На скіль­кох стіль­цях си­дить твоє псев­до?

19.03.2004

     Ці­ка­ві ан­кет­ки ле­жать пе­ре­ді мною. «Ан­ке­та жур­на­ліс­та» та «Ан­ке­та дру­ко­ва­но­го за­со­бу ма­со­вої ін­фор­ма­ції». Ав­тор вит­во­ру — Дер­жав­ний ко­мі­тет те­ле­ба­чен­ня і ра­ді­о­мов­лен­ня Ук­ра­ї­ни. Ме­та їх на­пи­сан­ня — най­ш­ля­хет­ні­ша: вив­чи­ти «си­ту­а­цію в ін­фор­ма­цій­ній га­лу­зі». За­над­то аб­с­т­рак­т­но ска­за­но, але сльо­зи зво­ру­шен­ня вже про­сять­ся з очей: нас, жур­на­ліс­тів, вив­ча­ти­муть, як бі­о­ло­ги гі­ма­лай­сь­ко­го вед­ме­дя, нас за­хи­ща­ти­муть, нас, хтоз­на, на­віть по­са­дять за гра­ти у зо­о­парк, де над кліт­ка­ми бу­дуть вка­за­ні на­ші псев­до­ні­ми. А як­що ми по­ми­ля­є­мось, то на­ві­що Дер­ж­ком­те­ле­ра­діо по­діб­ний об­лік? Ад­же в «Ан­ке­ті жур­на­ліс­та» про­сять вка­за­ти ім'я, пріз­ви­ще, по-бать­ко­ві (ну не­хай!), да­ту та міс­це на­род­жен­ня, до­маш­ню ад­ре­су (при­пус­ти­мо, і це ще ро­бить­ся без зад­ньої дум­ки), а та­кож псев­до­нім (мо­же, йо­го ще на ло­бі мар­ке­ром на­пи­са­ти?!), улюб­ле­ну те­ма­ти­ку (при­мі­ром, ан­ти­куч­міс­т­сь­кі на­ри­си), за­без­пе­че­ність жит­лом, се­ред­ньо­мі­сяч­ну зар­п­ла­ту у рід­но­му ви­дан­ні та го­но­ра­ри з ін­ших ЗМІ. Сло­вом, «Ксі­ва? Ха­за? Го­но­рар?»...

      А що, хі­ба у Дер­ж­ком­те­ле­ра­діо ні­ко­го (і зок­ре­ма зас­туп­ни­ка го­ло­ви ко­мі­те­ту Вік­то­ра Пет­рен­ка, чий під­пис сто­їть під суп­ро­від­ним лис­том) не вчи­ли, що де­я­кі пи­тан­ня ста­ви­ти не­ко­рек­т­но? Ну ма­ла ж, вреш­ті-решт, ма­ма в ди­тин­с­т­ві де­ко­му по­яс­ни­ти, що жін­ку ви­хо­ва­ний чо­ло­вік не бу­де пи­та­ти про вік, а жур­на­ліс­та ви­хо­ва­ний чи­нов­ник — про роз­мір йо­го га­ман­ця. Неп­рис­той­ною є та­ка ці­ка­вість. Тим біль­ше як­що за нею прог­ля­да­єть­ся де­що біль­ше, ніж прос­то від­сут­ність хо­ро­ших ма­нер.

      Між тим «Ан­ке­та дру­ко­ва­но­го ЗМІ» ще більш ін­т­ри­гу­ю­ча. Але, щоп­рав­да, і знач­но біль­ша за об­ся­гом пи­тань. То­му ли­ше де­що з її пун­к­тів: ці­кав­лять Дер­ж­ком­те­ле­ра­діо, при­мі­ром, «прог­рам­ні ці­лі, ос­нов­ні прин­ци­пи та те­ма­тич­на спря­мо­ва­ність» ви­дан­ня, а та­кож те, за чий ра­ху­нок іде йо­го фі­нан­су­ван­ня (роз­роб­ни­ки ан­ке­ти про­сять вка­за­ти у від­сот­ках — скіль­ки у ЗМІ вкла­да­ють йо­го зас­нов­ни­ки, скіль­ки — бюд­жет, скіль­ки дає пе­ред­п­ла­та то­що). Не нех­тує чи­нов­ниц­т­во і пло­щею, яку зай­має при­мі­щен­ня ре­дак­ції, і кольо­ра­ми, ви­ко­рис­та­ни­ми при дру­ку га­зе­ти. А фа­сон шваб­ри при­би­раль­ни­ці, яка об­с­лу­го­вує ре­дак­цію, ні­ко­го не хви­лює? А чо­му, влас­не?! А ось іще ці­ка­ві за­пи­тан­ня з да­ної ан­ке­ти: «вид опа­лен­ня», «кош­ти на опа­лен­ня» («От­ку­да дро­виш­ки?», сло­вом)... Не за­ли­ше­на по­за ува­гою і на­яв­ність меб­лів у ре­дак­ції та стан цих меб­лів, й уся ін­ша «ма­те­рі­аль­на ба­за (комп'юте­ри, прин­те­ри, ска­не­ри, мо­де­ми)». Зап­хав но­са Дер­ж­ком і у «на­яв­ність ав­тот­ран­с­пор­ту», а та­кож у те, де, у ко­го та за яку ці­ну ку­пує ЗМІ па­пір...

      Пе­ре­каз ан­кет мож­на про­дов­жу­ва­ти, але, чес­не сло­во, шко­да то­го са­мо­го па­пе­ру, яким так опі­ку­ють­ся на­ші бать­ки рід­ні з Дер­ж­ком­те­ле­ра­діо. Кра­ще да­мо сло­во го­ло­ві пар­ла­мен­т­сь­ко­го ко­мі­те­ту з пи­тань сво­бо­ди сло­ва на­род­но­му де­пу­та­ту Ми­ко­лі То­мен­ку. Вiн, оз­на­йо­мив­шись із на­ве­де­ни­ми ма­те­рі­а­ла­ми, вис­ло­вив у звер­нен­ні на ім'я Ген­п­ро­ку­ро­ра Ген­на­дія Ва­сильє­ва «про­тест що­до не­за­кон­но­го лис­та Дер­жав­но­го ко­мі­те­ту те­ле­ба­чен­ня й ра­ді­о­мов­лен­ня Ук­ра­ї­ни» та зак­ли­кав до «при­пи­нен­ня по­ру­шень прав і сво­бод лю­ди­ни з бо­ку цен­т­раль­но­го ор­га­ну ви­ко­нав­чої вла­ди», по­ві­до­ми­ла прес-служ­ба ­де­путата.

      У до­да­них до лис­та Дер­жав­но­го ко­мі­те­ту те­ле­ба­чен­ня і ра­ді­о­мов­лен­ня Ук­ра­ї­ни ан­ке­тах, про­дов­жує То­мен­ко, по­са­до­ви­ми осо­ба­ми цен­т­раль­но­го ор­га­ну ви­ко­нав­чої вла­ди ста­вить­ся ви­мо­га що­до з'ясу­ван­ня пер­со­наль­них да­них жур­на­ліс­тів дер­жав­них та ко­му­наль­них дру­ко­ва­них за­со­бів ма­со­вої ін­фор­ма­ції, заз­на­чає де­пу­тат. «Зок­ре­ма, в ан­ке­тах ви­ма­га­єть­ся заз­на­чи­ти псев­до­нім, улюб­ле­ну те­ма­ти­ку, спе­ці­а­лі­за­цію, на­яв­ність член­с­т­ва у жур­на­ліс­т­сь­ких об'єд­нан­нях жур­на­ліс­та. Крім то­го, ста­вить­ся ви­мо­га що­до заз­на­чен­ня роз­мі­рів за­ро­біт­ної пла­ти та го­но­ра­рів жур­на­ліс­тів дер­жав­них та ко­му­наль­них ЗМІ», — заз­на­чає він.

      То­мен­ко та­кож на­го­ло­шує, що заз­на­че­ні ви­мо­ги Дер­ж­ком­те­ле­ра­діо «є гру­бим по­ру­шен­ням ста­тей 32, 34, 54 Кон­с­ти­ту­ції Ук­ра­ї­ни, яки­ми га­ран­ту­єть­ся пра­во лю­ди­ни на сво­бо­ду дум­ки і сло­ва, лі­те­ра­тур­ної, ху­дож­ньої, на­у­ко­вої і тех­ніч­ної твор­чос­ті, мо­раль­них та ма­те­рі­аль­них ін­те­ре­сів, а та­кож нев­т­ру­чан­ня в осо­бис­те і сі­мей­не жит­тя лю­ди­ни». Крім цьо­го, стат­тею 23 За­ко­ну Ук­ра­ї­ни «Про ін­фор­ма­цію» за­бо­ро­не­но зби­ран­ня ві­до­мос­тей про осо­бу без її по­пе­ред­ньої зго­ди. А від­по­від­но до стат­ті 2 За­ко­ну Ук­ра­ї­ни «Про дру­ко­ва­ні за­со­би ма­со­вої ін­фор­ма­ції (пре­су) в Ук­ра­ї­ні», дру­ко­ва­ні за­со­би ма­со­вої ін­фор­ма­ції є віль­ни­ми, до­дає він.

      Стат­тею 26 цьо­го ж За­ко­ну пе­ред­ба­че­но, що жур­на­ліст має пра­во по­ши­рю­ва­ти під­го­тов­ле­ні ним по­ві­дом­лен­ня й ма­те­рі­а­ли за влас­ним під­пи­сом, під умов­ним ім'ям (псев­до­ні­мом) або без під­пи­су (ано­нім­но), а та­кож зі збе­ре­жен­ням та­єм­ни­ці ав­тор­с­т­ва та дже­рел ін­фор­ма­ції, за ви­нят­ком ви­пад­ків, ко­ли ці та­єм­ни­ці оп­ри­люд­ню­ють на ви­мо­гу су­ду, заз­на­чає де­пу­тат. І, на­реш­ті, вва­жає То­мен­ко, ви­мо­ги Дер­жав­но­го ко­мі­те­ту те­ле­ба­чен­ня й ра­ді­о­мов­лен­ня Ук­ра­ї­ни що­до збо­ру пер­со­наль­них да­них жур­на­ліс­тів дру­ко­ва­них ЗМІ є гру­бим по­ру­шен­ням стат­ті 45 («Охо­ро­на пра­ва на ін­фор­ма­ції»), стат­ті 45-1 («За­бо­ро­на цен­зу­ри та за­бо­ро­на втру­чан­ня в про­фе­сій­ну ді­яль­ність жур­на­ліс­тів і за­со­бів ма­со­вої ін­фор­ма­ції з бо­ку ор­га­нів дер­жав­ної вла­ди або ор­га­нів міс­це­во­го са­мов­ря­ду­ван­ня, їх по­са­до­вих осіб») За­ко­ну Ук­ра­ї­ни «Про ін­фор­ма­цію», а та­кож ос­нов­них по­ло­жень Ци­віль­но­го ко­дек­су Ук­ра­ї­ни про охо­ро­ну ко­мер­цій­ної та­єм­ни­ці фі­зич­ної осо­би.

      Про­вів­ши пра­во­вий лік­неп для чи­нов­ни­ків з Дер­ж­ком­те­ле­ра­діо, То­мен­ко спо­ді­ва­єть­ся, що по­діб­ним лис­там «зго­ри» бу­де пок­ла­де­но край. У це хо­ті­ло­ся б щи­ро ві­ри­ти, од­нак не з'ясо­ва­них пи­тань до жур­на­ліс­тів від вла­ди ли­ша­єть­ся ще так ба­га­то, що тес­ти на бла­го­на­дій­ність нам, ду­ма­єть­ся, бу­дуть про­по­ну­ва­ти ще не раз.

  • 900 мільйонів гривень за півсотні доларів

    Судовими справами з приводу фінансових махінацій та ухилення від сплати податків нікого не здивуєш. Проте справа, про яку йтиметься тут, є унікальною. Феноменальнiсть полягає у тому, що особи, які бажали досягти своєї мети, а це ухилення від сплати податків, відтак, і обкрадання сумлінних платників, не просто не сплачували таких податків, а ще й заручилися на такі дії рішеннями різних судів. Така судова підтримка могла виникнути з декількох причин. Аби докладно розібратись у вітчизняному податковому законодавстві, треба мати багато здібностей та не одну вищу освіту. Але якщо це все ж таки вдалося, то можна віднайти такі лазівки, щоб і вовки були ситі (спритні підприємці отримували прибутки), і вівці майже цілі (усе робиться із дотриманням законів). >>

  • «Вогняна вода» та супутні товари

    Податківці, виявляється, теж люблять горілку. Так, на Волині податківці зробили оперативну закупiвлю горілки майже на сім тисяч гривень в одному з магазинів Луцька. Це було зроблено для того, аби визначити достовірність марок акцизного збору, якість горілки, метод продажу. Закуплені пляшки слідчі віддали на експертизу. Згідно з довідкою, яку надали експерти податківцям, зазначалося, що рідина являє собою водно-спиртову суміш, виготовлену з недоброякісної сировини, що становить загрозу життю та здоров’ю людей. >>

  • Міняй, та державу не «кидай»!

    Якось громадянин Львова вирішив відкрити власний обмінний пункт валюти. Нічого дивного, якби не одне «але»: готівкову валюту львів'янин видавав в обмін на неіснуючі товари та послуги, що мовою податківців називається незаконною конвертацією. Як пояснив «УМ» начальник слідчого відділу ПМ ДПА у Львівській області Василь Кундик, справа почалася 2002 року, коли молодик створив злочинну організацію в кількості десяти осіб, з допомогою яких відкрив мережу з дев'яти приватних підприємств. Мережа ПП призначалась для конвертації безготівкових грошей. >>

  • Мінне поле чи законодавче?

    Не через відсутність інших подій, а через вперте бажання декого зробити сьогоднішній і без того вельми складний стан української журналістики ще складнішим, ми змушені вкотре повертатися до одних і тих самих тем. Зокрема, до окремих статей Цивільного кодексу України, про який на сторінках «УМ» писала вже неодноразово. Отже, Цивільний кодекс України і дві його найбільш «визначні статті» — 277-ма та 302-га... Нагадаємо, перша із цих статей передбачає, що негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, а друга — що офіційні заяви посадових, службових осіб є достовірними. >>

  • П'ятірка вбивць — «п'ятірка» за слідство?

    Як хотілось би позбутися сарказму і повідомити цю новину з кількома знаками оклику: Генеральна прокуратура завершила слідство у справі Александрова. Генеральна прокуратура готова висунути обвинувачення п'ятьом особам, які виявилися причетними (згідно з висновками ГП) до вбивства директора телерадіокомпанії ТОР Ігоря Александрова. Таким є текст офіційного повідомлення від ГП, що надійшло на адресу «України молодої». >>

  • Хто платить гроші, той і замовляє піар

    Зовсім нещодавно «Україна молода» писала про нараду керівників державних ЗМІ, проведену в Житомирі й «освячену» присутністю на ній Прем'єра Віктора Януковича. Попри весь антураж (словесний — передусім), який мав довести незаангажованість цієї зустрічі й готовність її учасників вільно та невимушено обмінюватись думками, було очевидно, що представники місцевих державних ЗМІ й очі бояться підвести на чиновників від виконавчої влади, котрі є для них уособленням і шматка хліба, густо змазаного маслом, і гнівної руки, що у неслухів цей хліб запросто відбере. Тому у цієї категорії українських мас-медіа, на превеликий жаль, є здебільшого одна-єдина думка про все, що відбувається в області (варіант: районі), де судилося бути започаткованим тому чи іншому виданню. Причому ця думка навіть не є думкою власне журналістського колективу, вона зазвичай належить котромусь з представників влади — «губернатору» абощо, словом, тому, хто є «хазяїном» регіону, а відтак — і його преси. >>