Цікаві анкетки лежать переді мною. «Анкета журналіста» та «Анкета друкованого засобу масової інформації». Автор витвору — Державний комітет телебачення і радіомовлення України. Мета їх написання — найшляхетніша: вивчити «ситуацію в інформаційній галузі». Занадто абстрактно сказано, але сльози зворушення вже просяться з очей: нас, журналістів, вивчатимуть, як біологи гімалайського ведмедя, нас захищатимуть, нас, хтозна, навіть посадять за грати у зоопарк, де над клітками будуть вказані наші псевдоніми. А якщо ми помиляємось, то навіщо Держкомтелерадіо подібний облік? Адже в «Анкеті журналіста» просять вказати ім'я, прізвище, по-батькові (ну нехай!), дату та місце народження, домашню адресу (припустимо, і це ще робиться без задньої думки), а також псевдонім (може, його ще на лобі маркером написати?!), улюблену тематику (приміром, антикучмістські нариси), забезпеченість житлом, середньомісячну зарплату у рідному виданні та гонорари з інших ЗМІ. Словом, «Ксіва? Хаза? Гонорар?»...
А що, хіба у Держкомтелерадіо нікого (і зокрема заступника голови комітету Віктора Петренка, чий підпис стоїть під супровідним листом) не вчили, що деякі питання ставити некоректно? Ну мала ж, врешті-решт, мама в дитинстві декому пояснити, що жінку вихований чоловік не буде питати про вік, а журналіста вихований чиновник — про розмір його гаманця. Непристойною є така цікавість. Тим більше якщо за нею проглядається дещо більше, ніж просто відсутність хороших манер.
Між тим «Анкета друкованого ЗМІ» ще більш інтригуюча. Але, щоправда, і значно більша за обсягом питань. Тому лише дещо з її пунктів: цікавлять Держкомтелерадіо, приміром, «програмні цілі, основні принципи та тематична спрямованість» видання, а також те, за чий рахунок іде його фінансування (розробники анкети просять вказати у відсотках — скільки у ЗМІ вкладають його засновники, скільки — бюджет, скільки дає передплата тощо). Не нехтує чиновництво і площею, яку займає приміщення редакції, і кольорами, використаними при друку газети. А фасон швабри прибиральниці, яка обслуговує редакцію, нікого не хвилює? А чому, власне?! А ось іще цікаві запитання з даної анкети: «вид опалення», «кошти на опалення» («Откуда дровишки?», словом)... Не залишена поза увагою і наявність меблів у редакції та стан цих меблів, й уся інша «матеріальна база (комп'ютери, принтери, сканери, модеми)». Запхав носа Держком і у «наявність автотранспорту», а також у те, де, у кого та за яку ціну купує ЗМІ папір...
Переказ анкет можна продовжувати, але, чесне слово, шкода того самого паперу, яким так опікуються наші батьки рідні з Держкомтелерадіо. Краще дамо слово голові парламентського комітету з питань свободи слова народному депутату Миколі Томенку. Вiн, ознайомившись із наведеними матеріалами, висловив у зверненні на ім'я Генпрокурора Геннадія Васильєва «протест щодо незаконного листа Державного комітету телебачення й радіомовлення України» та закликав до «припинення порушень прав і свобод людини з боку центрального органу виконавчої влади», повідомила прес-служба депутата.
У доданих до листа Державного комітету телебачення і радіомовлення України анкетах, продовжує Томенко, посадовими особами центрального органу виконавчої влади ставиться вимога щодо з'ясування персональних даних журналістів державних та комунальних друкованих засобів масової інформації, зазначає депутат. «Зокрема, в анкетах вимагається зазначити псевдонім, улюблену тематику, спеціалізацію, наявність членства у журналістських об'єднаннях журналіста. Крім того, ставиться вимога щодо зазначення розмірів заробітної плати та гонорарів журналістів державних та комунальних ЗМІ», — зазначає він.
Томенко також наголошує, що зазначені вимоги Держкомтелерадіо «є грубим порушенням статей 32, 34, 54 Конституції України, якими гарантується право людини на свободу думки і слова, літературної, художньої, наукової і технічної творчості, моральних та матеріальних інтересів, а також невтручання в особисте і сімейне життя людини». Крім цього, статтею 23 Закону України «Про інформацію» заборонено збирання відомостей про особу без її попередньої згоди. А відповідно до статті 2 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні», друковані засоби масової інформації є вільними, додає він.
Статтею 26 цього ж Закону передбачено, що журналіст має право поширювати підготовлені ним повідомлення й матеріали за власним підписом, під умовним ім'ям (псевдонімом) або без підпису (анонімно), а також зі збереженням таємниці авторства та джерел інформації, за винятком випадків, коли ці таємниці оприлюднюють на вимогу суду, зазначає депутат. І, нарешті, вважає Томенко, вимоги Державного комітету телебачення й радіомовлення України щодо збору персональних даних журналістів друкованих ЗМІ є грубим порушенням статті 45 («Охорона права на інформації»), статті 45-1 («Заборона цензури та заборона втручання в професійну діяльність журналістів і засобів масової інформації з боку органів державної влади або органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб») Закону України «Про інформацію», а також основних положень Цивільного кодексу України про охорону комерційної таємниці фізичної особи.
Провівши правовий лікнеп для чиновників з Держкомтелерадіо, Томенко сподівається, що подібним листам «згори» буде покладено край. У це хотілося б щиро вірити, однак не з'ясованих питань до журналістів від влади лишається ще так багато, що тести на благонадійність нам, думається, будуть пропонувати ще не раз.