Вепряче нашестя

У Зарічненському районі Рівненщини диких кабанів розвелося стільки, що вже навіть на власних обійстях місцеві селяни не почуваються в безпеці. Земельні ділянки, які нарізані віддалік населених пунктів, люди давно залишили, адже зібрати там урожай неможливо. Жінки та діти вже й до лісу по гриби та ягоди бояться ходити.

Села в облозі

Від нашестя диких кабанів потерпають не менше тридцяти сіл на Зарічненщині. Це — майже половина району. На кабанів також нарікають мешканці населених пунктів Морочненської, Локницької, Вичівської, Омитської та інших сільських рад. Районна рада вже зверталася до місцевих лісівників, а також до Рівненського обласного управління лісового і мисливського господарства. Відповідь — втручатися не можна, адже ця територія є загальнозоологічним заказником місцевого значення.

У селі Новорічиця ще кілька років тому кабанів узагалі не бачили. Однак за останні два роки дикі звірі настільки розплодились, що для селян уже стало звичним охороняти свої посіви від набігів. «Люди весною посадили картоплю, а вепри її геть перерили, — розповідає секретар Новорічицької сільської ради Валентина Войтович. — Ми зверталися до районної влади, аби вона вжила якихось заходів. А поки намагаємось хоча б відлякати кабанів. Опудала не допомагають, тож господарі вже особисто стережуть свої городи — як бачать кабана, стріляють у повітря. Вепри бояться запаху пороху і на деякий час утікають».

Страждають від вепрячих набігів і мешканці села Морочне Зарічненського району. Тут кабанів також побільшало, як і бід від них. «Селяни скаржаться постійно, — каже морочненський сільський голова Олег Захаревич. — Значна частина наших людей не мають постійного місця роботи. Особисте підсобне господарство — їхнє основне джерело доходу. Тому розпач є абсолютно зрозумілим. Люди і білі опудала на полях ставлять, і огороджують земельні ділянки, і вмикають на городах радіоприймачі. Проте все — безрезультатно».

«Дикі кабани просто хазяйнують на наших городах, — бідкається господар із Морочного Володимир Костюкович. — Восени у мене картоплю знищили. Та ще й харчами перебирають — «адретту» з’їли всю, а з несортової — тільки ту, яка більша. З озиминою — не легше. Тритікале (сорт пшениці — Авт.) вщент знищено, а сходи на полі лише клаптиками полишалися».

Найбільше дикого свинства розвелось у володіннях Мутвицького лісництва, поблизу сіл Мутвиця та Неньковичі. Побачити сліди так званої роботи цих тварин можна вже за 200 метрів від крайніх хат. Земля — ніби після військових маневрів. А житель села Мутвиця Борис Колб узагалі зустрів дикого кабана на власному обійсті. Лісові галявини тут нагадують справжні окопи — у пошуках їстівних коренів кабани риють глибоченні ями.

Добре вепрам переховуватись у хащах запущених меліоративних систем та чагарниках на осушених болотах у районі села Комори, а також навколо зниклого з карти району села Парська. Ця місцина — на віддалі 5—10 км від райцентру Зарічне, тому браконьєри робити відстріл вепрів побоюються. Та й полювати на них не так просто: розповідають, як навіть бувалим мисливцям доводилось рятуватись від розлючених тварин, видираючись на стовбури дерев або на копиці сіна.

Замість дуба — топінамбур

Значної шкоди завдають вепри й лісам району: ними знищено грибниці, понівечено ягідники, масово винищено мурашники. Вберегти молоді саджанці дуба фактично неможливо. «Раніше, якщо був один кабан у масиві, й то вже добре було, — розповідає майстер лісу Мутвицького лісництва Сергій Репецький. — А років три–чотири тому були значні пожежі у Білорусі, й кабани мігрували у наші ліси. Першими стали потерпати прикордонні села — Омит, Ніговищі та інші». У Зарічненському держлісгоспі здійснюють низку заходів, аби відвадити диких тварин від культурних посівів. Один із них — цьогорічної весни на лісових галявинах та узліссях у місцях масового скупчення диких вепрів висадили топінамбур, своєрідну картоплю, яку ще називають дикою грушею, а серед місцевого населення — дикою картоплею. Її переваги в тому, що бульби ростуть і в зимовий період, не промерзають, хоча й розташовані на глибині кількох сантиметрів. Отож лісівники сподіваються, що виводки диких свиней матимуть добру забаву і, можливо, не так часто нападатимуть на посіви їстівних культур.

Стріляти чи лякати?

Утім головну причину, так би мовити, демографічного вибуху серед диких кабанів фахівці вбачають у тому, що на них заборонено полювати. Адже значна частина зарічненських лісів має статус заказника. Зрештою, кажуть місцеві люди, якби це й було дозволено, відлякує вартість ліцензії на полювання, яка сягає трьох тисяч гривень. Три тисячі — це три тонни картоплі. І людям вигідніше купити її, аніж стріляти в кабана, який зазіхнув на посіви...

«Для вирішення проблеми дійсно треба змінити статус заказника або режим у ньому, — каже мисливствознавець Зарічненського району Руслан Христюк. — Лише тоді там можна буде полювати, а відтак регулювати поголів’я дикого кабана».

«Ми проводили неодноразові наради з цього проблемного питання і з головами сільрад, і з керівництвом районного держлісгоспу, — запевняє голова Зарічненської райдержадміністрації Віталій Саган. — Вихід я бачу один — зняти з нашої території статус заповідника. Тоді з’явиться можливість відстрілювати кабанів. Наскільки мені відомо, нині держлісгосп займається цією проблемою, розробляють обґрунтування для зміни статусу території. А людям ми будемо радити, щоб вони складали акти про завдані збитки від набігів кабанів та зверталися до суду по відшкодування».

Днями в районі відбулося виїзне засідання профільної постійної комісії обласної ради. Як результат — прийнято рішення про можливість зміни статусу території заказника «Мутвицький» із зоологічного на біологічний, що дозволить полювати на цих територіях на диких кабанів. Поки що депутати доручили екологам та мисливцям підготувати узгоджені пропозиції, а вже згодом винести питання на розгляд обласної ради.