Основний закон без основного інстинкту

Багато років ми справді гордилися Конституцією. Надто ж у перші роки, коли самі лише згадки про конституційну ніч 1996–го, про знесиленого і щасливого (а нині, на жаль, уже покійного) Михайла Сироту, який провів на трибуні багатогодинний марафон, викликали всередині щем і шану до держави. Тоді український Основний закон називали найкращим у Європі, і так було аж до 2000 року, поки Леонідові Кучмі не захотілося переписати окремі пункти Конституції.

З того часу політикам свербить її міняти. У 2004–му на гребені Помаранчевої революції Конституцію таки переписали — і давимося тими змінами до цього часу. Оновлений закон створив такі передумови, що цієї весни країна опинилася за якісь пару кроків від диктатури, а люди ледве не втратили право обирати Президента на всенародних виборах. Оце нам усім і відповідь, чи добре ми зробили, помінявши Конституцію в 2004 році.

За що боролися...

Конституційні зміни 2004 року зачепили лише ті статті, які стосуються схеми відносин між органами влади. Однак насправді в Основному законі є маса інших положень, і, скажімо, народний депутат від «НУНС» Роман Зварич каже: «У Конституції є просто блискучі розділи». Та, на жаль, до меду намішалося багато дьогтю. Зварич називає однією з основних проблем Конституції в нинішній редакції змішаність двох моделей влади. «Зараз ми розуміємо, що мішати президентську та парламентську системи в одному проекті було помилкою, — каже народний депутат у коментарі «УМ». — Зрозуміло, що це потрібно виправити: або перейти на чисту президентську, або чисту парламентську системи. Я більше схильний до парламентської, це європейська модель».

Народний депутат від БЮТ Сергій Міщенко теж відзначає, що найбільшою проблемою Конституції є «дуалізм влади». «У Конституцію було закладено конфлікти — це й призвело до того, що в країні політична нестабільність. У нас і Прем’єр–міністр відповідає за виконавчу владу, і Президент. Виконавча влада — міністри, «губернатори» — має бути цілісною. Якщо дві особи відповідають за одну і ту ж ділянку, якщо «губернатори» їдуть на нараду до Президента, але не їдуть до Прем’єр–міністра — ну як таке може бути? Треба прибрати цей дуалізм», — сказав у коментарі «УМ» пан Міщенко.

Залпом чи «точечно»?

Загалом за те, щоб змінити Конс­титуцію, висловлюються всі ключові політичні сили. Президент України першим із політиків публічно презентував свій проект. Він є «чернеткою» абсолютно нової Конституції, а не просто змін до Основного закону. Проект Віктора Ющенка нещодавно одержав схвалення Венеціанської комісії і, очевидно, стане одним із елементів виборчої кампанії В.Ю. Команда Ющенка починає популяризувати проект, намагаючись довести до людей думку, що саме проект глави держави найбільше посилює зв’язок між політиками та виборцями. Ідеться про обмеження депутатської недоторканності; запровадження сенату, який комплектуватиметься на мажоритарній основі; перехід на відкриті списки на виборах до парламенту; скорочення депутатського корпусу тощо.

Утім ідея схвалення абсолютно нової Конституції має опонентів. Так, народний депутат від Блоку Литвина Олег Зарубінський сказав у коментарі «УМ», що зміни мають бути «точечними». «Треба абсолютно спокійно підійти до адресних, вивірених змін, які б покращили баланс у стосунках між гілками влади, посилили місцеве самоврядування, торкнулися судової системи. Радикальна зміна всього недоцільна», — вважає Зарубінський. Він додав, що авторам радикальних конституційних змін краще дотримуватися існуючої Конституції, «і це щонайменше врятувало б від багатьох проблем, які зараз є».

Роман Зварич не згоден із Зару­бінським. Він теж вважає, що Конституція потребує концептуальних змін. «Нам потрібні системні зміни, які фактично дадуть новий конституційний лад, — зазначає Роман Зварич. — Можливо, це вимагатиме окремого референдуму. Хоча я не зовсім переконаний у доцільності плебісциту, бо вважаю, що референдуми в таких випадках бувають небезпечними — що й показав референдум 2000 року».

Мораторій на політреформу

І хоча за внесення змін до Конституції висловлюється більшість політикуму, кожна з сил бачить політреформу по–різному. Поза сумнівом, після президентських виборів підходи можуть змінитися. Ті сили, які нині виступають за посилення парламентської системи у випадку перемоги на президентських виборах, найімовірніше, змінять думку і почнуть говорити якраз про зміцнення глави держави. Це відомо, адже бачення залежить від місця, на якому сидиш.

Зважаючи на такі підходи, Українська народна партія виступила з цікавою ініціативою — накласти мораторій на внесення змін до Конституції аж до наступних парламентських виборів. «Ми вважаємо, що сьогодні змінювати Конституцію недоцільно, і Україна може жити за чинною Конституцією, яка є демократичною, однак не діє по суті», — пояснив голова УНП Юрій Костенко.

Ідея, може, й цікава, але навряд чи знайде підтримку в інших політичних сил. «Народному депутатові не можна відмовити в законотворчості, зокрема, у внесенні проекту конституційних змін, — відзначив БЮТівець Сергій Міщенко. — Це неконституційно. Ніхто не може це зробити — ні фракція, ні Костенко, ні Міщенко».