Пушкін і Гоголь у компанії з Гамлетом

Арт для вулиць

Прогулянку, на яку «УМ» запросила активного харківського художника Гамлета Зіньківського та художника–графіка Уляну Биченкову, ми розпочинаємо з вулиці Культури, де неподалік ресторану «Зелений папуга» на бетонній загорожі нещодавно з’явилися звичні й незвичні графіті. Поряд із роботами, виконаними харківськими графітниками, — впізнавані колажі та малюнки від арт–групи «МініГам» — Гамлета Зіньківського та Романа Мініна. Художники називають свою роботу стріт–артом і в жодному разі не графіті. «Ми з повагою ставимося до графітників, — говорить Гамлет. — Коли в’їжджаєш у Харків, Пітер, Москву, Київ, тебе зустрічають старі розвалені стіни якихось заводів чи несимпатичні довгі паркани, на які дивишся — і хочеш плакати. А тут починаються яскраві плями! Я знаю, що графітники працюють у непростих умовах. Але для стріт–арту, мистецтва начебто без правил, важливим усе–таки є знання форми, вміння подавати і розвивати якусь ідею».

На вулиці Культури Зіньківський і Мінін хотіли максимально обіграти ідею нашарування, бо ж працювати їм довелося із парканом, на який довгий час клеїли афіші й оголошення. Художники їх зривати не стали, а зробили частиною свого проекту, додавши до нього кольоровий скотч, вирізки з журналів і газет, зрозумілі підписи і трошки художньої фантазії. Кажуть, прагнули, щоб перехожі навіть не збагнули, що над стінами попрацювали. Тут і згадка про харківський фестиваль «ЗаДжаз» і джазову діву Ніно Катамадзе — «Ніно на лімузіно», і Євро–Харків у 2012 році, і стара афіша з театру Шевченка, і Queen, і козак–будда Мамай із підписом «Зроби крок до досконалості». Розважились Гамлет із Мініним на славу: наприкінці своєї роботи ненароком розлили банку з фарбою, і тепер на вулиці Культури можна побачити сліди босоногого Гамлета. Окремішньо серед цих веселих колажів виглядає робота Зіньківського «Табу на табуреті» — це стріт–артова частина останнього проекту художника «Табурет». «Складно, звісно, позбутися думки, що за рік добудують будинок за цією загорожею і мій витвір викинуть, — засмучено розмірковує Зіньківський. — Цю бетонну плиту мені б хотілося просто купити чи викрасти. У Москві колись такий розмальований шматок стіни продали за мільйон доларів».

Малювати на паркані без дозволу не можна

Настінні розписи на вулиці Гоголя — результат першого фестивалю стріт–арту, який проходив у Харкові минулої осені за підтримки Муніципальної галереї. На вулиці Гоголя Зіньківський разом із Тарасом Камєнним (Камю) витворив такий собі гоголівський коктейль. У ньому, окрім Вакули, Миколи Васильовича, Оксани (чомусь льотчиці) і знаменитих черевичків, «домішали» ще й Даніїла Хармса, крокодила Гєну й Чебурашку і навіть курочку Рябу.

«Чи потрібен дозвіл для стріт–арту?» — запитую у Гамлета. «Спочатку знаходиш стіну, яку ти хочеш розмалювати, знімаєш розміри, — пояснює художник. — Потім робиш ескізи стіни, які подаються у вигляді двох фото до міської ради: на одному чиста стіна, на другому — стіна, «розмальована» на комп’ютері. Якщо дозвіл дадуть, підходиш із ним до «власника» стіни. Господарі, як з’ясувалося, є на все, навіть на міські стіни!». І якщо із дозволами від міськради поки складалося добре, то з господарями стін бувало по–різному: хтось підтримував, хтось влаштовував скандали. Друга перепона на шляху стріт–артників — дорогі балони із фарбою, машини–підйомники і риштування, без яких стіну не підкориш. «Стріт–арт — це мистецтво молодих художників, які не просять винагороди за свою працю, — каже Гамлет. — Але все ж хотілось би, щоби було якесь фінансування. Я зараз хочу взятися за семиметрову стіну на вулиці Чернишевській. Треба замовляти машину хоча би на 15 годин, а одна година — це дев’яносто гривень».

Пушкінська–арт–стріт є...

Вулиця Пушкінська у Харкові завдяки молодим художникам стала справжньою алеєю слави Олександра Сергійовича. Він у нас тут і під час дуелі (Мінін), і в оточенні амурів (Харлашин), і з Гончаровою (Мінін). З’явився завдяки групі «МініГам» на вулиці Пушкінській і «Будиночок, в якому народився Пушкін». Від будинку під номером 61 залишився сам скелет і поки цей ласий шматочок не поділили поміж собою інвестори, Гамлет і Мінін повставляли у його пусті вікна картини, що описують шлях становлення поета Пушкіна — від народження і до того моменту, коли Олександр Сергійович узявся за перо, написав «Я помню чудное мгновенье» і... розплакався.

Набережна–арт–стріт

З вулиці Пушкінської ми прямуємо на Харківську набережну, 6, де розташована галерея VOVATANYA. Тут нас теж зустрічають стріт–артом: перед нами проїжджають, пролітають, проходять «спекулянт і підпільник Богеми» співак й актор Сергій Бабкін, Мерилін Монро, Лев Толстой і Владімір Ленін, який «наївно припускав, що мистецтво належить народу». А також Гоголь, якому «снились дикі звірі» Марії Примаченко, Маяковський із Лілією Брік...

Ще на Харківській набережній можна зустріти екологічні малюнки від Уляни Биченкової — це газонні таблички із написами на кшталт «Газон береже озон» чи «Рослини — друзі людини», наліпки на пеньках зі словами «Росло», «Шелестіло», «Квітло», «Дихало», «Зеле­ніло». А ще біло–зелений стріт–арт від Уляни: годинник із цифрами–листочками, їжачок із колючками–листочками, дерево–світлофор, який показує тільки зелене світло. «За допомогою стріт–арту, — розповідає Уляна Биченкова, — можна привернути увагу харків’ян до проблем забруднення навколишнього середовища, це заклик любити і цінувати те, що навколо нас».

...чи буде Примаченко–арт–стріт?

Тож, на відміну від скетчерів, яких не поважають ні вуличні художники, ні графітники і які залишають на будинках написи «захват», «зомбі», «знай», «грінбой», стріт–артники прагнуть місто прикрасити, зробити його яскравішим і чистішим. «Якщо графітники хочуть узяти об’ємами, то ми беремо невеличкий шматочок і перетворюємо його в річ, яку всі запам’ятають», — переконаний художник Гамлет Зіньківський.

І справді, не можна провести екскурсію Харковом без акценту на диво–малюнки. До них незабаром долучаться інші: з 1 червня до 23 серпня у Харкові триватиме другий фестиваль стріт–арту, присвячений Дню міста. У моїх екскурсоводів уже є ідея подарувати Харкову Марію Примаченко. «Мистецтво Примаченко настільки позитивне, що його, безперечно, скрізь не вистачає», — резюмує нашу прогулянку Уляна Биченкова.