Від чого «тікає» кисень?

01.07.2009
Від чого «тікає» кисень?

Масовий мор бичків у Азові. (Фото Валерія КРАВЧЕНКА.)

Дефіцит кисню в Азові у розпал курортного сезону фахівці фіксують щороку. Не став винятком і 2009–й: біля Бердянської Коси вже були зафіксовані перші прояви замору бичка. Загальновідома «нелогічність» поведінки цієї риби: в умовах дефіциту кисню у воді всі види йдуть чимглибше — і лише напівмертвий бичок косяками наближається до берега. Єдиний вихід у такій ситуації — виловити рибу на шляху до загибелі. Бо на березі той за кілька годин засмердиться, розлякавши усіх відпочивальників.

 

Бичок курортнику не товариш

З огляду на те, що вже 9 червня у Запоріжжі було оновлено рекорд плюсової температури для першої декади літа (32,5 градуса), а вміст кисню у воді поступово знизився до критичних трьох, двох і навіть 1,1 міліграма на літр, бичок розпочав масове «сходження» на пляжі Бердянської Коси. За інформацією в. о. міського голови Бердянська Сергія Ткаченка, вже упродовж перших десяти днів замору на борт сейнерів було піднято тисячу тонн радше мертвого, аніж живого бичка (за весь минулий рік меліоративний вилов становив 3 288 тонн). Фахівці тоді визнали, що це був рекордний замор упродовж останніх десяти років. А що ж тоді очікувати за підсумками «кисневого голодування» у поточному році?

У другій декаді червня прошуміли грози, і завдяки вітру ситуація спершу дещо нормалізувалася. Та щойно вітер стих, як на морському дзеркалі утворилася плівка з прісної води, тим самим ізолювавши Азов від повітря і відновивши процес мінімізації кисню, розповіли УМ» фахівці відділу біоресурсів Азовдержрибінспекції. А бичок є донною рибою, без повітряного міхура, і внаслідок звичного підвищення температури, тобто в умовах кисневого «голодування» (менше трьох грамів на літр), він починає задихатися. Життєздатність азовського бичка наразі «косить» ще й те, що саме зараз азовський бичок завершує «свято нересту», упродовж місяця–півтора вистоює на одному місці, охороняючи відкладені ікринки. Ритуал цей, на біду риби, зазвичай груповий, і це ще більше ускладнює доступ кисню до косяків «ікроохоронців».

Відтак спеціальні мобільні групи продовжують відстежувати акваторію моря вздовж берегової лінії майже від Маріуполя до Генічеська. До меліоративного вилову задіяно близько 25 берегових бригад і два десятки суден із Бердянська, Маріуполя, Приморська та Генічеська. Бо ж основний обсяг робіт із контролю і вилову традиційно припадає на узбережжя Азовського моря в межах саме Запорізької області. Чому? Начальник відділу біоресурсів Володимир Уманський пояснює це наявністю у цьому районі моря найбільшої кількості рифів і каменів, які й «обживає» азовський бичок.

Рибу, яка таки потрапила на пляж, силкуються оперативно прибрати бригади місцевих комунальних підприємств (для утилізації «мертвяка» у селах Нововасилівка й Осипенко задіяно спеціальні могильники). Попри цілодобове відстеження прибережної акваторії, бичок все ж таки проривається крізь меліоративні «редути», і вже зібрано майже 15 тонн мертвої риби.

Головний санітарний лікар Бердян­ська Ми­кола Гордієнко прогнозує дві—три «заморні серії» нинішнього літа і радить не купатися в місцях підходу бичка до берега: мертвий бичок є харчем для мікроорганізмів, тож у таких місцях вода насичена мікробами.

Не у всьому винне «кляте сонце»

На різноманітних нарадах і прес–конференціях, причому упродовж кількох років, автор цих рядків неодноразово уточнював: якщо проблема заморів винятково у надто високій температурі морської води, то чому ж азовський бичок ніколи «не підкладає свині» мешканцям, скажімо, Слободки чи Лісок? Ці мікрорайони міста попритулялися до Бердянської затоки, котра щоліта прогрівається значно активніше від моря відкритого — з огляду на різницю у максимальних глибинах (відповідно 5 і 14 метрів). Фахівці щоразу щось пояснювали, однак неодмінно поверталися до тези «Кляте сонце!».

З’ясувалося, що цієї проблемою давно цікавиться і бердянський краєзнавець Валерій Кравченко. На електронну адресу корпункту «УМ» він надіслав свої багаторічні спостереження і міркування. Вони збіглися з моїми сумнівами щодо однозначності причин заморних явищ. Пан Валерій також акцентує, що екологічні лиха регулярно відбуваються біля берегів Бердянської Коси і Білосарайської Коси — в районах, де море достатньо глибоке і вода, ясна річ, прохолодніша, частіше «перелопачується» вітрами–левантами, аніж у мілководних затоках.

Чи не вартують прискіпливішої уваги наслідки роботи металургійних монстрів у Маріуполі, риторично запитує пан Кравченко. Упродовж восьми десятиліть, удень і вночі два комбінати отруюють море, і з вітрами–левантами ця гидота якщо не долітає повітрям, то докочується хвилями до східних берегів тієї чи іншої Азовської Коси. Щорічні ж викиди — понад півмільйона тонн надтоксичних сполук сірки, фосфору і навіть миш’яку... Плюс сотні тисяч кубометрів аж ніяк не зразково очищених промислово–побутових стоків 500–тисячного міста. Їх теж несе течією уздовж узбережжя в сторону знаменитих піщаних кіс, у тому числі Бердянської, уточнює Валерій Кравченко.

Аргументовано краєзнавець акцентує на вірогідності отруєння Азова ще й природною емісією сірководню з–під дна Азовського моря. Його акваторія з давніх–давен є зоною сейсмічного неспокою землі, нагадує Кравченко: бували тут і землетруси, і грязеві вулкани. Приміром, у 63 році до н. е. дев’ятибальний землетрус на Меотиді вщент зруйнував столицю Боспорського царства Пантікапей на березі Боспора Кіммерійського (нинішньої Керченської протоки) і, вірогідно, зрівняв із землею геродотівське місто Кремни біля підніжжя Агарського мису в Північному Приазов’ї (в межах нинішнього Бердянська).

Такої ж руйнівної сили землетрус на Азові, з епіцентром у районі Обіточної Коси, стався і навесні 1650 року: хвиля–цунамі тоді перетнула бар’єр Перекопського пересипу між двома морями — Азовським і Чорним.

Підземна стихія нагадувала про себе і в третьому тисячоріччі: 31 липня 2008 року неподалік Бердянської Коси було зафіксовано трибальний землетрус. Знаково, що цьому явищу передував замор азовського бичка саме біля її піщаних берегів. Такі факти здавна іменують біовіщунами землепотрясінь.

Віднедавна «заморним побратимом» Бердянська стала Одеса. Попри досить прохолодні води біля Південної Пальміри, перший «суїцидальний акт» бичків тут зафіксували ще в 1996 році. Одесити помітили, що заморним явищам зазвичай передує з’ява неприємного запаху сірководню. За токсичністю цей розчинний газ інколи може конкурувати навіть із синильною кислотою, відтак може заподіяти шкоду мешканцям морських глибин. І коли восени 2008 року акваторію Чорного моря біля Одеси знову полонив сірководний сморід, громада «науськала» екологів на вірогідних забруднювачів довкілля. Шість відомств, розповідає Валерій Кравченко, розігнали хмари підозр над місцевими промпідприємствами.

Виходить, що моря самі себе гублять?.. Хтозна. Достеменно відомо лишень, що концентрація у морі одного міліграма сірководню на літр води вбиває будь–яку живність. Отже, мешканці Приазов’я і Причорномор’я наразі зійшлися в одному: не таке страшне сонце, як його донедавна змальовували вчені мужі!

...Плюс «почерк» браконьєрів

Аналізуючи проблему, завідувач кафедри екології і природознавства Бердянського педуніверситету Олександр М’ягченко в цій ситуації відстоює свої версії, поміж яких — і досі не згадувана у цій публікації. Йдеться про вплив на матінку–природу «лицарів ікри і балика». Пояснення просте: активне використання донних тралів знищує підводну флору: «Там, де ще донедавна на морському дні були водорості, — зауважує професор М’ягченко, — нині всуціль лише пісок та мул. Збереглася рослинність у затоці, дно якої не знищували тралами, — там і заморних явищ не буває». Отже, рослинність здатна відрегулювати кисневий баланс, якби не варварський вилов з Азова живих ресурсів...