Бланка Влашич: У Пекіні я гірко плакала, тож у Берліні битимуся на смерть

Суперзіркою легкої атлетики Бланка Влашич стала всього за рік. Із червня 2007–го по серпень 2008–го хорватська стрибунка у висоту виграла 34 (!) старти поспіль. Водночас чарівна брюнетка більше десяти разів намагалася штурмувати рекорд світу, але поки що безуспішно.

В її перемозі на Олімпіаді–2008 у Пекіні не виникало жодного сумніву. Утім головний старт чотириріччя Бланка програла бельгійці Тіа Еллебо, задовольнившись срібною медаллю. За тиждень по тому на останньому етапі престижної «Золотої ліги» Влашич у брюссельському секторі поступилася першим місцем німкені Аріане Фрідріх і втратила можливість отримати половину джек–поту (500 тисяч доларів). На зимовому чемпіонаті Європи вона стала лише п’ятою. Психологічні удари такої потужності могли б збити з ніг будь–кого, але не Бланку. Тож нинішній сезон зеленоока красуня підпорядковує одній меті — захисту на серпневому чемпіонаті світу в Берліні титулу найкращої на планеті.

Тиждень тому на другому етапі «Золотої ліги» в Осло Влашич стала переможницею, злетівши рівно на два метри. Однак поборотися за джек–пот хорватка вже не зможе, оскільки на першому старті в Берліні її сподівання одним–єдиним стрибком на 2,06 м ще 14 червня перекреслила та сама Фрідріх.

Ми говоримо з Бланкою про спорт і життя поза ним.

«Після Олімпіади життя не закінчилося»

— Бланко, торік ви програли Фрідріх вирішальний етап «Золотої ліги», а цього року — дебютний старт, втративши третю поспіль можливість поборотися за джек–пот. Прикро?

— Цікаво, що ви хочете від мене почути? Звісно, прикро, і навіть дуже. Утім, попри кілька поразок на найвідповідальніших стартах, я вважаю, що маю цілком успішну і яскраву кар’єру. Та й своїми стрибками і результатом (2,03 м) на першому етапі «Золотої ліги» я цілком задоволена. Це спорт, у якому ти завжди можеш бути фаворитом, але не завжди можеш перемогти. Не шукайте у моїх поразках жодних підводних каменів, пов’язаних із психологічним станом.

— Але про це занадто багато говорять. Мовляв, після невдачі на Олімпійських іграх Бланка надломилася.

— Тільки не намагайтеся мене в цьому переконати. Насправді я не ставлю перед собою мету вигравати змагання будь–якою ціною, інакше можна просто згоріти від напруги. Перед Пекінською олімпіадою я відчувала шалений тиск, оскільки всі очікували від мене лише перемоги. Так, я схибила тільки в одній спробі — у вирішальній. Але життя на цьому не закінчилося і навіть не зупинилося. Сподіваюся, на мене чекають ще мінімум десять успішних спортивних років, а отже, ще не одна Олімпіада.

Звісно, якщо я скажу, що зовсім не думаю про перемоги, то це буде неправда. Однак для мене набагато важливіше рік у рік робити хоча б маленький крок вперед і поліпшувати власні результати. Тоді перемоги приходитимуть самі собою.

— Мені здається, що цими словами ви просто намагаєтеся себе заспокоїти.

— А хоча б і так? Трохи заспокоїтися мені б не завадило. Я знаю, що готова вийти на абсолютно нові рубежі — бракує якоїсь однієї крихточки. Зараз ми її і шукаємо. Поки що все в моїй кар’єрі складалося цілком природно — спершу я набиралася досвіду, а потім пройшла крізь смугу величезних розчарувань. Та завдяки власному терпінню й наполегливості вистрибнула з цієї пітьми одразу на першу сходинку світового чемпіонату–2007 в Осаці. Більше року я крокувала білосніжною смугою свого спортивного життя, наприкінці якої хотіла побачити золоте олімпійське сяйво. Довелося задовольнитися срібним. Але це також непогано.

— У Пекіні, та й зараз, ви намагаєтеся триматися гідно. А насправді — багато сліз пролили?

— Я все ж таки жінка. А жінці, навіть дуже сильній, інколи властиво плакати. І я плакала — гірко й довго. Адже те, що для одного називалося б «виграти олімпійське «срібло», для мене звучало як «програти олімпійське «золото». Однак я не хочу бути невдячною і вважаю, що на все є свої причини. Значить, мені потрібно ще пройти крізь якісь випробування.

Замість «Золотої ліги» — «Діамантова»

— Але якщо зійти на першу сходинку олімпійського п’єдесталу ви ще матимете шанс, то стати володаркою джек–поту «Золотої ліги» — навряд чи. Адже їй на зміну прийде інший турнір — «Діамантова ліга».

— Мені трохи шкода, що «Золота ліга» вже наступного року стане історією. Спортсменів і легку атлетику в цілому чекають зміни, і ми наразі навіть не знаємо, які саме. Утім, вітер змін завжди інтригуючий. «Діамантова ліга» вперше вийде за межі Європи, розширить свою аудиторію, додасть можливостей спортсменам і задоволення глядачам. Можливо, нова серія стане цікавішою за нинішню, про яку ми згадуватимемо як про анахронізм.

— Ви бережете в пам’яті свій перший виступ на «Золотій лізі»?

— Це було в Парижі 2001 року, але я не люблю його згадувати. Інша річ — старт кількома місяцями пізніше на етапі в Цюриху, яким я була вражена більше, ніж чемпіонатом світу в Едмонтоні. Для мене це було щось на кшталт легкоатлетичного Уїмблдону. Тоді я настрибала 193 см і почувалася маленькою комахою у Всесвіті — настільки яскравими, недосяжними і непідступними здавалися мені спортивні зірки, котрі мене оточували... Зараз, можливо, хтось так само почувається поруч зі мною (сміється).

«Рекорд світу — не самоціль»

Світовий рекорд, встановлений болгаркою Стефкою Костадіновою 22 роки тому (2,09 м), не дає спокою сучасним «висотницям». За цей час атлетки зробили безліч спроб атакувати жадану висоту, а Бланка Влашич була найнаполегливішою з них. Кілька разів за минулий сезон хорватка навіть перелітала планку на позначці 2,10 м, але в останній момент таки знімала її з кронштейнів. Тому й кажуть, що рекорд світу від Бланки — лише питання часу.

— Ви рахували, скільки виконали спроб на висоті світового рекорду?

— Ні, це справа статистиків. Звісно, якщо я вам скажу, що зовсім не мрію про світовий рекорд, це буде неправда. Але це для мене — не самоціль. Зараз набагато важливіше не збиватися з тренувального ритму і не отримувати травм. Якщо я продовжу в тому ж дусі, то з часом світовий рекорд встановлю обов’язково.

— Кажуть, що стрибунка з жердиною Олена Ісінбаєва на тренуваннях вже долала власні рекордні 5,10 м. Яка висота підкорювалася вам поза турнірами?

— На тренуваннях я й близько не наближаюся до своїх змагальних показників. 2,02 м — це найбільше, на що я спромоглася. Адже на турнірах зовсім інша мотивація, зовсім інший фізичний стан. До старту відпочиваєш, скидаєш навантаження, словом — готуєшся, а тренування — це повсякденна рутина, там про світові рекорди взагалі не йдеться.

— Як ви ставитеся до того, що саме вас називають потенційною володаркою нового світового рекорду?

— Мене вже називали потенційною володаркою олімпійського «золота». Ви знаєте, що з цього вийшло. Утім, я вже неодноразово доводила, що впоратися зі світовим рекордом мені цілком до снаги. Коли я на змаганнях відчуваю легкість і одноосібно перемагаю з показником вище двох метрів, то обов’язково замовляю рекордну висоту. Чим частіше я намагатимуся туди «залізти», тим ближчою ставатиме ця мрія. Спинятися у своїх намірах я не збираюся.

— А якщо рекорд встановить хтось інший — приміром, Фрідріх?

— Значить, будемо намагатися піднімати планку ще вище.

—  Можливо, ваша дуель з Аріане на чемпіонаті світу в Берліні приведе саме до цього?

— Для мене це найголовніший старт літнього сезону, до якого спробую підійти в найкращій формі. Хоча й розумію, що відстояти звання чемпіонки світу мені буде дуже не легко. Німкеня виступатиме в рідних стінах і зробить усе можливе, аби на очах своєї публіки не просто перемогти, а зробити це фантастично.

Але я в жодному разі не складаю зброю. Морально я готова до боротьби. Фізично ж мені потрібно ще трохи часу, аби вийти на пік готовності. Не знаю, на якій висоті закінчаться змагання, але точно знаю, що там буде битва не на життя, а на смерть.

«Батько — мозок моїх тренувань»

Народжена на узбережжі Адріатики, Бланка цілком могла бути асом морського бордингу чи осліплювати туристів посмішкою заможної господині одного з затишних кафе на набережній Спліта. Або ж стати чудовою тенісисткою чи баскетболісткою. Але її доля була визначена з появою на світ. У день народження своєї доньки хорватський десятиборець Йошко Влашич виграв Середземноморські ігри й назвав спадкоємницю на честь марокканського міста Касабланка, де він здобув найголовніший титул у кар’єрі. Того ж вечора за святковим столом Йошко присягнувся зробити з Бланки справжню чемпіонку й доклав чимало зусиль, аби дотриматися обіцянки.

— Бланко, ви називаєте батька одним зі своїх тренерів. Він справді бере участь у вашій підготовці?

— Мій шалений минулорічний прогрес стався саме завдяки йому. Тато вигадав чимало цікавих і незвичайних вправ, які позитивно вплинули на зростання результатів. Він наполіг на тому, аби я більше працювала зі штангою. Він пише всі мої підготовчі плани й приходить на кожне тренування, якщо воно відбувається у Спліті. Батько — це мозок мого тренувального процесу.

— Чому він ніколи не їздить з вами на змагання?

— У тата й без мене вистачає роботи. Він тренує ще кількох атлетів і працює наставником з фізичної підготовки у футбольному клубі, де грає мій брат. А мені потрібні більше технічні підказки, аніж фізичні корективи. Тому мій другий тренер, Боян Марінович, — це ідеальний варіант. Він сам колишній «висотник», друг нашої сім’ї і неперевершений психолог.

— Кажуть, що ім’я людини може впливати на її долю. Ви не ображаєтеся, що вас нарекли Бланкою?

— Гріх скаржитися (сміється)... Утім, хтозна, як склалося б моє життя, якби від народження я мала інше ім’я. Бланка — мені подобається: звучить лаконічно і сильно.

— Ви були в Касабланці?

— Ще ні, але дуже б хотілося. Тато каже, це дуже красиве місто.

«Хочу залишити приватне життя для себе»

— У якому куточку земної кулі ви мрієте побувати?

— Жодного разу не була у Нью–Йорку. Хочу приїхати туди не як спортсменка, а як туристка. Здавалося б, із моїм ритмом життя і публічністю я мала б тікати подалі від людського натовпу, гомону, руху. «Се ля ві» — інколи ми не можемо пояснити власні бажання.

— Наскільки вільно ви почуваєтеся, прогулюючись вулицями рідного міста?

— Бланка у Спліті — звичне явище (сміється). Звісно, люди мене впізнають, вітаються, але не набридають. Можливо, влітку було б складніше, але в цей час я вдома з’являюся нечасто: в когось курортний сезон, а в мене — змагальний.

— Спліт — чудове місце для відпочинку. Ніколи не практикували по завершенні сезону влаштувати вдома спортивну вечірку, аби «відірватися» на повну?

— Вечірки бувають, але досить скромні. Та й своїх суперниць я на гульки не запрошую: не тому, що ми ворогуємо, а тому, що просто не маємо часу здружитися по–справжньому. Так, ми зустрічаємося десятки разів на рік на різноманітних стартах, але поспілкуватися досхочу часу зазвичай бракує. Тому і справжніх подруг серед стрибунок я не маю.

— Люди їдуть відпочивати у Спліт , а куди ви їдете у відпустку?

— І я туди ж (сміється). Насправді в Хорватії багато красивих, тихих островів, де я люблю відпочивати. Після майже року пакування чемоданів і переїздів мені вже не дуже хочеться нестися кудись, ламаючи шию. Хоча... за першої ж можливості рвону кудись на екзотичні острови. Можливо, на Балі.

— Мабуть, не сама?

— А це вже залежатиме від настрою. Думаю, одній буде занадто нудно.

— Чому ви ніколи не розповідаєте про своє особисте життя?

— Тому що міжнародних журналістів більше цікавлять мої спортивні результати.

— А хорватських?

— А місцеві ЗМІ вже звикли, що моє приватне життя має залишатися приватним. У ньому не відбувається нічого, що могло б претендувати на сенсацію. А ще я дуже хочу залишити всередині себе щось особисте, що належатиме лише мені. Повірте, я й без того втомлююся від папараці, котрі влаштовують засідки біля моїх апартаментів заради одного тривіального фото з моїм хлопцем. Інколи це розлючує. А загалом я досить відкрита людина й ніколи не ховаюсь від сторонніх очей.

«Ваша Бабакова стрибала, як ангел»

— Що ви знаєте про Україну?

— На жаль, я ніколи в Україні не змагалася.

— Мабуть, тому, що в нас не проводять міжнародні легкоатлетичні турніри.

— Шкода. У вас дуже сильні легкоатлетичні традиції, а в жіночих стрибках у висоту тим паче. Свого часу я захоплювалася стрибками Інги Бабакової й дуже пишалася, якщо мені вдавалося змагатися з нею в одному секторі. Вона — і боєць, і водночас дуже елегантна, витончена, грамотна спортсменка. Її стрибок був схожий на політ ангела над планкою.

— Бабакова була вашим кумиром?

— Із кумиром у мене якось не склалося. Я ніколи не хотіла бути схожою на когось з атлетів. Але якщо говорити про взірець жіночої техніки стрибків у висоту, то для мене це Стефка Костадінова.

Людмила ЯКУШЕВА

ДОСЬЄ «УМ»

Бланка Влашич

Стрибунка у висоту

Народилася 8 листопада 1983 р. у Спліті (Хорватія).

Чемпіонка світу 2007 р., чемпіонка світу в приміщенні 2008 р., срібна призерка Олімпійських ігор у Пекіні–2008, володарка рекорду Хорватії (2,07 м), учасниця трьох олімпіад.

Чемпіонка світу серед юніорів 2000 та 2002 рр., чемпіонка Європи серед юніорів 2003 р.

Тренери — Йошко Влашич та Боян Марінович.

Зріст — 1,92 м, вага — 75кг.

За освітою — фармацевт.

Незаміжня.

ОЦІНКА

Віта Паламар, бронзова призерка чемпіонату світу в приміщенні:

— Рік тому Бланка здавалася непереможною. Її стабільності на гросмейстерських висотах можна було лише позаздрити. Але після кількох поразок здалося, що вона трохи надломилася. Звісно, поява такої конкурентки, як німкеня Фрідріх, психологічно вплинула на Влашич. Однак Бланка — ще «той» боєць, вона боротиметься до останнього.