Той самий будиночок, навколо якого розгорілися пристрасті.
Перманентний наступ «нових багатих» на заповідні природні куточки країни якщо за масштабами і не вважається стихійним лихом, то за наслідками впливу на екосистему не надто від нього відрізняється. Серед найпоказовіших і найвідоміших прикладів — забудова територій Кончі-Озерної під Києвом чи Нікітського ботанічного саду під Ялтою. Один з ласих шматочків — Поділля з його мальовничими пейзажами, яке Леся Українка небезпідставно назвала «красою України», а данський поет Тор Ланге, обираючи тут на схилі літ місце постійного мешкання, взагалі нарік «степовою Елладою». Однак на ньому розгортаються ті ж самі процеси.
Одна з окрас Подільської височини — Ладижинське водосховище, яке починається від греблі теплоелектростанції і тягнеться вгору по руслу Південного Бугу на 32 кілометри, омиваючи землі кількох адміністративних районів. Широке спокійне річкове дзеркало, лісисті береги перетворюють прилеглі території на чудову рекреаційну зону, улюблене місце відпочинку подолян. Навіть жителі Вінниці залюбки сюди їздять на вихідні, хоч і мусять долати близько ста кілометрів.
Тож нічого дивного, що спільне українсько-російське підприємство «Байкал-Вест», розташоване в Ладижині, звернулося до місцевих органів влади з проханням передати йому в оренду на території Новоселівської сільської ради ділянку лісу площею 2 га. На підставі відповідного розпорядження голови облдержадміністрації 9 квітня 2003 року Немирівська районна державна адміністрація укладає договір оренди, згідно з яким передає землю прохачеві «для використання в культурно-оздоровчих цілях (розташування бази відпочинку)».
Уже на цьому етапі не обійшлося без таких собі милих парадоксів. Перший — це факт реєстрації договору аж 10 березня 2004 (!) року, зафіксований у документi і засвідчений печаткою відділу земельних ресурсів РДА. Що це — технічна помилка, яку дуже просто виправити після виявлення? Чи умисна реєстрація укладеного і підписаного договору набагато пізнішою датою?
Перший парадокс дещо прояснюється другим, значно вагомішим: договір укладено терміном на 50 років, починаючи з дати його реєстрації. Отже, маленька «помилка» з подвійної неуважності канцеляриста — і фактична та юридична пролонгація договору ще майже на рік? Однак парадокс в іншому: стаття 9 Лісового кодексу України передбачає максимальну тривалість довгострокового тимчасового користування земельними ділянками лісового фонду терміном до 25 років.
Якби проблема впиралася лише в оформлення паперів, було б іще півбіди. Та задовго до 10 березня 2004 року на орендованій ділянці закипає робота. Уже в червні минулого року Держуправління екології та природних ресурсів виявило, що на ній приватна особа — громадянин М. О. Галаган — повним ходом самовільно будує будинок, каналізаційні мережі, вигребну яму та інші споруди, причому приблизно за 30 метрів від урізу води (досить маленької аварії — і всі нечистоти потечуть у річку). Посадові особи СП «Байкал-Вест» проти цього ніяк не протестують, зберігаючи промовисте мовчання. І це тоді, коли у висновку про попереднє погодження місця розташування об'єкта державний інспектор з охорони навколишнього середовища в Немирівському районі надав таке погодження за умови «заборони використання земель прибережної захисної смуги річки Південний Буг для будівництва будь-яких споруд». (Згідно зі статтею 88 Водного кодексу України, у даному випадку прибережна захисна смуга становить 100 метрів.)
Оскільки грубе порушення природоохоронного та земельного законодавств сумнівів не викликало, Держуправління екології та природних ресурсів звертається з листом до голови Немирівської райдержадміністрації, в якому пропонувало договір оренди розірвати і зобов'язати орендаря відшкодувати завдані збитки. Тоді ж один за одним управління вносить два приписи на ім'я генерального директора СП «Байкал-Вест» Андрія Шушакова: вжити заходів щодо припинення самовільного будівництва і подати план робіт iз демонтажу самовільно збудованих споруд та рекультивації порушених земель.
Голова Немирівської РДА Михайло Матієнко у своїй відповіді з зауваженнями погодився і в обтічній формі поінформував, що райдержадміністрація «порушує питання про дострокове розірвання договору». Та й по тому. Шушаков теж відреагував на приписи напрочуд спокійно, обмежившись письмовими відповідями, де зазначив: «СП «Байкал-Вест» не може вплинути на г-на Галагана М. О. з метою припинення будівництва приватного будинку, і до нинішнього моменту нами не виявлено яких-небудь фактів завдання ним збитку навколишньому середовищу на орендованій нашим підприємством території».
Тим часом будівництво не знижувало темпів, і вже у жовтні учасник бойових дій в Афганістані, житель міста Ладижина Микола Галаган, обминаючи місцеві інстанції, звертається з листами в Київ, безпосередньо до народного депутата України Валерія Пустовойтенка і міністра екології та природних ресурсів Сергія Полякова. Він визнає, що «по своїй несвідомості» допустив порушення і просить створити комісію, щоб за її висновками «міг отримати дозвіл і оформити в належному порядку збудований мною дім». Однак комісія з державної екологічної інспекції Мінекології, яка 1 листопада перевірила дотримання вимог природоохоронного законодавства, констатувала низку істотних порушень, які зафіксувала в акті. І головна з них — порушено заборону на будівництво будь-яких споруд у прибережній захисній смузі, як того вимагає стаття 89 Водного кодексу. (Додамо: в тому ж акті зафіксовано, що фірма-орендар є далеко не стороннім спостерігачем, оскільки пан Галаган фактично веде будівництво «спального корпусу культурно-оздоровчого призначення для спільного використання з СП «Байкал-Вест»).
За таких обставин узаконити самовільне будівництво — справді проблема. Навіть звернення в столицю не допомагає, бо для його легалізації потрібні висновки зацікавлених служб, зокрема й природоохоронної.
А будівництво так i не припинялося, що підтвердила нова перевірка обласного Держуправління екології та природних ресурсів на початку лютого.
На виручку самовільним забудовникам прийшла... Новоселівська сільська рада. 2 лютого цього року на сесії вона приймає рішення «Про погодження зміни межі с. Новоселівка», тобто про збільшення його площі на 89,9 гектара (уточнимо: два з них перебувають в оренді СП «Байкал-Вест»). Депутати вирішили звернутися задля остаточного вирішення цього питання до районної та обласної рад, адже тільки обласна рада має повноваження вилучати землі лісового фонду і включати в межі населених пунктів.
Розвиток населених пунктів та розширення їхніх територій — річ у принципі нормальна. Але тут існують певні правила, і, врешті, має бути елементарна життєва логіка. Судіть самі. Вся Новоселівка та її сільськогосподарські угіддя розташовані на правому березі Південного Бугу. Що стосується лівого берега, то історично склалося так, що там «під юрисдикцією» сільської ради перебувають усього близько 90 гектарів лісу на невеликому півострові, відрізаному з одного боку водою, з другого — кордоном Гайсинського району. Там немає постійного населення. Більше того: ширина річкового плеса в даному місці — одна з найбільших на водосховищі і сягає понад 500 метрів. Обидва береги не з'єднані мостом, тому бажаючі потрапити на протилежний бік по суші повинні робити гак кілометрів двадцять до найближчого моста вище по річці. Або ще більший гак — униз по річці до греблі Ладижинської ТЕС. Влітку, правда, можна добиратися човном, узимку — по кризі, але в міжсезоння жителі заріччя приречені тижнями бути відірваними від центру села. Сумніваюсь, що селяни захотіли б так жити. Робити подібне «збільшення території населеного пункту» — все одно що шматок азовського узбережжя Криму включати в межі Бердянська або Маріуполя...
Хотілось би побачити техніко-економічне обгрунтування та генеральний план Новоселівки, згідно з яким розроблявся проект такого напрямку розвитку населеного пункту. А саме вони є необхідною передумовою змін меж населеного пункту, як визначається статтею 173 Земельного кодексу. По-друге, зміни не повинні суперечити Закону України «Про Генеральну схему планування території України», який передбачає «розширення площі територій національної екологічної мережі». Фактично ж відбувається експансія на один із важливих складових елементів цієї мережі — меридіональний природний коридор, просторово обмежений долиною Південного Бугу (стаття 7 Закону України «Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000—2015 роки»).
Логіка дій сільської влади Новоселівки прозора. При зміні меж населеного пункту нові землі переходять у розпорядження місцевої територіальної громади. Відтак для відведення ділянки під забудову досить буде рішення сільської ради. Зайве казати, яким ласим шматочком стане екологічно чиста рекреаційна зона... Двогектарна «пробоїна» в національному екологічному щиті, яку понад дев'ять місяців не вдається залатати природоохоронній службі, загрожує розростися до майже дев'яностогектарної.
6 лютого 2004 року сесія Немирівської районної ради вирішила клопотати перед обласною радою про зміну меж Новоселівки. Тепер це клопотання мають винести на сесію Вінницької облради 19 березня. Залишається надія, що депутати обласного рівня або відхилять клопотання райради, або хоч би повернуть у профільну комісію для додаткового вивчення, але не створять передумов для знищення ще одного заповідного куточка природи.
Це могутнє довговічне дерево з розлогою зеленою кроною, що росте на островах Океанії і Зондського архіпелагу, здалеку схоже на дуб чи каштан і носить ім’я артокарпус. Місцеві жителі називають його кемпедак, тобто хлібне дерево, на міцних гілках якого або товстезному округлому стовбурі виростають велетенські довгасті кремово–золотисті, схожі на дині чи гарбузи плоди, завдовжки близько метра. >>
Популярність харківського синоптика байбака Тимка, що вже десять років поспіль прогнозує у лютому весняну погоду, ніскільки не вплинула на чисельність місцевої популяції цих симпатичних тваринок. >>
Здавалося б, тому факту, що за останні 15 років у головній річці України з’явилося шість нових видів риби, треба радіти. Але у фахівців це, навпаки, викликає тривогу. >>
На Харківщині плесо найбільшої річки Східної України — Сіверського Дiнця — місцями повністю вкрила широколиста пістія. Приголомшені екологи здивовано розводять руками: цей тропічний водяний бур’ян росте винятково у спекотних частинах світу, тому появу його на Слобожанщині називають небезпечною сенсацією. Якщо лапата рослина з довгим коренем успішно перезимує в наших краях, то боротися з нею стане ще важче. Для Сіверського Дінця, що й без того серйозно потерпає від забруднення заводськими стоками, тропічна «окупація» може обернутися серйозним екологічним лихом. >>
Віктора Гавриленка, директор заповідника «Асканія–Нова», можна слухати і не наслухатися. А ще краще побути з ним на природі. Хіба не диво спостерігати, як віслюки, побачивши в степу машину з «шефом», прагнуть її зупинити, перекривши дорогу. У такий спосіб вони випрошують собі гостинці — звикли, що в Віктора Семеновича для них завжди є щось смачненьке. Звернення до хитрунів зазвичай починається з лагідного «звірята»… >>
Сьогодні вже важко навіть повірити, що такі типові для наших краєвидів дерева як біла акація, каштани, тополі й канадські клени з’явилися в Україні лише 200 років тому. Завезли їх у різний час і акліматизували до місцевих природних умов Іван Назарович та Іван Іванович Каразіни — батько та син. Колискою для тоді ще фактично екзотів став створений ними дендропарк у селі Основинці поблизу містечка Красний Кут, що й понині вражає багатством і різноманітністю культивованих дерев та чагарників. Але, на жаль, сьогодні цей унікальний куточок природи з багатьох причин переживає не найкращі часи. Чи не вперше за свою довгу і непросту історію він опинився на межі повного занепаду. >>
