Владислав Лук’янов: Тимошенко, може, й хотіла б підвищити виплати громадянам, але прагне, щоб ініціатива походила від неї

«Розв’язка — скоро»

— Пане Владиславе, скільки ще може тривати бездіяльність Верховної Ради? Сесія вже ось–ось закриється, а «завдяки» вашій фракції парламент так і не може ухвалити жодного рішення...

— Думаю, незабаром ця ситуація буде розв’язана. Уряд Тимошенко вимушений відреагувати на принципову позицію Партії регіонів стосовно підвищення мінімального прожиткового мінімуму, заробітної плати та інших виплат, адже питання дуже резонансне. Той рівень інфляції, який ми маємо, не дозволяє зволікати з допомогою людям. Зрештою, пані Тимошенко, може, й сама б хотіла в цій ситуації піти назустріч Партії регіонів, але їй потрібно, щоб ініціатива походила саме від неї, а не від політичних опонентів. Тому тепер у наш бік лунають звинувачення в популізмі не тільки від уряду, а й від цілого сонму найманих експертів. Які, можливо, й розбираються в теоретичній економіці, але в практичній ситуації, що склалася в Україні, на мою думку, не орієнтуються.

— Але, погодьтеся, інакше, як популізмом, це назвати складно. Ще два місяці тому це питання взагалі не обговорювали, а тепер ви його порушили так жорстко, що навіть заблокували роботу Ради. Хоча, здавалося б, коли, як не під час кризи, вона повинна працювати в посиленому режимі.

— Хоч би які кроки з підвищення соціальних стандартів були зроблені, всі зав­жди вважають їх популістичними. Але підтримувати ці стандарти на належному рівні — це ж пряме завдання будь–якої влади!

Насправді підвищення розмірів мінімальної зарплати чи прожиткового мінімуму — це не лише збільшення коштів у кишені конкретного громадянина. У кризовій ситуації ми зобов’язані підтримати економіку в цілому. Але якби уряд робив прямі дотації підприємцям, це викликало б дуже велику критику. І справедливу, оскільки уряд не може розподілити ці кошти пропорційно до суспільних потреб — це завдання ринку. А якщо ми підвищуємо заробітні плати, пенсії, стипендії, то стимулюємо цим споживчий попит. І саме попит визначатиме ті товари, які найбільш потрібні суспільству, а отже, і ті підприємства, які їх виробляють. Тобто таким чином ми, з одного боку, підтримаємо вітчизняного виробника, а з іншого — отримаємо додаткові надходження до бюджету за рахунок податків. Це механізм саморозвитку, який пришвидшуватиме економічні оберти. І, можливо, саме ці кроки дозволять призупинити падіння ВВП, стабілізувати ситуацію й допомогти українській економіці перебороти кризу.

«Тимошенко чує поради Партії регіонів, але чомусь ними не керується»

— В уряді на ситуацію дивляться далеко не так оптимістично, «погрожуючи» тим, що якщо «видоїти» з бюджету одразу стільки грошей на підвищення соціальних виплат, то зрештою не залишиться коштів на будь–які виплати взагалі. І дуже ймовірно, що якби в Кабміні зараз сиділи представники вашої партії, то вони б дотримувалися такої самої думки.

— Нинішній уряд, на відміну від фахівців Партії регіонів, керується тільки сьогоденням і поточними зобов’язаннями. Бо в Кабміні Тимошенко, на жаль, немає чіткої картини того, що відбувається в економіці. Ми не раз чули нефахові заяви міністрів економічного блоку, заступників, які зараз виконують повноваження міністра фінансів... Вже часто так було, що на початку місяця вони проголошують одні цифри й пропозиції, а наприкінці уряд збирається, знижує планові показники й рапортує про їх перевиконання. Ці високопосадовці досить часто ставлять у незручне становище і самих себе, і Прем’єр–міністра, і, що найголовніше — всю державу та народ.

— То допоможіть їм фаховими порадами економістів Партії регіонів, адже ви постійно наголошуєте, що дбаєте про державу, а не власні інтереси.

— А ми й намагаємося. Пані Тимо­шенко сама сказала, що понад 130 пропозицій від «Регіонів» є «дуже слушними», і вона залюбки б їх прийняла у свою програму. Це свідчить про те, що Юлія Володимирівна наші пропозиції чує. Але чомусь ними не керується.

— Ситуація зайшла в глухий кут: ПР не хоче розблоковувати трибуну, уряд і коаліція зі свого боку не погоджуються на ухвалення закону, який ви вимагаєте... Як же ви збираєтеся досягти компромісу?

— Я сподіваюся, що Тимошенко під тиском суспільства все–таки доведеться піти на поступки. Зі свого боку ми теж готові погодитися на поетапні кроки щодо підвищення виплат громадянам, але за умови, що все це буде чітко, прозоро і зрозуміло.

— Однак питання потрібних для цього коштів, яких, за твердженням уряду, в бюджеті просто немає, залишається відкритим. Не вмикати ж друкарський верстат у Нацбанку...

— Уряд зараз отримує величезні кредити від Міжнародного валютного фонду. Зовнішня заборгованість Української держави збільшується ледве не вдвічі. За все це зрештою буде розраховуватися народ. І, з моєї точки зору, просто несправедливо, що, беручи такі запозичення, фактично десяти відсотків яких вистачило б на ті підвищення, яких ми вимагаємо, Кабмін при цьому не хоче підняти виплати громадянам. Тому Партія регіонів стоятиме на своєму до останнього.

«Ми виражаємо волю більшості громадян. А отже, наші дії демократичні»

— «Регіони» вимагають від інших фракцій не просто поставити питання на голосування, а проголосувати за нього позитивно, хай і всупереч власному бажанню. Але кожен депутат має право на власну думку! Хіба це демократично, коли одна фракція диктує цілій сесійній залі, як саме голосувати?

— А що таке «демократично»? За даними соціологічних опитувань, 85–90 відсотків населення не підтримують економічний курс уряду Тимошенко. А отже, ми впевнені, більшість громадян підтримують зараз пропозиції Партії регіонів. Хіба це не ознака демократичності — виконувати волю більшості громадян України?

— Але, з іншого боку, ті самі соціологічні дослідження показують, що громадяни не надто схвально сприймають блокування парламентської трибуни. І що довше будь–яка політична сила блокує роботу Верховної Ради, то більше втрачає в рейтингах...

— Ми розуміємо, що в цій ситуації страждаємо за свою принциповість. І за те, що стоїмо на демократичних засадах. Але не відступимося, бо переконані, що уряд повинен діяти в інтересах громадян.

— А тим часом у парламентському портфелі залишається купа невирішених питань, неухвалених законів, уряд працює без частини міністрів...

— А навіщо нам такі міністри? Ви подивіться на того ж Луценка — скільки йому ще треба випити, щоб Україна нарешті позбулася цього сорому? От якби ми побачили, що коаліція готова його звільнити, то, можливо, теж пішли б на якісь компроміси...