Імітація навколо «саркофага»

«Нове чорнобильське «Укриття» захистить Україну і світ!» Відтоді, як цей захоплений вигук пролунав над країнами і континентами, світ завмер в очікуванні небаченої конструкції завдовжки 257, завширшки 150 і у висоту — майже 110 метрів... Минув не один термін завершення будівництва цього дива, а нас як захищав, так і захищає від отих клятих радіонуклідів трохи підрихтований старенький саркофаг, зведений усього за півроку без зайвих гасел і обіцянок.

Що ми зазвичай чуємо і читаємо про Чорнобиль? Безневинні сенсації на кшталт двоголових телят (трьох–чотирьох — потрібне підкреслити) чи одноголових самоселів, байки про мертве місто Прип’ять і дивне захоплення екскурсіями в епіцентр трагедії. Як і раніше колеги–журналісти, геройськи напнувши груди, з мікрофоном і блокнотом рвуться до зруйнованого реактора, аби й собі «засвітитися» в чорнобильській зоні... Вся ця екзотика була й буде. Ось тільки «за кадром», як завжди, залишаються досить делікатні соціально–економічні і фінансові проблеми Чорнобиля, які не такі показні на вигляд і надто складні для газетно–телевізійних матеріалів, а тим паче для сприйняття пересічними громадянами. До цих проблем докопатися не так просто, та й кому це потрібно? Не розпорошуючись на всі чорнобильські проекти, уважніше придивимось до найбільш «уживаної» теми останніх років — заплановане будівництво нового «Укриття», або НБК (нового безпечного конфайнменту). Ось перше–ліпше повідомлення з посиланням на члена групи радників ЄБРР із чорнобильського проекту, академіка Валерія Кухаря: «На жаль, усі плани досі не виконували, та є надія, що до 2012 року ми отримаємо «Укриття»–2»...

Що реальніше — «Арка»–2012 чи... Євро–2012?

Можливо, запитання не дуже коректне, але провести аналогію хотілося б у контексті відповідальності за ту чи іншу багатообіцяючу затію. Ми вже встигли переконатися, що за підготовку до футбольного чемпіонату дуже суворо питають з України, і тут усілякі маніпуляції, гра слів чи підміна понять не проходять. А ось щодо міжнародних чорнобильських проектів... Плани будівництва нового «Укриття» коригувалися вже багато разів, і це вже стало своєрідним ритуалом. Систематичне невиконання термінів завершення робіт, а значить — і безмірна трата коштів, стали нормою на чорнобильському майданчику. Задля якої ж великої мети потрібні такі жертви? Щоб не бути голослівним, прислухаймося хоча б до цьогорічних парламентських слухань про Чорнобиль. З–поміж традиційних — і справді болючих! — акцентів щодо соціально–медичних наслідків катастрофи і недофінансування деяких чорнобильських програм, там знайшлося скромне місце і проблемі, де з грошима, даруйте за тавтологію, немає проблем. На ній акцентував увагу колишній гендиректор ЧАЕС, а нині заступник секретаря РНБО Сергій Парашин: «Це надзвичайно важливо, що ЄБРР виділив 135 млн. євро. Зараз в активній стадії на станції перебувають два великі проекти, які відстають на сім років... За проектом НБК спостерігається втрата контролю за проектуванням. Це може призвести десь через рік до великих проблем... Європейські норми, на базі яких консорціум Нов«Арка»» проектує НБК, не відповідають нашій нормативній базі. Цей процес ми не маємо права випустити з–під контролю, інакше з’явиться ще один–три роки затримки в будівництві НБК... Ми повністю втратили вплив української сторони в міжнародній консультативній групі, яка існує при Євробанку... ».

... Сергій Костянтинович знає, про що говорить. На відміну від деяких новоспечених урядовців, які не відрізняють мілірентген від мікрорентгена і, певно, вважають, що в Чорнобилі все йде за планом. Та якщо фахівець–атомник припускає, що з новим «Укриттям» будуть серйозні проблеми, то вони , швидше за все, таки будуть. Не можуть не бути. Бо негаразди, як бомба уповільненої дії, були закладені відтоді, коли варіант захисної споруди у вигляді «Арки»в рамках реалізації міжнародного Плану SIP на догоду Заходу був прийнятий українським урядом у 2002 році.

План SIP передбачав виконання всього обсягу робіт, зокрема підвищення безпеки об’єкта, його стабілізацію і зведення нового «Укриття» за дев’ять років. Тобто ще два роки тому всі роботи з підготовки «саркофага» до поводження з паливовмісними масами (ПВМ) мали бути завершені. Між тим на якісь конкретні терміни і плани у цій царині вже давно перестали звертати увагу. Як і на те, що практично всі фінансові операції в рамках SIP надійно захищено від очей людських і офіційно виправдані непрозорими процедурами Євробанку: тільки перед ним підрядники звітують за використані кошти. Замовчується той факт, що левова частка коштів із ЧФУ дістається західним фірмам. Натомість постійне звертання України до міжнародної спільноти за допомогою в подоланні наслідків Чорнобильської катастрофи підтримує у світової громадськості враження про постійний характер екологічної небезпеки, а значить потребу виділяти все нові й нові гроші. На цьому вельми оманливому постулаті вибудовується логіка і психологія спекуляцій на чорнобильських проблемах.

Фіговий листок на радіоактивному соромі

Деякі ЗМІ, поспішно інтерпретувавши бо–зна звідки взяту інформацію, доходять висновку, що «... всередині «Арки» демонтують «Укриття» і залишки реактора, а також вилучать ядерне паливо без загрози для довкілля, щоб зняти всі тривоги щодо нового вибуху». Як кажуть, приїхали... Якщо навіть «Арку» і буде коли–небудь зведено, то в її проект не закладено вирішення основної, найбільш громіздкої, масштабної, фінансовоємної і дозонебезпечної операції — вилучення із зруйнованого реактора сотень тонн залишків паливовмісних матеріалів (ПВМ). А якраз там криється цілком реальна небезпека і постійне джерело людського остраху.Чи подолає їх «Арка», а якщо ні, то навіщо вона?

Ще років сім тому, коли приймали Концептуальний проект (техніко–економічне обґрунтування) НБК, група незаангажованих фахівців і вчених доводила, що в наших умовах «Арку» зводити недоцільно. Ось їхній висновок: «Реалізація концептуального проекту НБК не відповідає національним інтересам України, оскільки відкладає завершення робіт із ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи на невизначений термін; у майбутньому потребуватиме значних та постійних витрат з державного бюджету на протирадіаційний захист та технічне обслуговування нового «Укриття»... Проведений аналіз... показав, що жодна з цілей, які були визначені для будівництва конфайнменту, не може бути досягнута шляхом реалізації запропонованих рішень».

Вищенаведені висновки експертів не втратили своєї актуальності і сьогодні. Хоча з часом опонентів «Арки»залишилося менше: одні комфортно припали до чорнобильської «годівниці», другі зневірилися у можливості щось повернути назад і втратили інтерес до цього процесу, третіх просто було відсторонено від проекту. Один із тих, хто й досі не поділяє оптимістичних настроїв щодо «Арки», — колишній начальник Об’єкта «Укриття» (1995—2002 рр.) Валентин Купний:

— Думаю, вкрай необачно сподіватися на перетворення «Укриття» в безпечну систему лише за допомогою спорудження оболонки, чим і є НБК по суті. Це не більше, аніж фіговий листок на причинне місце. Чому підготовка до будівництва НБК породжує все більше й більше проблем? На моє глибоке переконання, основна причина — в тому, що немає представницької і дієздатної вертикалі управління з боку України як замовника. Цю функцію з мовчазної згоди нашої сторони колись фактично повністю перебрали на себе західні благодійники — «хто платить,той і музику замовляє... ». Україна фактично опинилася осторонь цього процесу, і я це пов’язую тільки з тим, що наші владні структури побоялися відповідальності. До того ж за такого складного в усіх розуміннях проекту проектувальникам доводиться працювати поза теперішнім нормативним полем України, та ще й за межами нашої держави. Адже для ОУ відсутні стандартні правила і норми — все це треба створювати вперше. І якщо Об’єкт споруджують як мінімум на 100 років, тобто для наших нащадків, то за всі сьогоднішні негаразди відповідатиме якийсь «стрілочник», як це в нас прийнято. Проект другого «Укриття», схоже, повторює сумнозвісну історію із новим сховищем відпрацьованого ядерного палива (СВЯП–2), яке кілька років тому «запороли». Тому його треба фактично перебудовувати заново і вкладати в кілька разів більше коштів, ніж планувалося спочатку. Чому так сталося? Бо державний Комітет ядерного регулювання більше переймається термінами виконання робіт, а не контролем за дотриманням правил та норм безпеки при їх проведенні. Це, до речі, типова радянська позиція регулюючого органу. Фінал, швидше за все, і тут буде сумним...

Можливо, запізно про це згадувати, але свого часу більш доцільні і економічно вигідні проекти поводження зі старим «саркофагом» серйозно так і не розглядали. Були різні варіанти, пропозиції, але рішення щодо поводження з паливовмісними матеріалами до цього часу не прийняте, воно просто «зависло» на невизначений час. Але ж не можна гарантувати безпеку неорганізованого звалища радіоактивного сміття навіть на невеликий період. А якщо його безпека гарантована, то навіщо перетворювати «Укриття» в безпечну систему з такими потугами і витратами? За таких обставин завали ядерних решток в «саркофазі» можна поки що зафіксувати (законсервувати) іншим чином, наприклад залити бетоном (метод «моноліт»), як давно вже пропонують російські учені, досвід яких у подоланні наслідків катастрофи і дослідженні зруйнованого реактора важко переоцінити. Тоді не потрібно ні насувати «Арку», ні зсувати її назад через сотню років для зняття НБК з експлуатації. Такої думки дотримується і доктор фізико–математичних наук Володимир Токаревський.

— Щодо нового «Укриття». Хоча вже втрачено багато часу і сотні мільйонів доларів на непотрібну діяльність, але ж колись треба думати і про Україну, яка своїм бюджетом буде розплачуватися за експлуатацію цієї дорогої іграшки, якщо її зведуть... Нічого страшного не трапилося б, якби ми повернулися до перегляду цього проекту, провели нормальну міжнародну конференцію з питання подальшої долі «Укриття», і вибрали найбільш раціональний і прийнятний для України, а не для Заходу, варіант. Як на мене, Україна має створити свою консультативну групу при уряді, а та, що при Євробанку, вона їх консультує, від неї Україні більше шкоди, аніж користі.

І все ж про гроші...

Свого часу, працюючи в інформаційній службі ЧАЕС і скориставшись надійними джерелами, автор цього матеріалу дещо потривожив ідилічну картину міжнародного співробітництва на чорнобильському майданчику, опублікувавши критичний матеріал про ефективність використання донорських коштів. Наведу лише одну цифру восьмирічної давнини: «За три перші роки реалізації проекту тільки на утримання зарубіжних консультантів Групи управління проектом витрачено приблизно 36,5 млн. доларів, тобто близько мільйона щомісяця... І така щедро оплачувана бездіяльність прогресує. Буває таке, що наші фахівці за консультантів переписують звіти з безпеки, а вони за це гроші отримують... » Не буду переповідати, як мене — негласно, звичайно ж, — пресувала адміністрація ЧАЕС. Особисто мене звинувачували з–поміж іншого навіть у тому, що я «зливаю» інформацію, яка... сіє розбрат між Україною і Євробанком, який, бачите, дає нам гроші, а ми його критикуємо. Після того конфузу на ЧАЕС вдалися до більш суворого дозування інформації — гроші, мовляв, люблять тишу... Тиша й справді запанувала, тільки от проблема нікуди не поділася. Якщо сьогодні термін відставання в реалізації міжнародних чорнобильських проектів досяг приблизно п’яти–семи років, то, виходячи з вищенаведених цифр, можна припустити, що лише на утримання зарубіжних консультантів за ці роки витрачено вже навіть не десятки, а до сотні мільйонів доларів із того ж таки ЧФУ. До того ж наївно думати, що ці величезні витрати супроводжуються адекватними, конкретними роботами в саркофазі на користь Україні і всьому людству.

А як же, запитаєте, оцінювати недавно проведену стабілізацію західної стіни і деяких конструкцій саркофага? Так, цей фактор на загальному тлі став певним заспокоєнням громадськості. Хоча самі учасники проекту в приватній розмові зізнаються, що стабілізаційні заходи не змінили ОУ, тобто ефект цих операцій більше символічний, аніж достатній і ефективний. Зате виконані роботи «... дозволяюють упродовж найближчих 15 років зайнятися проектуванням і будівництвом нової захисної споруди». Що це означає? А те, що навіювати віру в нове «Укриття» — причому безкарно, як показує практика, — можна ще багато–багато років. А всілякі зволікання і нераціональне витрачання коштів керівники проекту пояснюють «... унікальністю робіт, складністю умов, в яких вони виконуються, значними проблемами щодо вибору і прийняття технічних рішень».

Утім донорські кошти за браком конкретних робіт у саркофазі можна прилаштувати і в інший спосіб — для цього фантазії вистачає. Можливо, комусь це видається дріб’язковим, але численні презентації, рекламні проспекти, закордонні відрядження, майстерно виготовлені відеоролики про віртуальне насування «Арки»на існуюче «Укриття» теж мають свою вартість, ще й чималу... Пам’ятаю, як 2003 року за підписом керівника інформаційної служби ЧАЕС було розроблено технічне завдання на... пам’ятну медаль, призначену (цитую оригінал) «... для выражения благодарности странам–донорам Чернобыльского Фонда «Укрытие», компаниям, принимающим активное участие в реализации проекта SIP». І це при тому, що на той час реалізації, як такої, в рамках міжнародного Плану ще майже не було за винятком деяких невеликих «косметичних» робіт. Щоправда, тоді вчасно схаменулися і той креатив не був прийнятий до реалізації, а так можна тільки уявити, скільки нагород «знайшли б своїх героїв»...

Та це ще півбіди. Фінан­совоємні чорнобильські проекти сколихнули хвилю супутних проблем — як об’єктивних, так і суб’єктивних, характерних для нашого корумповано–бюрократичного менталітету. Учасники проекту вже хапаються за голову, бо не можуть виборсатися з тенет бюрократії у вигляді сотень узгоджень, дозволів, проблем із розмитненням вантажу в рамках технічної домоги Чорнобилю тощо. Приміром, доходить до того, що навіть мобільні телефони і комп’ютерні монітори, які надходять із–за кордону, кваліфікуються як «випромінюючі засоби», а значить повинні отримувати дозвіл «Укрчастотнагляду». Самі розумієте, що це означає в наших умовах. А що буде, коли робочий проект «Арки»доведеться адаптувати до українських будівельних норм і правил та створювати робочі комісії з приймання об’єктів? Ой, не кажіть...

Володимир КОСТЕНКО,
журналіст, працівник інформаційної служби ЧАЕС у 1995—2003 роках

ДУМКИ НАСАМКІНЕЦЬ

... У процесі підготовки цього матеріалу, в мене час від часу виникали деякі вагання: а чи актуальні сьогодні ті проблемні чорнобильські акценти, які звучали ще сім–вісім років тому? Всі сумніви розвіялися, коли мені до рук потрапили висновки Міжнародного аудиту Чорнобильського фонду «Укриття», проведеного позаминулого року вищим органом фінансового контролю (у його складі працювали представники України, ФРН, Швейцарії, Польщі, Росії, Словаччини та Європейського суду аудиторів). Ретельно вивчивши стан справ, вони акцентували серйозну увагу на надто великих і невиправданих повноваженнях, наданих Євробанку з управління Чорнобильським фондом «Укриття». В цьо­му документі вищі аудитори вимагають, зокрема, вжити невідкладних заходів щодо зміни ситуації на ЧАЕС та забезпечити ефективне і прозоре використання коштів міжнародної технічної допомоги, і Державного бюджету України, які спрямовують на міжнародні проекти. Країни–вкладники вимагають комплексного звіту щодо реалізації Плану заходів на ОУ, оскільки «... інформація, яку надає ЄБРР, не відтворює повної картини, включаючи можливе зростання витрат і затримки виконання завдань у рамках проекту». Європейські аудитори рекомендують Асамблеї вкладників Чорнобильського фонду «Укриття», уряду України та країн–вкладників (донорів) ЧФУ перш ніж брати додаткові фінансові зобов’язання встановити конкретні контрольні критерії для проекту, підвищити підзвітність і прозорість його фінансування з боку ЄБРР, надати незалежне схвалення оціночної вартості етапу будівництва, як тільки буде визначено детальний проект «Укриття».

... Закінчу цей не вельми оптимістичний матеріал довірливою фразою, яку років дванадцять тому сказав мені в Чорнобилі один фахівець–атомник: «Чим більше зарубіжних коштів обертатиметься навколо «саркофага» і чим тривалішою буде тут імітація бурхливої діяльності, тим більше грошей осяде в кишенях усіх учасників цього захоплюючого процесу»... Схоже, крапку в цій епопеї ставити ще рано...

Для довідки

Точкою відліку міжнародного Плану SIP (Shelter Implementetion Plan — План здійснення заходів на об’єкті «Укриття») можна вважати лютий 1998 року, коли Верховна Рада України ратифікувала «Рамкову угоду між Україною та Європейським банком реконструкції та розвитку стосовно діяльності Чорнобильського фонду «Укриття» (ЧФУ) в Україні». ЄБРР зі штаб–квартирою у Лондоні став розпорядником (адміністратором) ЧФУ, який наповнює донорськими пожертвами та внесками майже тридцяти країн і Євросоюзу, як колективного вкладника (тобто коштами з кишень зарубіжних платників податків).