Катерина по–волинськи

Немає добрішої, ніжнішої істоти на землі, як мати. Немає жорстокішої, егоїстичнішої істоти, як мати. У цьому протиріччі й увесь парадокс. Хоча наділив Бог людину здатністю мислити, та, може, саме цей дар і затуманює деяким мамам розум, штовхаючи на страшні речі — дітовбивство? Може, їхній розум біжить у критичних ситуаціях попереду почуттів, емоцій і навіть вроджених інстинктів?

Минулого тижня Волинь сколихнуло два випадки: новонароджених дівчаток породіллі підкинули на береги річок. Одна з них — у Старовижівському районі, друга — у Луцьку. Сталося це з інтервалом у шість днів. Дітлахи, граючись поблизу водойми на вулиці Індустріальній, наштовхнулися на целофановий пакет, в якому лежало мертве немовля. Схоже, ангел–охоронець відвернувся від цього дитятка, бо, за попередніми висновками, смерть настала від переохолодження. Тобто якби його знайшли відразу, то в малої був би шанс вижити. А на далекому Поліссі в ролі ангела–спасителя виступила... сама мати, яка принесла народжену донечку за село і поклала під мостом на березі річечки. Сама викликала міліцію і наглядала, аби ніякий бродячий пес не порвав дитину до приїзду правоохоронців.

Галина надто активно цікавилася станом здоров’я підкидька, телефонуючи до пологового відділення райлікарні. І коли міліція взяла 47–річну жінку в коло підозрюваних, вона зізналась у скоєному.

— Коли я почула, що знайшли покинуту дитину — так розхвилювалася! А виявилося, що дитя живе і лише трохи переохолоджене. Ми його відходили. Народилася дівчинка доношеною, 3,5 кілограма, зростом 52 сантиметри. А красива яка! — згадує хвилюючі події завідувачка пологового відділення центральної райлікарні Світлана Ющик. — Коли вже мама зізналася, то першу добу від дитини відмовилася, пояснюючи сімейними обставинами. Я навіть запропонувала їй груди перев’язати, щоб молоко не прибувало. Добре, що цього не зробили. Бо наступного дня вона прийшла з іншим рішенням — буду забирати. Найстрашніше для неї, як ми зрозуміли, було те, що село скаже. Уявіть, народити в 47 років! Це ж скільки буде пересудів. Найцікавіше, що в такому віці жінка народила сама, без будь–яких ускладнень. Спочатку не знала, що вагітна. А потім вирішила на облік не ставати. Пологи почалися у хліві, коли доїла корову. Там і народила в сіні, пуповинку перев’язала і навіть до грудей приклала. А потім, як розповідала, ніби перемкнуло. Як вона вийде з цього хліва з дитиною, що скаже меншим дітям, чоловікові, односельцям?

Взяла донечку й понесла за село до річки. Але материн­ський інстинкт все–таки взяв гору. Не покинула під мостом напризволяще, сама викликала міліцію, аби переконатися, що дитину забрали. Вона все бідкалася: «Як же це буде, мені — 67 років, а дитині тільки 20? А що, коли не доживу?»

n Вам доводилося приймати пологи у породіль такого віку?

— Найстаршою в моїй практиці була 44–річна породілля. Тут молоді не можуть розродитися без проблем. А ця жінка вже має трьох дітей: старша донька доросла, найменший син має йти у перший клас. І ось Іванка. Так ми у пологовому назвали дівчинку, бо знайшли її в день Івана Предтечі. Хоча братик, коли забирали сестричку з лікарні, казав, що буде вона Іринкою. Добре, що все так закінчилося. Люди, звичайно, по–різному відреагували на це. Деякі односельці прийшли додому, підтримали морально, заспокоїли. Тепер вона така щаслива. Людина, яка боїться пересудів людських, часом може великої біди наробити. Ми ж раді, що дитина буде з мамою. Це — головне.

Світлана Іванівна також розповіла, що за останні 15 років у Старовижівському районі було чотири подібних випадки, коли мами відмовлялися від діток і підкидали їх. Але всі ці історії вони закінчувалися благополучно. В одному з сіл народила молода дівчина й залишила дитинку в полі. Знайшли маленький згорточок пастухи. Було вже холодно, приморозки стояли, але в лікарні немовля виходили. Міліція швидко вийшла на маму–зозулю, і вже через кілька днів до пологового при­їхали дідусь із бабусею й винуватиця зі своїм хлопцем. Батьки обом дали прочухана, дитя вони забрали, одружилися згодом і живуть разом уже років дванадцять. Ще одну жінку чоловік–випивоха виганяв із хати і наказував додому з дитиною не повертатися. Жінка змушена була в полі народжувати. Тобто ситуації в житті бувають різні, але материнський інстинкт усе–таки бере гору і над страхом людського осуду, і страхом бути покинутою.

...Мене вразив випадок, коли в Рівному дитинку мама підкинула на поріг пологового будинку, дбайливо поклавши у простирадло пелюшки, пляшечку із дитячою сумішшю і записку з іменем дитини та датою народження. Вразило, скільки людей відгукнулося і хотіло забрати малого підкидька на виховання у свої сім’ї. Їх було більше двадцяти. Згадала це з надією, що ще одна жінка, в голові якої визріває жахітливий план, можливо, прочитає це і вчинить хоча б так, як ця невідома жінка...