Пітер Грінуей і фестиваль по–нашому

«Фестивалі кіно починають просуватися більше на Схід. Наприклад, Римський стає важливішим за Канни», — трохи перебільшує польський режисер Кшиштоф Зануссі. «Дійсно, у світі є три найавторитетніші кінофоруми — Канни, Венеція, Берлін — підхоплює його британський колега Пітер Грінуей. — Проте я там був уже по кілька разів. А мені цікаве нове». Обидва режисери — найіменитіші гості І Київського міжнародного кінофестивалю (КМКФ), що дебютував 29 травня. Й обидва намагаються підвищити реноме заходу, в якому беруть участь. Адже як тільки стало відомо про створення Київського кінофестивалю, відразу виникло питання: навіщо робити у столиці ще один кінофорум, якщо вже є «Молодість» — фестиваль, який входить у рейтинг Міжнародної федерації асоціацій кінопродюсерів (FIAPF). Творці КМКФ порівнянь із «Молодістю» не люблять і не припиняють заявляти про свої амбіції. Богдан Ступка, президент фестивалю, напівсерйозно–напівжартома запевняє: «Ми фестиваль «зрілості», який хоче стати фестивалем класу «А». Продюсер заходу Федір Крат підхоплює: «Ми будемо показувати естетське кіно, авторське».

Кінематографічна програма Київського кінофестивалю, як і будь–якого іншого, складається з конкурсних і позаконкурсних показів (загалом 40 фільмів). Амбіції покликані підтримати такі важковаговики, як «Че» Стівена Содеберга (відзнака Канн–2008), «Три мавпи» Нурі Більге Джейлана (відзнака Канн–2008 за кращу режисуру), нашуміла соціальна картина за участі Мадонни «Я є, тому що ми є» і фільм про Тайсона «Тайсон» Джеймса Тобека.

У конкурсі — 14 картин. Деякі з них уже мають відзнаки інших кінофестивалів: наприклад, Стокгольмського — у британської картини «Кращі речі» (реж. Дюан Хопкінс), Мюнхенського — у німецької «Інший в мені» (реж. Емілі Атеф) чи Монреальського — у сербського фільму «Турне» (реж. Горан Марковіч). Україну в конкурсі представляють дві стрічки: «Контракт» Віри Яковенко та «Таємничий острів» Володимира Тихого (за сценарієм Ірен Роздобудько). Судить фільми міжнародне журі, до якого входять: польський режисер Кшиштоф Зануссі (голова), російський режисер Олександр Прошкін, грузинський кінематографіст Леван Учанейшвілі, латвійський актор Івар Калниньш, українська акторка Руслана Писанка, угорський кінокритик Іван Форгач і білоруська акторка Тетяна Бовкалова. Учора І КМКФ минув умовну лінію екватора, залишивши позаду три дні конкурсних показів. Кшиштоф Зануссі в оцінці конкурсантів обіцяє залишатися безпристрасним до останнього, проте встигає похвалити рівень відібраних картин. «Відбір кращий, ніж я очікував, тому що дуже важко зробити відбір такого нового несподіваного фестивалю. А тут доволі оригінальні фільми, які я дивився, не шкодуючи», — поділився з «УМ» польський режисер і друг Богдана Ступки.

Перегляди конкурсної програми проходять у кондиціонованому конференц–залі готелю «Рів’єра». На відміну від «Молодості», допускають на них лише гостей, пресу або за спеціальними запрошеннями. Публічні заходи КМКФ проходять у кінотеатрі «Жовтень», Будинку кіно та в театрі Франка. Єдиним заходом, вільний вхід на який передбачався апріорі, був виступ британського художника, письменника і режисера Пітера Грінуея. Ті, хто цікавиться кіно й артом, почули небагато нового у провокаційній і вже нашумілій лекції «Кіно мертве». Проте більшість присутніх у переповненій залі театру Франка відкрили для себе одну з перших величин європейського кінематографа: 67–річного художника–експериментатора, який намагається навчити нас «читати» зображення у кіно, а не «бачити» текст. Приїзд британця, як і очікувалося, став найрезонанснішою подією Київського кінофестивалю.

Не таким велелюдним був майстер–клас Кшиштофа Зануссі. Певні непорозуміння при складанні графіка змусили його перенести свій захід із театру Франка у готель «Рів’єра». Не кожен із тих, хто прийшов у театр, наважився переміститися у вишуканий заклад, проте невеличкий зал ледве умістив навіть ті кілька десятків зацікавлених, що все–таки втрапили на майстер–клас Зануссі.

Найбільше засмутила організація фестивалю. Ще на відкритті урочистість свята нівелювали дрібні недопрацювання. Незрозуміло, навіщо у програмі з’явився виступ співака, який на честь майбутнього брендового, як заявляють організатори, кінофестивалю Києва виконав російський романс. І навіщо було викликати на сцену Грінуея, чия картина «Рембрандт: Я звинувачую!» відкривала фестиваль, щоб змусити його чекати, поки український виступаючий проголошуватиме промову, перед тим як вручити британському джентльмену золоту медаль Академії мистецтв України. Взагалі британцю якось не щастило в Києві: титри до «Рембрандта» були нечитабельні, а звук під час лекції — не стереофонічний. Хоча не пощастило, швидше, київському глядачеві, аніж Грінуею. За кілька днів режисер–художник презентуватиме на Венеційській бієнале свій новий мультимедійний проект на тему картини Веронезе «Весілля у Кані».

Переможці Київського кінофестивалю стануть відомі завтра. Нагороду, що нагадує крила Ніки, вручатимуть у дев’яти номінаціях. Проте, як слушно зауважив Зануссі, найкращою нагородою була би можливість національного прокату картини–переможця.