Рентгенівські властивості паперу

«Бремя белой расы» (К.: Книга Роду, 2009) — новинка Юрія Канигіна, епатажного автора надзвичайно цікавого «Шляху аріїв». Від часу появи тої книжки минуло півтора десятиліття, а розмови про неї точаться досі. Утім читач має справу не з продовженням попередньої книги, а з аналізом історії людства загалом — упродовж останніх чи не двохсот тисяч років. Завдання, що гідне колективу геніальних дослідників! Означивши на початках «бажання дослідити расові проблеми в їх історичному вимірі», автор мимохіть полишив межі жанру — популярної, дещо викличної белетристики — і зайшов на чуже для себе поле наукової літератури. А через те втратив інтригу, динаміку, сюжетну напругу й, навіть, літературні родзинки, притаманні «Шляху аріїв».

За точку «наукового» відліку Ю. Канигін бере Біблію та езотерику. Звісно, введення до суб’єктів історії Сатани та його нащадків, а також Божого провидіння — вельми оригінальний та навряд чи правомірний крок. Зрештою, критикуючи Ярославського за «Біблію безбожника», автор не надто далекий від нього. І хоч будь–які алегоричні тексти кожен може трактувати на власний розсуд — а наш автор коментує і Магабгарату, і Велесову книгу, і навіть Платона, — не варто формувати в читача враження, ніби великий грек радився з Ю. Канигіним, складаючи свої «Закони» та «Державу».

Ще одним підмурівком теорій автора є поняття «кров»: «Кров — ознака, що успадковується, — є матеріальним носієм підсвідомості (колективного несвідомого за Юнгом)», — ствер­джує він. Й одразу додає перчинку невігластва: «Недарма існує чотири її групи, котрі відповідають загалом чотирьом великим расам». Так само голослівно пов’язує він релігію з підсвідомістю й психічними рисами народів, адже й в одній сім’ї конфесійний вибір буває різним. Апеляція до пам’яті крові вивершена аналізом проблеми Голокосту, що, на думку Ю. Канигіна, став наслідком «давньої ворожнечі двох містичних традицій: арійсько–тибетської (що народила, врешті–решт, нацизм) і семітсько–єгипетської (що народила більшовизм)». Те, що до Другої світової війни обидва режими плідно співпрацювали, автор увагою оминув.

Письменник легковажно оперує величезними проміжками часу: «В останні два–три тисячоліття провідну роль у світовій історії взяли на себе індо–європейські народи». Навряд чи виморені середньовічні міста Європи, котрі здригалися від жаху перед Чингісханом і турецькими султанами, знали про своє панування у світі...