Дзеркало більше не лякає

Хвороба вчепилася до Ірини Шевченко ще в материнській утробі, але про це не підозрювали ані лікарі, ані щасливі батьки. На перший погляд, Іринка з’явилася на світ цілком здоровою дівчинкою, от лише на обличчі була маленька темна плямочка, схожа на звичайну родимку. Минав час, росла і розвивалася Іринка. А разом із нею росла і збільшувалася пляма–родимка на правій щоці. Підступна недуга, через яку дівчинка могла втратити життя, виявляла себе поступово. За 16 років, які минули відтоді, дружна родина пережила багато лиха. Але завдяки чуйним людям і справжнім майстрам хірургічної справи Ірина нарешті змогла не тільки позбутися смертоносної пухлини, а й подивитися на себе в дзеркало зі справжнім задоволенням.

Родимка мало не «з’їла» обличчя

Першою почала хвилюватися мама Іринки — Катерина Іванівна, яка щодня спостерігала за личком своєї дитини. Коли ж дівчинці виповнилося півроку, родима пляма займала вже півщоки. Це стривожило всіх родичів. У дитячому діагностичному центрі в Києві, куди приїхали за направленням сільського лікаря мама з дочкою, Ірині було поставлено діагноз: обширна гемангіома, поки що доброякісна. Але якщо не лікувати, то ця «родимка» ростиме далі й може перетворитися на злоякісну, а там дівчинка втратить обличчя і, зрештою, життя. Було призначене лікування — випалювання гемангіоми рідким азотом. Терапія поетапна, аби дитячий організм витримав усі болючі процедури.

Першу таку операцію Іринці зробили, коли їй було шість місяців, останню — у два роки. Загалом за півтора року (1993—1995) дитина перенесла шість операцій. Завдяки спільним зусиллям медиків небезпечну потворну пляму, яка займала пів­обличчя, було знищено. Проте на її місці з’явився не менш потворний шрам. Як пояснили Шевченкам лікарі, надалі, щоб відновити обличчя, необхідне знову ж таки поетапне рекон­струювання обличчя — складні пластичні операції. І для цього потрібні не тільки майстерність хірургів, а й великі гроші. Яких у родини — простих працівників цукрового заводу — якраз і не було...

Перший клас — не дитяче випробування

Поки дівчинка була вдома, про «пластичну» проблему не думали. Дитина жива–здорова, їй більше не загрожує смерть від гемангіоми, і на тому добре. Але 1 вересня 2000 року Іринка Шевченко пішла до першого класу. Серед однокласників вона особливо гостро відчула, що відрізняється від усіх дітей, і почала усвідомлювати свою хворобу. В усіх родичів (а найбільше, звісно ж, у мами) за дитину боліли душа і серце. Що чекає дівчинку в майбутньому?! І взагалі, чи є те майбутнє в людини з таким обличчям? Уся велика родина Шевченків почала шукати вихід. Це був довгий і важкий шлях...

Коли Іринці виповнилося десять років, її лікар Милослав Новак направив дівчинку до Київської дитячої лікарні. У відділенні щелепно–лицьової хірургії малій пацієнтці зробили ще дві операції з відновлення обличчя. Але й цього було недостатньо. Іринка потребувала цілого комплексу складних операцій, які коштували великі гроші. Але звідки взяти такі кошти небагатій сільській родині, Шевченки не знали. Ситуація здавалася безнадійною. І хто б міг подумати, що саме страшна хвороба зведе дівчинку з чуйними людьми, талановитими лікарями, які з розумінням поставляться до її проблеми. І не лише в Україні, а й у далекій Америці робитимуть усе можливе для одужання малої пацієнтки...

Мрії збуваються?

Іринці справді пощастило. Її мама звернулася до Міжнародного доброчинного фонду «Україна 3000», дізнавшись про те, що він допомагає хворим дітям. І почула, що їх не залишать у біді.

Першою, хто зустрів Шевченків у Фонді, була керівник громадських приймалень Ірина Криштопа. Вона уважно ознайомилася з історією хвороби 11–річної мешканки с. Селище Корсунь–Шевченківського району Черкаської області. Дізнавшись про абсолютну фінансову неспроможність оплатити складне лікування, вирішила допомогти. До проблеми Ірина Євгенівна залучила доброчинну організацію «Допомога медицині», яку очолює лікар Олександр Етніс. Він і накреслив програму, за якою мало відбуватися лікування Ірини Шевченко. Насамперед консультація в одного з найкращих українських пластичних хірургів — доктора Сергія Галича. У разі потреби — консультація і залучення хірургів США. Фінансові витрати мав узяти на себе голова міжнародного освітянського фонду доктор Джон Вуд.

Родині простої сільської дівчинки все це нагадувало чарівну казку. Раз — на лікування несподівано знайшлися великі гроші. Два — Іринка потрапила до міста Мемфіс (штат Теннесі), де роблять надзвичайно складні пластичні операції. Три — дівчинкою опікуються справжні світила хірургії. Чотири — у дитини нарешті починає вимальовуватися симпатичне обличчя.

Тричі Ірина Шевченко їздила до дитячого медичного центру Мемфіса, де вона перенесла чотири складні операції. Перше оперативне втручання з пересадки шкіри тривало десять годин. За медичною термінологією, було виконано корекцію патології аутотрансплантатом з правого стегна та лазерне шліфування шкіри. Щоправда, після найпершої операції права половина обличчя Іринки виглядала ще більш непривабливою, ніж було до того. Переглядаючи фотознімки з американської клініки, де лежала українська пацієнтка, важко стримати сльози. На одному з кадрів «щока» не заокруглюється, як у всіх нас, а нависає над шиєю рваним краєм, під оком пролягають червоні кола. Але це був тільки проміжний результат. Наступні кадри показують, як поліпшуються обриси обличчя. Усі операції робив один із найвідоміших американських пластичних хірургів — доктор Роберт Воллес. І всі вони пройшли успішно.

А нещодавно в Києві зробили дві останні, надзвичайно важливі, операції. Їх виконали америнський лікар Роберт Воллес та його український колега Сергій Галич. Спеціалісти відновили куточок рота, нижню повіку, брову, підправили «змазаний» контур верхньої щелепи. І обличчя, хоч і вкрите свіжими шрамами, нарешті стало нагадувати той ідеал, якого довгі роки хотіла досягти дівчинка.

Тональний крем порадили... лікарі

Іра закінчила 9–й клас Селищанської середньої школи. Під час лікування дівчинка пропустила багато занять, тому перед іспитами довелося добряче засісти за книжки. Але це не значить, що життєрадісна дівчина не знаходила часу для спілкування з подружками. Навчання навчанням, а й від нього треба відпочивати! Перед виходом із дому Іра наносить на обличчя косметику — так, як радили лікарі. Річ у тім, що шматок шкіри, який хірурги пересадили на щоку школярки, за своїм кольором відрізняється від сусідніх тканин. Тому різницю доводиться замащувати тональним кремом. Але це жодним чином не бентежить дівчинку, яку впродовж багатьох років засмучували грубі шрами.

Сьогодні Іра (до речі, за характером — безперечний оптиміст) задоволена тим, як вона виглядає. Вона чекає ще на кілька операцій і вірить, що вони пройдуть успішно. А як інакше? Найважче вже позаду! Заповітна мрія, яку дівчинка мала в першому класі, — позбутися потворного шраму і стати вродливою — обов’язково здійсниться. У це вірить і дружна родина Шевченків, яка висловлює подяку кожному, хто допоміг здолати недугу Ірини. Найперше — доброчинному фонду «Україна 3000», яким керує Катерина Михайлівна Ющенко. Олександру Етнісу і Джону Вуду, Роберту Воллесу та Сергію Галичу, Милославу Новаку, Ірині Криштопі. І всім–всім лікарям і медсестрам, благочинникам і просто чуйним людям, які вміють робити добро.

Чудово, коли мрії здійнюються, роблячи наших дітей щасливими!

Ольга ШЕВЧЕНКО

ДО РЕЧІ

Якщо не лікувати судинну пухлину, вона збільшується в розмірах, захоплюючи сусідні здорові тканини. Людина може осліпнути, втратити вухо, носову перегородку. Видалити таку велику гемангіому практично неможливо, тому медики переконливо просять звертатися по допомогу якомога раніше. Операції з видалення таких пухлин в Україні роблять безкоштовно, і пацієнта можна врятувати від втрати здорових органів та смерті.