Купили і здоров’я

Якось на весіллі мені довелося почути чудовий тост за молодих: «Бажаємо вам міцного здоров’я, а все інше ви можете купити». І справді, здоров’я є чи не найголовнішою й найціннішою цеглиною у фундаменті життя кожної людини, на якому власне все й будується. Не буде здоров’я — не буде нічого.

На жаль, у наш час дикої комерціалізації за «важливими» справами про це часто–густо забувають. Тому поодинокі акції прихильників здорового способу життя, які ще дивним чином існують, мають особливу цінність. Однією з них тривалий час був «Пробіг під каштанами» — започаткований у Києві 1993 року на День міста, нині його проводять щорічно. Причому одночасно тут «вбивали» двох зайців. Адже центром столиці люди бігли не просто для того, аби показати свою прихильність до спорту чи покрасуватися на головній вулиці країни — кожен учасник п’ятикілометрового пробігу робив грошову допомогу в боротьбі за життя дітей із кардіологічними захворюваннями.

В останній день весни 2009–го традиційний «Пробіг» відбувся 17–й раз. Щоправда, цього разу він зовсім не нагадував збір прихильників спорту, які хотіли організувати свято собі й допомогти хворим дітлахам. 31 травня майдан Незалежності перетворився на дешевий рекламний майданчик — здавалося, всупереч вищезгаданому тосту, тут купили і здоров’я. Скільки могло бачити око, все навколо було вкрито натовпом у зелених футболках — центр окупували люди з компанії мережевого маркетингу, котрі прийшли сюди з метою залучити інших до свого бізнесу. Чимало з них узагалі не вийшли на трасу, дехто біг без номерів (тобто не заплативши 30 грн. за участь). Та й ті, що долали дистанцію, переважно лише створювали затори, заважаючи своєю демонстрацією бігти іншим.

До тисяч цих прудких «темно–зелених» долучилися й менші за кількістю групки «бізнесменів». Одні рекламували на футболках чи навіть транспарантах свої компанії, інші — політичні партії. Але виглядало все це вельми непривабливо. Ті ж учасники, котрі звикли щороку в останню неділю весни виходити на Хрещатик заради начебто головної мети акції — пропаганди здоров’я, — відчували себе чужими й непотрібними. Для того, щоб сплатити внесок і з боєм таки отримати нагрудний номер, треба було близько півгодини вистояти в щільній черзі.

Натомість «зелені» вільно реєструвалися біля «своїх» столиків, де по завершенні акції так само спокійно могли отримати пляшку води й футболку з символікою «Пробігу». Причому воду давали лише тим, хто був в одязі «правильного» кольору. Інші ж знову, обливаючись потом, мусили хвилин із 15 штовхатися за тією півлітровкою та сувеніром на згадку. А дехто взагалі так і не зміг зареєструватися за відведену годину й побіг без номера або просто плюнув на таку організацію і, розвернувшись, залишив місце події.

Можливо, кращому проведенню акції могла допомогти участь у ній VIP–персон. Але серед відомих людей країни тут «засвітився» лише Віталій Кличко. Причому чемпіон світу з боксу зі своїми прихильниками–вболівальниками не мав намірів використовувати «Пробіг» із метою політичної агітації. Футболки «кличкістів» були зовсім не того забарвлення, що кольори політичного блоку, а написано на них було лише «Команда Кличка», що трактувати можна, звісно, по–різному. Але участь спортсмена використали інші «мудрі ділки» з фірми–виробника екіпіровки, котрі «примазалися» до боксера й вигукували свої лозунги.

Натомість тих, кому б належало пробігтися Хрещатиком, цього дня тут не було. Скажімо, міністр у справах молоді, сім’ї і спорту (стосунок до акції мають усі три департаменти відомства) Юрій Павленко розважливо розсудив, що багато дивідендів у Києві він не збере. Та й спортивну форму в «Мерседесі» важко підтримувати. Тож полетів до Дніпропетровська на фінальний матч Кубка України з футболу, де в об’єктивах телекамер і вручав почесний трофей. А саму гру він просидів на трибуні в компанії начебто політичних опонентів: Колесникова, Януковича, Ахметова...

Звісно, дуже приємно чути звіти організаторів, що в порівнянні з минулим роком кількість учасників зросла з 2500 до 8500. Хочеться вірити, що це хоча б трохи допоможе хворим. Щоправда, кожен розуміє, що навіть якщо всі 255 тисяч гривень підуть за призначенням, серйозно картину в охороні здоров’я вони не змінять. Але не надто приємно, що зростання надходжень відбулося в такий непривабливий спосіб. Іти на майдан наступного року мені вже не хочеться... Хоча, можливо, знову настане травень, знову потягне пробігтися Хрещатиком і зробити свій скромний внесок у боротьбу за здоров’я нації. Бо, як співалося у патріотичній радянській пісні, якщо не я, то хто?