У союзі з Мардж Сімпсон

Що спільного між мультяшною пані Сімпсон, реальним письменником та українською політикою, може напевно знати лише «просунутий» студент політологічного факультету. Так вважає професор Олексій Гарань, який днями коментував презентацію нового політологічного видання Миколи Рябчука. «Улюблений пістолет пані Сімпсон» (Київ: «К.І.С», 2009) — назва збірки есеїв та доповідей, які Рябчук друкував у різних виданнях із травня 2005 по лютий 2009–го. Назву книзі дала однойменна стаття, що вийшла на «Телекритиці» у червні 2005 року. У ній автор оригінально обігрує сюжет однієї серії популярного мультика про Сімпсонів: якщо хто пригадує, йшлося про те, як лузер Гомер вирішив підвищити свою значущість, купивши пістолета. Його дружина Мардж була не в захваті від такої ідеї чоловіка, особливо коли зброя почала створювати купу проблем. Піддавшись на вмовляння Мардж, Гомер доручає їй викинути пістолет, бо ж самотужки йому важко розлучитися з тим, що в його очах надає йому значущості. Крутячись перед дзеркалом зі зброєю чоловіка, Мардж настільки переймається своїм новим образом фатальної жінки, що пістолет із легкістю поселяється в її дамській сумочці. «Я використав цю метафору — образ пані Сімпсон — як своєрідний символ молодої на той час «помаранчевої» влади, яка успадкувала від попередників так звану шантажистську неправову державу і не наважилася викинути весь цей механізм», — пояснює Микола Рябчук.

Метафоричний заголовок легко розгадується у підзаголовку — «Хроніка помаранчевої поразки». Звучить песимістично, але не апокаліптично. Автор пояснює, що, друкуючи систематично свої нариси, він переймався не стільки хронологічним викладенням того чи іншого недопрацювання, а літописом «про сумний досвід політиків, які не мали чи влади, чи візії, чи розуміння того, що потрібно міняти інституції: не помінявши засадничі інститути, не можна нічого збудувати». Питання інституційних змін тісно переплітається із питанням змін у політичній культурі. «Це як питання про те, що було першим — яйце чи курка», — зауважує Рябчук. І все ж, на його переконання, у цій дилемі шальки терезів мають схилитися у бік інституційних змін, яких досягнути легше, позаяк на це йде менше часу. Політична культура, як ми розуміємо, має сформуватися у процесі.

Читаючи книгу Рябчука, не перестаєш перейматися тією майстерністю, з якою він пише про феномен політики, який уже давно занудив частину українського суспільства. Очевидно, що дається взнаки письменницький досвід, котрий пан Рябчук почав відшліфовувати ще будучи студентом Львівської політехніки, пишучи, за його зізнанням, у шухляду. Потім, у 1980–х роках, він був популярний як поет, прозаїк і критик, але з настанням Незалежності, на превеликий жаль багатьох прихильників, закинув літературно–критичну працю і, витягнувши «шухлядні» твори, взявся за «політичну критику». Політологічна публіцистика Рябчука не обтяжена набором рідковживаних «розумних» термінів, на що часто страждають роботи наших учених. Про складні речі він пише легко, вдаючись до системного аналізу попередніх подій у країні чи аналогічних за кордоном (зважайте, що за освітою пан Рябчук — фізик). Автор вправно оперує метафорами й образами, від чого теми його нарисів легко западають у пам’ять. «Хоча я волів би, щоб ця книга за кілька років була неактуа­льною», — зізнається Ряб­чук зі зрозумілих причин.

«Улюблений пістолет пані Сімпсон» складається з двох частин. Перша — «хронологічна» — збірка нарисів, друкованих у вітчизняних виданнях (серед них «Нострадамус для вбогих», що вийшла в липні 2007 року в «Україні молодій»). Друга — «концептуальна», тексти, писані англійською мовою для іноземного читача і видані згодом в автоперекладі. «Західний читач цікавиться, коли щось стається, наприклад газова війна. Тому вони потребують глибшої і ширшої картини, без дрібниць, що цікавлять нашого читача», — пояснює «концептуальність» розділу Рябчук.

На понеділковій презентації у книгарні «Є» було представлено сорок примірників «Улюбленого пістолета», які розмели вмить. До слова, подібна ситуація склалася з попередньою книгою Рябчука «Сад Меттерніха»: невеличкий тираж розійшовся, а додаткового — немає. Ситуація для українського книгодрукування показова, коли запити аудиторії читати якісну літературу не корелюються з умовами ринку. Але якщо нам не вистачить тисячі екземплярів друкованої книги, в інтернеті, на відміну від книгарні, завжди знайдеться простір для нарисів Миколи Рябчука.