Швидка хірургічна допомога з Італії

Система охорони здоров’я в Україні не досконала. Труднощі виникають і на рівні лікаря «швидкої», який може відмовити у наданні допомоги, бо немає бензину, і при записі до світил медицини. Одне зі свідчень цього — численні оголошення про допомогу хворим (переважно дітям), які потребують операції за кордоном. Чому не вдома? «Не вистачає кваліфікованих спеціалістів і нової апаратури», — кажуть експерти. Тому те, що не може дати українська медицина, виправляє закордонна. Днями «УМ» зустрілася з представниками Італійської лабораторії співпраці заради розвитку Licos onlus, які разом із Фондом «Україна 3000» займаються порятунком «важких» пацієнтів. Журналістка дізналася, звідки беруться витоки такої співпраці, що думають італійці про нашу медицину і як почувається шестирічний хлопчик із 70% опіків шкіри обличчя, шиї, грудей і рук, прооперований італійськими лікарями.

Бюрократизм — найбільша хиба

Наша розмова відбувалася під час візиту італійських лікарів до Києва, оскільки прямим партнером Licos onlus в Україні є Міжнародний благодійний фонд «Україна 3000». Українська організація допомагає італійцям налагоджувати зв’язки з нашими лікарнями і знаходити пацієнтів, які потребують складного оперативного втручання. «Але це не означає, що в Україні немає кваліфікованих лікарів», — запевняють іноземні гості. І розказують, як у певних ситуаціях наші медики були гідними вчителями. На думку італійців, найбільша хиба у ланці «лікар–пацієнт» — це бюрократична система, створена ще при Радянському Союзі. «Вам треба визначитися з методом організації охорони здоров’я, крім того, конче необхідно створити мережу між лікарнями», — зауважує президент Італійської лабораторії співпраці заради розвитку Licos onlus Алессандро Калі. Такий міжлікарняний зв’язок уже налагоджується у рамках проекту «Мело» — це співпраця лікарні Брешії (Італія) із київським «Охматдитом». Створення ширшої мережі відбуватиметься у рамках програми «Від лікарні до лікарні» Фонду «Україна 3000»: такої домовленості було досягнуто під час травневого візиту голови наглядової ради фонду Катерини Ющенко до Брешії.

«Першим поштовхом було те, що ми хотіли лікувати дітей із малозабезпечених українських сімей», — каже Алессандро Калі. Він розповідає, як розпочинався проект «Мело». У березні 2007 року Алессандро Калі та лікар дитячої лікарні у місті Брешіа Стефано Негріні розмовляли про можливості міжнародних проектів. Алессандро, який раніше співпрацював із організаціями з України, запропонував здійснити проект для українських дітей. «Ми починали із щелепно–лицьової хірургії, — каже пан Алесандро. — Тепер займаємося ще й випадками у галузі кардіохірургії та післяопікової пластичної хірургії. Для цього налагодили зв’язки з лікарнею у сицилійському місті Катанія (там роблять післяопікові операції) та з лікарнею міста Таорміна (там роблять операції на серці). Але основна співпраця відбувається з лікарнею Брешії, де здійснюють щелепно–лицьові операції».

Фінансує регіональна громада

Місто Брешіа, що на півночі Італії, знайоме багатьом українцям. На жаль, не через його туристичний імідж, а тому, що тут осіли українські трудові мігранти. І саме тут — у сім’ї тернополянки, яка працює у Брешії, — стався один із перших випадків допомоги проекту «Мело». Жінка була знайома з віце–президентом Licos onlus Джустіна Бонанно і якось поскаржилася, що її онука Марія страждає на серйозне серцеве захворювання. Розмова відбулася навесні, а вже восени дівчинку прооперували на Сицилії, у лікарні міста Таорміна. «У дитини був діагноз — багатостороння патологія серця, порушена циркуляція крові й кількість кисню в крові, від чого Марійка виглядала дуже хворобливо і була надто маленькою — як на її вік», — пригадує Алессандро Калі. У випадку з дівчинкою дала про себе знати одна давня «хвороба» вітчизняної медицини — проблема діагностування на первинному рівні. З таким дефектом серця Марійка просто дивом дожила до восьми років, а подальше чекання могло призвести до фатального кінця. Без термінової операції дитина була приречена.

Іншим пацієнтом італійських лікарів став шестирічний хлопчик, який отримав 70% опіків шкіри обличчя, шиї, грудей і рук. Після пожежі на дачі дитина вижила, але на її тілі утворилися великі колоїдні рубці. Їх треба було усувати не стільки з естетичного погляду, як із функціональної — травми не дозволяли дошкільняті нормально жити. Мама хлопчика звернулася у Фонд «Україна 3000» й отримала допомогу. У травні минулого року італійські лікарі зробили дитині першу операцію функціонального типу: усунули колоїдні рубці, які утворилися між пальцями рук, прооперували ліктьовий суглоб. Другу операцію зробили на обличчі. Зараз хлопчик мусить постійно носити силіконову маску, яка рівномірно тисне на шкіру обличчя. Завдяки цьому шкіра вирівнюється, на ній не можуть утворюватися колоїдні рубці.

«Про естетичну пластику казати зарано, — пояснює Алес­сан­дро Калі. — Дитина росте, шкіра розтягується, і до 16 років пацієнту треба буде пройти ще кілька операцій». Тепер, після повернення з Італії, хлопець перебуває під опікою лікаря Володимира Фідельського, завідувача відділення реконструктивної пластичної хірургії «Охматдиту».

Операції хлопчика, який постраждав від пожежі, коштували 15 тисяч євро плюс витрати на переліт і перебування в Італії. Удвічі дорожче коштувала операція на серці для Марійки — 30 тисяч євро. Родини таких грошей просто не знайшли б, тому щиро дякують італійській стороні, яка взяла на себе всю фінансову частину лікування. «Проект «Мело» фінансується з бюджету регіональної громади, в якому є спеціальна стаття на міжнародні благодійні проекти, — пояснює Алессандро Калі. — А для лікарень це момент престижу, оскільки завдяки нашій організації вони можуть брати участь у міжнародному проекті. Оплату перельоту і перебування дитини з мамою в Італії ми здійснюємо шляхом фаундрейзінгу, залучаючи різних благодійників».

Чому це неможливо в Україні

Брак коштів на лікування — не основна причина, чому українських дітей не можуть рятувати в Україні. «Наприклад, в Україні є кілька хороших кардіоцентрів, але їх недостатньо, щоб прооперувати ту кількість пацієнтів, які цього потребують. Лікарі фізично не справляються», — каже координатор програми «Від лікарні до лікарні» Тарас Ткачук. Другою проблемою є проходження пацієнтом постопераційного періоду, реанімація, медикаментозне та апаратне забезпечення. «Щоб провести таку складну операцію, як видалення пухлини на обличчі, потрібен ендоскопічний інструментарій. Аби не покалічити обличчя, це робиться через носову чи ротову порожнини. Тобто доступність певних видів оперативних втручань у закордонних лікарів більша, ніж у наших», — зазначає Тарас Ткачук.

Італійці поїхали з України, підготувавши тут ґрунт для подальших операцій. На черзі — лікування ще трьох дітей. Зокрема, трирічної дівчинки з Києва, якій мали видалити пухлину під язиком. Діагностика МРТ показала, що операційне втручання у цьому випадку неможливе. Тому дитину лікуватимуть медикаментозним шляхом: лікарня у Брешії вже замовила японські препарати.

Звісно, проект «Мело» — не панацея. По–перше, зважаючи на масштабність і критерії відбору пацієнтів, його допомогою може скористатися лише незначна частина хворих дітей, насамперед сироти та діти з багатодітних незаможних сімей. По–друге, аналогічні благодійні програми мають розвиватися в самій Україні. Один із способів — створення опікунської ради при лікарнях, куди входять заможні люди регіону. Схожу схему вже впровадив Фонд «Україна 3000» у рамках програми «Від лікарні до лікарні».

ДО РЕЧІ

Українки в Брешії активно залучаються до проекту. Жінки виконують господарські роботи, а у випадку, коли дитині треба довго чекати на наступну процедуру в лікарні, готові забирати малих пацієнтів разом із супроводжуючим (мамою, бабусею тощо) до себе додому.

РЕЗУЛЬТАТ!

Від минулої весни, коли проект почав свою роботу, італійські лікарі прооперували 11 українських дітей. «До кінця проекту ми маємо намір прооперувати ще дев’ять випадків зі щелепно–лицьової хірургії (уже є три маленькі пацієнти з Рівного) та кардіохірургії», — повідомляє лікар Стефано Негріні.