добре, а гроші пішли?

— Гроші шлють звідусіль — від Луганської області до Закарпатської. Багато знайшов Асадчев — залучив жертводавців із бізнесу, банківської сфери. Фракція «Наша Україна» зібрала 65 тисяч. Тільки один депутат, член «Народної самооборони», відмовився дати. А з Блоку Тимошенко геть ніхто жодної копійки не пожертвував, хоч я до них звертався і просив Віктора Терена на засіданні фракції зробити відповідне оголошення.

Долучилися всі музиканти, які брали участь у «Мазепа–фесті». Олег Скрипка, окрім того, що пожертвував тисячу гривень, дав благодійний концерт, який мав колосальний успіх і зібрав 40 тисяч гривень. Мені було незручно, що Скрипка безплатно виступав, і я хотів заплатити йому хоч якийсь гонорар зі своєї зарплати. Але Скрипка категорично відмовився. Приходять люди й до нас у «Просвіту», приносять, хто скільки може.

— Якщо йдеться ще й про готівку, то вам точно не уникнути звинувачень у тому, що далеко не все з цих коштів пішло на пам’ятник…

— Та я на Біблії можу заприсягтися, що кожна копійка використана на спорудження пам’ятника! Імена всіх жертводавців, окрім тих, які наполягають на анонімності, ми вказуємо на сайті. Коли діти однієї з полтавських шкіл приносять дрібними 87 гривень чи бабуся — сто гривень купюрами по одній, то як можна взагалі говорити про якісь зловживання чи мухлювання?!

А взагалі, те, що пам’ятник Мазепі споруджують «усім миром» — дуже зворушливо. Це свідчення того, що Україна жива, вона пам’ятає своїх героїв, попри всі розчарування і всі спроби знищити національний дух.

«Потрібно ще менше 700 тисяч гривень»

— Скільки коштів уже зібрано і скільки залишилося зібрати?

— Назбирали вже 1 мільйон 134 тисячі. А загалом на сам пам’ятник потрібно 1 млн. 824 тис. Гранітний постамент, який роблять у Капустянському кар’єрі, коштує 650 тисяч — він уже фактично готовий. Сам пам’ятник, тобто бронзова скульптура (вона буде повністю відлита вже за тиждень) — 774 тисячі, авторська група — два скульптори й архітектор — бере 400 тисяч.

І це ще, скажімо, директор комбінату, де відливають пам’ятник, пішов нам назустріч, бо насправді бронзи потрібно більше — там іще буде поясок зі словами Мазепи, який теж коштує грошей.

Щоправда, «Просвіті» (а саме вона укладає всі угоди) ще на опоряджувальні роботи виставили рахунок на 300 тисяч, але, може, трохи скинуть — це ж обласна адміністрація робитиме.

До речі, всі ціни — «старі», за курсом долара 5 до 1. Це нам, звичайним людям, здається, що 1 млн. 800 тис. гривень — космічні гроші. А фахівці, які цим займаються, кажуть, що воно ще й недорого, як за триметровий постамент із майже триметровою скульптурою…

— Водночас після того, як ви оголосили збір коштів, на інтернет–форумах з’явилися закиди: можна було б, скажімо, знайти художника–патріота, щоб зробив проект безкоштовно, такого ж архітектора тощо, і пам’ятник був би значно дешевшим.

— Ну що ж ми за люди такі, що звикли «виїжджати» на патріотизмі! Скрипці не треба платити, Середі — не треба, акторам українським не треба, бо вони — патріоти… Та навпаки, треба зробити все, щоб вони були заможними людьми! І несли українську культуру, не думаючи над копійкою і не продаючись за неї. Я через те й на фестивалях намагаюся вгодити нашим музикантам, бо вони того заслужили значно більше, ніж якісь Пугачови або «Любе», які приїздять в Україну по шалені гонорари. А ми все вважаємо, що краще ті гроші пропити–прокурити, бо «свої» й безкоштовно виступлять…

«Де ж і ставити пам’ятник Мазепі, як не в Полтаві?»

— Грошей залишилося зібра­ти ще чимало, а до Дня незалежності пам’ятник уже має бути встановлений…

— І буде, я переконаний. 14 липня у Києві відбудеться аукціон із продажу картин для збору коштів, і я дуже вдячний митцям — як полтавським, так і київським, які таким чином долучилися до спорудження пам’ятника. Каталог із переліком лотів (теж виготовлений власним коштом Кульчинського. — Авт.) я розвезу по міністерствах, інших державних установах, власникам готелів, банків тощо… У Верховній Раді сенсу його поширювати вже немає, бо «Нашу Україну» я й так уже обібрав, а від Партії регіонів та інших сподіватися коштів, мабуть, марно… Та, може, я до них і спробую звернутися.

Але самими фінансовими проблеми не вичерпуються. Там, де має стояти пам’ятник, зараз виставили пікети проти знищення зелених насаджень (потрібно спиляти шість старих акацій). А головне — зібрали міську художню раду, яка вже тепер вирішила, що саме цей проект пам’ятника — який уже майже готовий! — «не годиться». Хоча роботу Білика затвердила Національна художня рада Спілки архітекторів України.

Я розумію, що саме розлютило міського голову (представника Блоку Тимошенко Андрія Матковського. — Авт.). Ми з ним домовилися, що я в дні 300–річчя Полтавської битви не прово­джу рок–фестиваль на Співочому полі, бо там плануються якісь інші заходи. Окрім того, субота була поминальним днем, тому рок–музика дійсно була недоречною. Як проходили самі «гуляння», читачі «УМ» уже знають — було багато горілки й пива, колонами ходили російські козаки… А ми провели свої заходи: урочисту церковну панахиду за полеглими, жалобну ходу до обох хрестів полеглим козакам. Людей було дуже багато, несли плакати відповідного змісту: про те, що Полтавська битва — трагедія українського народу. Очевидно, саме це меру й не сподобалося. Мерія й бігборди з портретом Мазепи встановлювати в місті не дозволила. Та ми з усім впораємося, і я певен, що, попри всі перешкоди, 23 серпня Мазепа постане на Соборному майдані Полтави.

— А, скажімо, російський історик Тетяна Таїрова–Яков­лєва, яка займається дослідженням біографії Івана Мазепи, вважає, що ставити йому пам’ятник доречно у Батурині або Києві, але не в Полтаві, де гетьман зазнав своєї найтрагічнішої поразки…

— Я читав інтерв’ю пані Тетяни в «УМ», але в цьому з нею погодитися не можу. Так, Полтавська битва була найбільшою поразкою Мазепи. Але, ставлячи йому пам’ятник, ми утверджуємо перемогу українців після 300–річного рабства. Крім того, саме на Полтавщині — в Коломаку — Мазепу обрали гетьманом; у полковій канцелярії на Івановій горі, де стоятиме пам’ятник, йому вручили булаву. Якщо подивитися з гори трохи вліво — видно Хрестовоздвиженський монастир, який Мазепа повністю збудував своїм коштом. Де ж йому й пам’ятник ставити, як не там?

ПАРТАКТИВ

«Навряд чи рух «За Україну!» стане окремою політсилою»

— Пане Миколо, ви входите в депутатську групу «За Україну!», яка зараз опинилася у дивному становищі: ніби й не опозиція, як Партія регіонів або комуністи, але ніби й не при владі, бо не входить у коаліцію…

— Такі вже українські реалії. Так чи інакше, ми підтримуємо наших міністрів в уряді, та й сам уряд завжди охоче готові підтримати в тих кроках, які спрямовані на покращення добробуту суспільства. Наша група сповідує фундаментальні українські цінності. Насправді кожна справді українська партія повинна займатися націєтворчою роботою, але чомусь вони про це забувають. Таке завдання стояло й перед «Нашою Україною», та, на жаль, значна її частина цього свого обов’язку не бачить… Тому його на себе взяла група «За Україну!».

— Коли група була створена, заговорили про те, що на її основі постане політична партія, оскільки «Наша Україна» втратила позиції. Але тепер «НУ» вустами Віктора Ющенка заявляє про свій ренесанс. «За Україну!» також підтримує Президента. То чи буде створена нова партія і яка доля чекає «Нашу Україну»?

— Ми про це часто говоримо. Я вважаю, що всі члени партії «Наша Україна» повинні виконувати рішення з’їзду і робити все, щоб «НУ» залишилася впливовою партією. Чи вдасться — складно сказати, бо партійна робота вимагає багато жертовної праці. І, на відміну від 1990–х років, зараз усе менше залишається людей, готових цією працею займатися. Дуже боляче, що «Наша Україна» втратила своє обличчя і підтримку людей, але це, зрештою, можна надолужити.

Думаю, громадський рух «За Україну!» поки що не виллється в якусь певну політичну силу. Хоча категорично щось стверджувати важко — дуже вже непевні в Україні настали часи.

АНОНС

14 липня у Митрополичих палатах на території Софії Київської

(вул. Володимирська, 24) відбудеться благодійний аукціон робіт полтавських та київських художників, кошти від якого підуть на спорудження пам’ятника гетьману Івану Мазепі у Полтаві.

14.00—19.00 — виставка виставлених робіт.

18.00 — виступ відомого кобзаря Тараса Компаніченка.

19.00—20.00 — аукціон.

На продаж будуть виставлені полотна Івана Марчука, Матвія Вайсберга, Павла Волика, Ігоря Єлісєєва, Сергія Гнойового, Віктора Кириченка, Юрія Соломка, Юрія Самойленка, Віктора Трохимця–Мілютіна, Марини Рожнятовської.

Покупці будуть увічнені на спеціальних гранітних плитах поблизу пам’ятника.

Також кошти на спорудження пам’ятника можна надіслати за реквізитами: ПООТ «Просвіта», Харківська обласна філія АКБ «Укрсоцбанк», р/р 26005710001231, МФО 351016, код ЄДРПОУ 22527966. «Благодійна пожертва на пам’ятник Іванові Мазепі».