Зліва направо: капітан «Навстар-1» Микола Мазуренко, старший помічник Іван Сощенко, Чарльз Морріс. (Тіма ТАЛЛЕРА.)
Ця історія стала відома на весь світ, хоча капітан судна «Навстар-1» Микола Мазуренко та його старший помічник Іван Сощенко, коли вирушали у плавання в січні минулого року, навіть у страшному сні не могли собі уявити, що морський вояж закінчиться для них тюремним двором найстрашнішої іракської в'язниці часів Саддама — Абу Гурябу. Місце, де свого часу Саддам Камаль — голова Спеціальної служби безпеки колишнього іракського режиму — спостерігав за тортурами і стратами тисяч політичних в'язнів, стало притулком для наших моряків.
Спочатку доля двох українців викликала жвавий інтерес у вітчизняних та зарубіжних медіа. До суду, який розпочався у жовтні минулого року, інформація про хід розслідування регулярно з'являлась у стрічках новин. Однак, як не дивно, представлена була лише точка зору звинувачення. Точніше, нібито «нейтральних» радників із сил коаліції. На жаль, після обвинувального вироку суду ажіотаж швидко згас. Ще двічі імена українців з'явилися в новинах — у день подачі апеляції та під час візиту до Іраку міністра закордонних справ України Костянтина Грищенка. А вже відміна вироку і зовсім залишилась поза увагою представників українських ЗМІ.
Що ж сталося з нашими моряками за цих довгих 5 місяців, на що вони сподіваються і чи сподіваються досі? Про це знають хіба що дружини моряків — Світлана Мазуренко та Юлія Сощенко, які, в свою чергу, отримують інформацію від адвоката, власника судна, власне від чоловіків та часом від українського МЗС. А живеться іракським в'язням дуже несолодко.
Нагадаємо, що рейс для української команди нафтового танкера «Навстар-1» несподівано закінчився 5 серпня 2003 року. Як переказує розповідь чоловіка дружина, того дня капітан Микола Мазуренко отримав наказ від власника судна Аднана Дальсіма Махмуда та однойменної компанії іти в іракський порт Умм-Каср і прийняти вантаж з малих танкерів. Це мало бути дизельне пальне для кораблів компанії «Навстар». Подібне розпорядження Мазуренко отримував не вперше. Отож він спокійно став на рейді біля порту і, за всіма правилами, почав вносити у бортовий журнал інформацію про прийнятий вантаж. Сьогодні капітан стверджує, що не мав жодного сумніву в законності операції. Окрім того, за умовами підписаних контрактів (копії яких і досі зберігають дружини), він та члени команди були лише перевізниками нафтопродуктів, а тому не мали б відповідати за проплату чи походження вантажу.
За словами капітана, Мустафа — представник постачальника — попередив його про те, що катер з документами на вантаж прийде після того, як остання партія солярки підніметься на борт судна. Одночасно з «Навстаром-1» під суворим наглядом американських та британських військових кораблів купівлею-продажем дизельного пального у водах порту займалось ще кільканадцять суден. Все було тихо і спокійно, але раптом почався шторм. Мазуренко отримав наказ не чекати катера з документами, а одразу вирушати в Дубай. Необхідні папери власник обіцяв вислати факсом...
Але в Об'єднані Арабські Емірати танкер не повернувся. За кілька годин у міжнародних водах британський військовий корабель «Сазерленд» наказав капітану застопорити хід та прийняти на борт наглядову групу. Невідомо, що більше вразило військових братської країни — панамський стяг чи українська команда на борту, але вони заарештували капітана і його старшого помічника, вилучили всі документи і допитали команду.
Як розповіли дружини і підтверджує українське МЗС, Івана Сощенка та Миколу Мазуренка спершу доправили до басрійської тюрми. Кілька днів капітану та старшому помічнику дозволяли без зайвої формальності телефонувати додому. Тут же на них, окрім допитів, чекав медичний огляд. За свідченнями британського лікаря, хворому на цукровий діабет капітану була необхідна негайна госпіталізація. Але замість неї Мазуренко з товаришем по нещастю отримав ... безкоштовну подорож до Багдада під наглядом уже американських військових. За наказом головного американського цивільного адміністратора Іраку Пола Бремера, українців офіційно передали іракській владі, тобто представникам війська нашого стратегічного партнера для подальшого провадження слідства. Їх доправили за 30 кілометрів від Багдада — до в'язниці з таємничою назвою Абу Гуряб.
Уже там у Мазуренка і Сощенка для початку забрали ліжка, ковдри, ліки і все, що встиг їм купити і передати через своїх представників хазяїн у Басрі. Між безкінечними допитами українців разом з іншими в'язнями ставили у шеренгу і били палицями по голові. Кожного дня заручники «іракської свободи» мусили по дві години сидіти навпочіпки.
Досить цікавим є той факт, що, за даними сайту globalsecurity.org, на початку 2002 року іракський уряд виділив 12,2 мільйона динарів на перебудову двох в'язниць — Абу Гурябу та Бабіль. Незважаючи на це, фактично одразу після встановлення нового режиму, за даними того ж сайту, вже американський уряд затіяв у їх стінах ремонт, у результаті якого більш ніж 500 в'язнів змушені були жити у наметах. Без ліжок, ковдр, при добових перепадах температур від +10 до +50 градусів. Українцям довелося терпіти ще й безкінечні знущання охоронців. За словами дружини Сощенка, за постіль українцям служив дерев'яний настил. А дружина капітана стверджує, що її чоловік під час телефонних розмов скаржився на жахливі умови, погане харчування, відсутність теплих речей та ліків.
Капітану та старпому висунули звинувачення — контрабанда палива. Новій владі будь-що треба було довести, що ніхто не може «красти нафту у іракського народу», тому до наших моряків поставилися зі всією суворістю законів. На момент першого засідання суду — 6 жовтня — прокурор вимагав максимального покарання — довічного ув'язнення. Проти інших членів екіпажу звинувачень не висунули, тож пізніше коштом ЦВА Іраку їм виплатили заборгованість із заробітної плати і відпустили додому.
На щастя, на суд завітали представники українського МЗС і до початку другого засідання знайшли нашим захисника — знаменитого Таліба аз-Зубайді, який свого часу представляв у Іраку інтереси російської нафтової компанії «Лукойл». Щоправда, його красномовний і палкий виступ, як він сам пізніше відзначив у розмові з дружинами, судді до уваги не взяли. Хоча термін покарання все ж скоротили, присудивши 7 років ув'язнення і штраф у 1,2 мільйона доларів США кожному. При цьому, якщо Мазуренко і Сощенко його не заплатять, їм доведеться відсидіти додатково ще по три з половиною роки. Досить цікавим є те, що українців засудили за старими, саддамівських часів, законами, які за кілька місяців до того самі ж американці й відмінили. Власне, на той момент в Іраку вже панувало повне беззаконня, причому в прямому і переносному значенні слова.
Після суду журналісти згуртувалися біля єдиної офіційної особи, яка давала коментарі, — австралійського полковника Майкла Келлі, який представляв нову адміністрацію Іраку. Його промова облетіла всі інформаційні агентства світу. Тим більше що конкурентів на горизонті не спостерігалось (як відзначив капітан у розмові з дружиною, українська сторона давати коментарі відмовилася). «Минув час для організованих нафтових контрабандистів. Ви втратите свої судна, втратите свій вантаж, і ваші капітани будуть сидіти у в'язниці, якщо ви продовжите організовану контрабанду», — саме так безапеляційно заявив цей поважний пан.
До речі, про судно. «Навстар-1» справді заарештували. Але найцікавіше полягає у тому, що справа проти власника танкера і постачальника пального була виділена в окреме провадження і їхньої вини досі не доведено. Як і не визначено, чи призначений взагалі був корабель для контрабанди. У розмові зі Світланою Мазуренко власник заявив, що гроші за вантаж були перераховані через банк і всі документи — в порядку. «Капітан Аднан казав, що якщо судно виправдають, тоді автоматично вільним стане і мій чоловік», — переказує пані Світлана. Утішало єдине — адвокат обіцяв подати апеляцію. Крім того, наступного дня прозвучала несмілива заява українського МЗС про те, що наша держава вважає вирок несправедливим. Українців чекало повернення в легендарну в'язницю...
Апеляцію справді подали, але не за кілька днів, а майже за місяць. Життя в тюрмі перетворилося на справжній жах. «Зеки» вже не витримували нелюдського поводження і, як розповів капітан дружині по телефону, після священного для мусульман місяця Рамадан в Абу Гурябі піднявся бунт. Не довго думаючи, охорона пустила у хід зброю. Від кулеметного обстрілу капітана Мазуренка врятував... труп, під яким він устиг сховатися.
Невідомо, що подіяло на американську охорону більше — приїзд голови українського МЗС Костянтина Грищенка, відміна вироку через велику кількість порушень під час слідства (копії документів дружинам переслав власник судна) чи, можливо, просто закінчення «ремонту» у в'язниці, але після 12 грудня ставлення до українців почало потроху змінюватись. В одній з останніх телефонних розмов iз дружиною капітан розповідав уже про те, що їх із наметів перевели у камеру, розраховану на вісім осіб. З особливим захопленням Мазуренко згадував про ліжка, а матрацам на них і просто невимовно радів.
Він зазначив, що ставитись до них почали краще, годують. Після католицького Різдва охоронці навіть дозволили подзвонити додому. Єдине, на що скаржився, — це відсутність ліків від діабету. Просив при можливості передати. З нетерпінням чекав 15 січня — в цей день мало відбутися нове судове засідання вже після перегляду справи. Потім 16 лютого, потім 24-го... Але, на жаль, суд раз по раз відкладають.
Слідство триває. Новий суддя вирішив об'єднати справи проти українців та власника судна в одну. Зараз комісія експертів працює на «Навстарі-1», а їхніх висновків з нетерпінням чекають в Абу Гурябі та Україні. І, судячи з останніх заяв адвоката, у капітана та його старшого помічника знову зажевріла надія вийти на волю. Що ж, залишається побажати їм удачі.
P.S. 4-го березня 2004 року в Багдаді відбувся перегляд справи. Про це нашому кореспонденту лише 11-го березня повідомила дружина капітана Світлана Мазуренко. «Суддя залишив вирок без змін. Це було в четвер. Вже тиждень ми обриваємо телефони Ханенка (Представник Уряду України в ЦТА Іраку. — Ред.) та Аднана. Вони навіть не попередили нас. Ми дізнались випадково. Юля сьогодні зателефонувала Талібу, — ледве стримуючи сльози, говорила жінка. — Він сказав, що до розгляду знову не взяли документи, що стосуються судна. Але Таліб каже, що 6-го березня знову подав документи на апеляцію. Ми зв'язались iз Ніною Карпачовою. Вона лише сказала, що це можливо у випадку, якщо вирок не був остаточним. Ми вже не знаємо, кому вірити. Чому нам нічого не сказали? Невже ми не маємо права знати про долю наших чоловіків?».
На щастя, про двох українців у Іраку пам'ятають у Міністерстві закордонних справ України. Спеціально для цієї публікації Маркіян Лубківський, начальник прес-служби МЗС, ситуацію з екіпажем судна «Навстар-1» прокоментував так:
— 5 серпня 2003 року в міжнародних водах Перської затоки через відсутність дозволу Центральної тимчасової адміністрації Іраку (СРА) на завантаження і перевезення іракської нафти та нафтопродуктів судном британських ВМС був затриманий танкер і «Навстар-1» під панамським прапором. Судновласником є еміратська компанія «Навстар -1», що базується у м. Дубай (ОАЕ), екіпаж складає 21 громадянин України. 10 серпня 2003 р. у супроводі корабля берегової охорони США судно було відправлено до порту Умм Каср (Ірак), де 12 серпня 2003 року танкер і екіпаж було заарештовано за звинуваченням у контрабанді іракських нафтопродуктів.
13 жовтня 2003 року іракський суд прийняв рішення, згідно з яким капітану судна «Навстар-1» та його старшому помічнику було винесено вирок. На адресу членів екіпажу судна звинувачення не висувалися, тому 1 листопада екіпаж судна у кількості 19 осіб повернувся в Україну. Водночас адвокат української сторони Таліб Азубейді подав апеляцію до Верховного суду Республіки Ірак щодо пом'якшення вироку засудженим громадянам України Мазуренку та Сощенку. Під час офіційного візиту міністра закордонних справ України Грищенка до Іраку в грудні 2003 р. він порушив питання щодо прискорення розгляду Верховним судом РІ апеляції у справі засуджених громадян України. Міністерство закордонних справ України, зокрема Управління консульської служби, тримає на постійному контролі ситуацію навколо ув'язнених М.Д. Мазуренка та І.І. Сощенка та докладає максимальних зусиль задля їх найшвидшого повернення на Батьківщину. Доля цих громадян буде одним iз пріоритетних завдань дипломатичної місії України в Республіці Ірак.
Дочка Шона Карра, більше відомого як зятя Юлії Тимошенко, трохи підпсувала «страждально–войовничий» імідж своєї непрямої «бабусі». Завдяки їй усі дізналися, що торік Юля Володимирівна непогано відпочила в Іспанії. А сайту «Таблоїд» стало відомо, що за свій кількатижневий релакс Тимошенко платила по 7 тисяч євро за добу. >>
«Ти диви: тут як на авторинку, — двоє друзів роздивлялися літаки з парку «антонівської» авіакомпанії, що стояли в ряд один біля одного. — Напишемо внизу: не битий, не шпакльований, один господар...». >>
«Хобі, що стало стихійним лихом» — так називає своє захоплення прогнозуванням погоди відомий волинський журналіст і письменник Володимир Лис. Займається він цією справою понад двадцять років. Перший свій прогноз склав у 1989 році, й відтоді щороку тисячі людей у всіх куточках України чекають «погоди від Володимира Лиса». Хоч Володимир Савич попереджає, що прогноз він складає винятково для Волині, відтак його передбачення «діє» в радіусі 150 кілометрів. >>
...Густа завіса хмар над Гайдарами, що на Харківщині, і непримне мрячіння дрібного дощу принесли добру звістку. Новий український синоптик Тимко II не побачив учора власну тінь. Це означає, що весна в наших краях буде ранньою і теплою. Отже, зимі вже недовго залишилося... >>
Сьогодні цивілізований світ не хоче їсти цукор і лікуватися хімією — він повертається до тисячолітніх джерел життя і обирає... мед. На всіх континентах «нектар богів» стає рушієм харчового, сільськогосподарського, фармацевтичного, косметичного виробництва. Продукти бджільництва тепер в усьому — в помадах, хлібі, інгаляторах, жувальних гумках, мазях, вині... Україна у «медових справах» задніх не пасе: за виробництвом меду ми — перші в Європі й п’яті у світі. В нас прадавня культура бджільництва й надзвичайні економічні перспективи. Мед може і повинен стати світовим брендом української нації — таким як французький сир і вино чи російська горілка. І світ уже дав нам картбланш: у 2013 році до України з’їдуться на конгрес бджолярі з усіх куточків планети. Адже на цьогорічному всесвітньому форумі у Франції ми переконали усіх: Україна — медовий край. Як це відбувалося, бачила і «Україна молода». >>
«Нове чорнобильське «Укриття» захистить Україну і світ!» Відтоді, як цей захоплений вигук пролунав над країнами і континентами, світ завмер в очікуванні небаченої конструкції завдовжки 257, завширшки 150 і у висоту — майже 110 метрів... Минув не один термін завершення будівництва цього дива, а нас як захищав, так і захищає від отих клятих радіонуклідів трохи підрихтований старенький саркофаг, зведений усього за півроку без зайвих гасел і обіцянок.
Що ми зазвичай чуємо і читаємо про Чорнобиль? Безневинні сенсації на кшталт двоголових телят (трьох–чотирьох — потрібне підкреслити) чи одноголових самоселів, байки про мертве місто Прип’ять і дивне захоплення екскурсіями в епіцентр трагедії. Як і раніше колеги–журналісти, геройськи напнувши груди, з мікрофоном і блокнотом рвуться до зруйнованого реактора, аби й собі «засвітитися» в чорнобильській зоні... Вся ця екзотика була й буде. Ось тільки «за кадром», як завжди, залишаються досить делікатні соціально–економічні і фінансові проблеми Чорнобиля, які не такі показні на вигляд і надто складні для газетно–телевізійних матеріалів, а тим паче для сприйняття пересічними громадянами. До цих проблем докопатися не так просто, та й кому це потрібно? Не розпорошуючись на всі чорнобильські проекти, уважніше придивимось до найбільш «уживаної» теми останніх років — заплановане будівництво нового «Укриття», або НБК (нового безпечного конфайнменту). Ось перше–ліпше повідомлення з посиланням на члена групи радників ЄБРР із чорнобильського проекту, академіка Валерія Кухаря: «На жаль, усі плани досі не виконували, та є надія, що до 2012 року ми отримаємо «Укриття»–2»... >>
