Південь України традиційно вважають «червоним поясом», що підперезує політичну карту країни. Херсонщина ж, крім слави батьківщини солодких кавунів і помідорів, відома ще й як місце партійних номенклатурників. Саме сюди поближче до моря у радянські часи «списували» російських секретарів обкомів. Стара компартійна номенклатура досі займає керівні позиції у цих краях. Тому для створення націонал-патріотичного об'єднання на Херсонщині потрібен не лише запал, а й колосальний досвід.
Наш співрозмовник — голова Херсонського обласного осередку Всеукраїнського громадського об'єднання «За Україну! За Ющенка!» Ігор Калінін — на його відсутність не скаржиться. Юрист за освітою, він встиг попрацювати в міських слідчих органах, у Херсонській обласній держадміністрації і навіть вiдзначився як успішний бізнесмен.
Одна рука — п'ять регіонів
— Ігоре Володимировичу, нещодавно ви об'єднали під своїм керівництвом п'ять регіональних осередків «За Україну! За Ющенка!». Координатором яких саме областей ви стали і що зміните там у першу чергу?
— Я буду представником всеукраїнського об'єднання на Херсонщині, в Автономній Республіці Крим, Миколаївській, Одеській та Запорізькій областях. Найближчим часом збираюсь ознайомитися з ситуацією в областях. Хоча і зараз особисто знаю всіх керівників обласних організацій, що потрапили під мій контроль. Це люди, які мають у себе в регіонах повагу й підтримку серед населення.
До того ж мою кандидатуру обирали всеукраїнські збори об'єднання. Їм здалося, що я досягнув найкращих показників у своєму регіоні. Так, минулого року ми зареєстрували Херсонську обласну організацію «Сприяння виборців блоку «Наша Україна». На сьогодні до неї входить близько семи тисяч осіб. Це в основному місцева інтелігенція, багато молоді. До речі, зараз на стадії реєстрації перебуває і молодіжне об'єднання — «Молодь Таврії вибирає Ющенка». З ними я зустрічаюся щотижня.
— То це не самі студенти вирішили «вибрати Ющенка»? Їм підказали «дорослі» політики?
— Насправді було так: у Києві проходив семінар Християнсько-демократичного союзу. Дозволялося направити шість чоловік, а я попросив більшу квоту, і до столиці поїхало аж 12 хлопців. Через три дні вони приїхали звідти і сказали: «Ми хотіли б попросити вас, щоб ви ближче зайнялися молоддю, щоб допомогли нам згуртуватися. І ми об'єднаємось у молодіжну політичну силу». Наступного тижня ми зібралися, а вже через місяць на наші збори ходило до сотні студентів. У мене є мета зробити так, щоб до Пасхи у це об'єднання увійшло десять тисяч людей. Але заганяти у свої лави народ ми не збираємося. Зараз такими «методами» працюють «есдеки».
— І все ж таки ви назвали майже астрономічне число прихильників об'єднання «За Україну! За Ющенка!» — дуже важко згуртувати аж стільки людей однією ідеєю.
— А це не ідея. Це віра всіх людей у Ющенка. Вони просто цій людині довіряють, і тому йдуть до нас у штаб. І це не «мертві душі» — це живі люди з кожного села.
За пенсію треба боротися
— За яким принципом ви відбираєте людей до об'єднання?
— Найважливіше — поговорити з людиною, щоб зрозуміти, чого вона хоче й на що здатна. Я займаюся лише громадською і політичною діяльністю — мені вистачає на житття коштів, які я заробив свого часу. Не стану приховувати й того, що є і підприємці, які деколи надають мені фінансову допомогу, але все це відбувається в рамках закону. Я не називаю прізвища цих підприємців, але це теж симпатики Ющенка, які за час його керівництва урядом відчули на собі позитивні зміни.
— І багато таких грошовитих прихильників Віктор Андрійович має на Херсощині?
— Достатньо. Бізнесменів, у яких товарообіг — до 10 мільйонів доларів, нині є чоловік вісім. Підтримують нас і ректори вузів, і професура.
— З яким проблемами люди найчастіше приходять до штабу?
— Зараз найбільше звертаються через пенсійну реформу, яку урядовці провели з кричущими порушеннями. Людям розповідали, що вони матимуть пенсію за роки, коли отримували найбільші заробітки. І що дали — мізер. Тепер усі ображені херсонські пенсіонери йдуть і просять допомогти. Був, зокрема, чоловік, який за радянських часів працював у Росії i мав велику зарплату. Та й нині дід отримує непогану пенсію — 350 гривень. Але якщо порахувати за формулою самого ж уряду, то виходить, що останній «кинув» пенсіонера більш ніж на сотню гривень. Я як юрист допомагаю пенсіонерам писати заяви до суду. Хоча й у судах зловживання на кожному кроці. Що робиться в самому Херсоні, в обласній адміністрації, взагалі переказувати моторошно...
Країні можеш не служить, а Януковичу — примусять?
— Ігоре Володимировичу, і все ж таки, свого часу ви «варилися» і з обласними, і з міськими чиновниками у спільному «котлі»...
— Тоді було інакше, зараз люди працюють лише на себе. У них є підставні фірми, зареєстровані на «підставних» людей. Це важко перевірити, але про це всі знають і без перевірок.
Коли я працював у правоохоронних органах, наша система також не була досконалою, але ми отримували пристойну зарплату. Принести слідчому хабар було неймовірною нахабністю. Тепер за гроші роблять усе: недавно до мене зі своєю бідою звернулись люди, бо автомобіль працівника обладміністрації збив на пішохідному переході їхню знайому. Знаєте, що зробила міліція? Змінила у протоколі час ДТП, вийшло так, ніби нещасна перебігала дорогу в забороненому місці пізно ввечері. Насправді вона переходила дорогу о 15-й годині по пішохiдному переходу! І ніхто нічого не довів.
— Що, у херсонських правоохоронних органах не залишилось людей, відданих своїй справі?
— Ні, чому, є ще такі. Але їм важко працювати. Навіть у моральному плані важко. Адже кому вони служать? Двічі судимому за тяжкі злочини Прем'єру, який представляє Генерального прокурора. Ви уявляєте, що це — носити погони і при цьому служити йому?
Від тиску допоможе «дах»
— Певно, і на вас неодноразово тиснули?
— На мене ніхто не тисне. Так склалося, що маю надійних друзів у прокуратурі, в обласних адміністраціях. Не буду називати їхні прізвища, бо завтра ж останніх наших бійців познімають. Через ці зв'язки навіть найближчі соратники «рухівці» інколи називають мене провладним. Хоча був час, коли я користувався такою зручною позицією. Приходив, скажімо, в обладміністрацію і питався, кого мені у штаби як надійних людей порадять.
— А вам не могли у такий спосіб «своїх» нарадити?
— Якщо все на віру брати, звісно, могли, але я ж кожного кандидата потім обов'язково перевіряв. От треба було мені, наприклад, знайти в Іванівському районі Херсонської області найкращого кандидата в наші лави. Я спочатку у друзів питався, а потім ще й їхав спеціально в якусь тамтешню кафешку і цікавився в офіціанток, бабусь-торговок при дорозі: за кого б вони у своєму районі проголосували, якби вибори зараз були. А люди завжди скажуть про того, кого на селі найбільше поважають.