Кіно вже є, залишилося тільки зняти

Раніше казали, що українська анімація — попереду планети. Тепер чухають потилицю і додають: «Є яйця, а курчат ще треба висидіти». З різних міжнародних кінофестивалів наші художники повертаються з численними нагородами, але за весь цей час українське анімаційне кіно так і не вийшло на світовий ринок. Задушевних мультфільмів, на яких виросло не одне покоління, стає все менше, натомість стрімко зростає комп’ютерна графіка разом із силіконовими американськими блокбастерами. Тільки цього літа у прокат вийшли «Трансформери–2», «Термінатор–4», «Льодовиковий період». Українська анімація твориться вже півстоліття, а на такі повнометражні мальовані стрічки ще не розжилася. Відлік починається з 1959, коли при студії «Київнаукфільм» був створений перший повноцінний цех художньої мультиплікації, де почали олюднювати звірят, птахів і казкових героїв. «Мистецтво — як писав письменник Роман Качанов — це коли кинув камінь у воду — і пішли кола». Українські аніматори не перестали кидати пластилінові, піщані, мальовані каменюки, але кола (певні емоційні відгуки) навколо мультиків усе менш помітні. Тож своє 50–річчя мультиплікатори скромно замовчують. В ювілейний рік не мають із чого радіти — держава розірвала контракти зі всіма установами, які виготовляли фільми, анімаційні студії закриваються, іноземні замовники банкрутують.

Криза аніматорів не бере

До січня цього року в Україні була єдина анімаційна студія «Укранімафільм», яка на 99 відсотків фінансувалася з державного бюджету. Вона створювалася для виготовлення української національної продукції. Художники писали сценарії, пропонували Мінкульту. Після затвердження ідеї в Державній службі кінематографії, їм виділяли суму, яка потрібна на створення чергового українського мультфільму. Економічна криза перекрила взаємообмін, тож в корпусі «Укранімафільм» на Лісовій замість художників бігають миші, а охоронці їх пензлями розганяють. Мрія всієї країни побачити мультфільми, які дивилися ваші батьки, зависла у вакуумі. Визначний майстер української анімації Євген Сивокінь, який малює з самого початку анімаційної історії, не бачить у цьому неминучої катастрофи. Його руки створили «Засипає сніг дороги», «Вікно», «Ненаписаний лист». «Так довго не живуть, скільки я працюю в анімаційному кіно. Зараз заблоковані майже всі проекти, та я не вірю, що анімація загине. За моє життя було дуже багато обставин, коли анімація мала от–от загинути, але ми такі живучі, що нас ніщо не бере. Чому? Тому, що робимо корисні справи. Треба пережити цей рік, а потім все піде на краще», — втішає Євген Якович.

Порівняно з 90–ми, коли «Укранімафільм» вхолосту простоював, в університеті Карпенка–Карого не було анімаційного факультету, всі мультиплікатори роз’їхалися на заробітки, зараз анімація — у виграшному становищі. Налагоджено «українську анімашколу». Євген Сивоконь у Карпенка–Карого навчає режисерів і художників, які готові робити кіно. «У моїй групі 12 студентів, половина з них талановиті. До створення мультфільмів підходять творчо, гроші заробляють у рекламі. Раніше молодих аніматорів запрошували працювати за кордон. Зараз там така сама ситуація, як і у нас. Та це не найгірше, що може трапитися. Краще, коли немає грошей, але є хороші художники, ніж є за що знімати, а нема кому, — пояснює Сивоконь. — На сьогодні не вистачає сценаристів, асистентів режисерів, технічних працівників. Для створення анімації потрібна хороша техніка і великий штат людей». У цьому свого вчителя повністю підтримує Степан Коваль. Якщо є державне замовлення, як на його студії «Новатор–фільм», аніматорами при бажанні можуть стати кухарі, ювеліри, економісти–міжнародники. «Не існує потужного свідомого прошарку молодих. Є мультиплікатори, яким за 60, а є, кому ще нема 40. Молоді більше працюють із комп’ютерною графікою, спілкуються рисочками і знаками. Художників майже нема. Однак якщо зрушиться фінансування, за рік можна підготувати всі потрібні кадри», — переконаний Коваль.

Заблоковані метри

У кіномистецтві є вислів: «Кіно вже є, залишилось тільки зняти». У нас є анімаційні фільми «Хто боїться дядечка Бабая», «Пірати острова скарбів», «Літа мої...», залишилося тільки зняти. Спілкуючись із мультиплікаторами, розумієш, що негативний бік медалі вони не розкривають, звикли до кольорового і веселого. Та із ситуації не важко здогадатися, що «не все коту масляна». Повнометражний анімаційний фільм Наталі Марченко «Хто боїться дядечка Бабая», який мали закінчити до 2010 року, через брак фінансування заблоковано на стадії підготовки. Так само зупинилася робота творчої групи під керівництвом Давида Черкаського, яка у грудні минулого року мала запустити повнометражний анімаційний фільм «Пірати острова скарбів», нової екранізації «Острова скарбів» Роберта Льюїса Стівенсона. Фільм мали створювати за останніми анімаційними технологіями (3D і флеш–анімація), озвучувати мали популярні російські актори. «Сценарій готовий, а щоб його зняти, грошей немає», — відповіли в компанії «Стар Медія», яка взялася продюсувати новий фільм Черкаського. Не вистачило 300 тисяч гривень на звершення фільму «Літа мої...» у рамках проекту «Мальовнича Україна в анімації», який мали присвятити творчості Марії Примаченко. «Це на сто відсотків національний продукт, який уперше міг стати комерційно вигідним. Україна могла цим фільмом здивувати всю Європу. «Літа мої...» зроблений наполовину. Неозброєним оком видно, що це шедевр. Я намагався закінчити його без державних грошей. В останню мить інвестори з будівельного бізнесу відмовилися», — говорить Віктор Слєпцов, генеральний продюсер анімаційної компанії «Борисфен–С», директор Національної кінотеки України, колишній директор «Укранімафільм».

На кіноринок у Берлін «Українська кінофундація» возила цього року повнометражний анімаційний фільм «Пригоди бравого вояка Швейка» за мотивами Ярослава Гашека, який режисер Рінат Газізов зняв на кіностудії «Ялта–Фільм». Це має бути перший повнометражний анімаційний фільм, який повністю зробили в Україні за українські приватні гроші. З прем’єрою доведеться почекати до весни наступного року. «Швейка» плануємо запустити у прокат одночасно в Україні та Росії. Україномовна версія готова, а на російськомовну озвучку потрібен час і гроші. З цим не дуже поспішаємо, зважаючи, що у кінотеатри почали менше ходити, квитки не подорожчали. Відповідно касовий збір буде менший, ніж ми вклали у виготовлення. У нас технічна якість хороша, але не дотягує до рівня студії «Дісней» — з бізнесового погляду», — розмірковує продюсер Артур Новіков. Після «Швейка» «Ялта–Фільм» мала намір запустити анімаційного «Дон Кіхота», який не зміг побороти кризи. «Для нас ігрове кіно вигідніше. На цьому краще спеціалізуємося», — додав Новіков.

Серед метрів анімації пощастило єдиному Євгену Сивоконю. Він ще до кризи зняв свій останній фільм «Спаси і збережи» про непрості стосунки людини з власним ангелом. На цьогорічному кінофестивалі «Відкрита ніч» його анімацію буде представлено у конкурсній програмі. «Я казав Михайлу Іллєнку, що його кінофестиваль для молоді. Щодо неї несправедливо ставити у загальну програму роботу вчителя. Професійне кіно мало бути поза конкурсом. Подали так мало фільмів, що не було що ставити у конкурсну, тому взяли мене і Степана Коваля», — каже Сивокінь.

Арівідерчі, аніма, бувай здорова

«Сьогодні анімація пішла від нас у Китай та Індію. Всі замовлення перейшли туди», — стверджує Віктор Слєпцов. Ще кілька днів тому україно–французька студія «Борисфен–С», генеральним продюсером якої є Слєпцов, вважалася однією з найпродуктивніших у Європі. Тут малювали анімаційні фільми для всього світу, 150 хвилин на місяць. За десять років наші художники навчилися працювати на одному рівні з кращими аніматорами світу. Замовники з Америки та Європи рік тому розпочали на «Борисфен–С» кілька багатомільйонних проектів — повнометражні «Непосидько, М’якім і Нетак», «Фурлі–Вурлі», «Школа виживання», «Пох і Нах», серіал «Пригоди молодого козака». З понеділка «Борисфен–С» буде офіційно закритим.