Молодші і старші колеги з середовища правоохоронців цілком щиро називають його людиною-легендою прикарпатського кримінального розшуку, однак, чуючи цей комплімент, він зазвичай реагує невдоволено: «Яка легенда? Одна людина в карному розшуку нічого не варта. Колектив однодумців — то інша справа. Разом багато що можна зробити». Справді, якби зібрати до однієї купи усіх волоцюг, хуліганів, розбійників, крадіїв, гвалтівників, убивць, виловлених особисто Мар'яном Івановичем та його підлеглими, то навряд чи ця різношерста злочинна компанія вмістилася б на найбільшому в Івано-Франківську стадіоні «Рух». Доводилося розкривати злочини, порівняно з якими нинішні «ментовські» телесюжети — казки дідуся Панаса. Можливо, тому до сучасного детективного чтива і видовища він ставиться з легкою іронією: «Не читаю, бо там, часто буває, сюжет зшитий білими нитками, тобто висмоктаний із пальця. Відразу видно, що автори поняття не мають про те, що описують, орієнтуючись на масового, не обізнаного з азами оперативної роботи і невибагливого читача».
На його життя, починаючи з дитинства, яке гартувалося у воєнні роки, випало стільки надзвичайних ситуацій, що їх документальний опис легко потягнув би на бестселер з продовженням.