Звістка про розгром російського війська під Конотопом та очікувані масові напади татар на російські міста була повною несподіванкою для Москви. У перших числах липня 1659 року, як можна зробити висновок із записів у журналі, що його вів шведський дипломат Мюллер, Москву охопила паніка. Російська держава одразу почала готуватися до оборонних дій на своїй території. Уже 5 липня вийшов царський указ про новий набір у солдатську службу. У той же день у прикордонні міста південної окраїни були відправлені накази воєводам «міських і повітових всяких чинів людей зібрати в місто в облогу... і жити... з великою обережністю.., щоб воїнські люди... над містом якого дурна не учинили». Утім 18 липня, вважаючи, що головна мета кампанії досягнута — основні російські війська розбиті й відкинуті з української території, — гетьманський уряд запропонував царю «замирення» та обмін полоненими. А напади татар на південні повіти наприкінці липня — на початку серпня, у результаті яких було спалено 5 тис. дворів та забрано до полону понад 25 тис. чоловік, узагалі змусили Російську державу відсунути питання встановлення безпосереднього контролю над територією Війська Запорозького на другий план.