Вони вже серед нас

Вони ведуть постійний наступ, оточують нас, приручають комфортом. Вони потрібні нам, вони вже серед нас, хоча, здебільшого, ще не в людській подобі. Ми прямуємо в майбутнє, в якому будемо співіснувати з роботами, без яких життя стане немислимим. «УМ» зібрала матеріали про найновіших роботів світу.

Робомюзикл

Їх можна звинуватити в занадто механічній акторській грі, але варто бути поблажливими, бо Ігор, Лейла і Бруно першими у світі дебютували на театральній сцені. 1 травня в театрі «Барнабе», що у швейцарському місті Лозанна, відбулася прем’єра вистави «Роботи» режисера Крістіана Денісара. У виставі задіяні три «високотехнологічні актори» (роботи) та «звичайні» актори. За жанром це мюзикл, в якому перемішуються драма, гумор та наука.

У театрі «Барнабе» встановлено найпотужніший у світі кінематографічний орган. Вистава розпочинається під його потужні звуки — це робот­камердинер Ігор зі свічками та робот­собака Бруно входять до велетенської спальні помістя, яка за інтер’єрами нагадує ХІХ століття. Двоє скромних роботів­слуг намагаються розбудити свого хазяїна (актор Бранк Ворсхам), який живе в добровільному вигнанні зі своїми автоматичними друзями. Третя з роботів, Лейла, — копія жінки, в яку свого часу був закоханий чоловік. Він власне й усамітнився з огляду на неподілене кохання. Роботи намагаються розбудити чоловіка, щоб повідомити йому надзвичайну новину — до помістя їде з неоголошеним візитом та сама жінка (акторка Лоренс Ізелі), яка свого часу не прийняла залицяння нашого героя. Молода жінка переверне догори дригом розмірене життя помістя, внесе в нього палкі людські пристрасті та змусить чоловіка зробити вибір між нею та її роботом­двійником Лейлою.

Мюзикл, який поєднує в собі ретро і фантастичне майбутнє, сюжетно нагадує «Пігмаліона», а за стилістикою — німе кіно, бо роботи не розмовляють, а висловлюються мовою жестів. Вистава не є банальною спробою зацікавити глядачів металевими акторами з електронною начинкою, бо ставить гос­трі запитання про майбутнє життя в автоматизованому суспільстві. «Роботи» — це щось більше, ніж звичайна вистава. Я сподіваюся, що після неї у глядачів залишаться сама історія та підняті проблеми, а не технічні ефекти», — заявив Крістіан Денісар в інтерв’ю агенції «Свіссінфо».

Мюзикл є результатом більш ніж десятирічної співпраці між режисером Крістіаном Денісаром, Федеральним технологічним інститутом у Лозанні, Лозаннською кантональною школою мистецтв та театром «Барнабе». Фахівці зі школи мистецтв намагалися надати роботам максимально людського характеру, компанія «БлуБотікс» із технологічного інституту розробила трьох роботів, а відомий швейцарський хореограф Франсуа Юно вдихнув життя у «чуттєву танцівницю» Лейлу. «Вчені та артисти мають подібний спосіб мислення. І перші, і другі при дослідженні невивчених територій послуговуються абстрактним мисленням», — пояснив режисер.

Постановка дивовистави коштувала 800 тис. швейцарських франків (705 тис. доларів США). Дві третини з цієї суми пішли на виготовлення та програмування трьох роботів.

Швейцарські роботи ще не розмовляють, але японський драматург Оріза Хірата планує поставити наступного року виставу «Я, Робітник» із роботами та людьми, в якій роботи розмовлятимуть.

Він бачить нас ізсередини

Учені іншого швейцарського наукового закладу, Федерального технологічного інституту в Цюріху, презентували 15 квітня свою останню розробку — найменший у світі спеціалізований мікроробот, який «ремонтуватиме» пошкоджені артерії людини. Інтернет­журнал згаданого інституту повідомляє, що мікроробот за розміром дорівнює бактерії. Для прикладу, якщо товщина людської волосини становить приблизно 100 мікронів, а розмір бактерій — 5—15 мікронів, то довжина цього мікроприладу — лише 25—60. Він придатний як для відновлення артерій та судин зсередини, так і для точного медичного обстеження, локальної подачі ліків та мікрохірургії всередині людського тіла.

Мікроробот, якому вчені дали наукову назву Artificial Bacterial Flagella («Штучна бактерія флагелла»), розроблявся останні п’ять років. Його ідею запозичено з природи та... фантастичних фільмів. «Фактично, це мікроскопічний відкривач корків пляшок, який за розміром та формою нагадує хвіст бактерій типу флагелла, яким вони користуються немов пропелером для пересування в рідинах», — пояснив агенції «Свіссінфо» керівник цього проекту американський учений Бредлі Нельсон, професор робототехніки та мислячих систем Федерального технологічного інституту. Мініробот збудований із легких шарів індію, галію, арсенію та хрому, а його «голівка» виготовлена з хрому, нікелю, золота. Оскільки нікель має слабкі магнетичні властивості, то робот може пересуватися в слабких магнітних полях зі швидкістю до 20 мікронів за секунду. При таких мікроскопічних розмірах головною проблемою виявилося живлення робота. Оскільки вона ще остаточно не вирішена, то робот надалі перебуває на стадії фундаментальних досліджень. Експерименти на людях ще не проводилися. Але потенціал використання робота в майбутньому — велетенський.

На цей час у людському організмі вже працюють його значно більші за розмірами брати. Малі медичні роботи під назвою Pillcam (поєднання слів «пігулка» і «камера») були розроблені ізраїльськими вченими ще 2001 року і відтоді вдало використовуються у світі для діагностики цілої низки внутрішніх хвороб. Назва фактично пояснює принцип дії. Це камера у формі звичайної пігулки діаметром один сантиметр, яку пацієнт ковтає, і вона, проходячи увесь харчовий тракт, повідомляє про стан організму зсередини.

ВИПРОБУВАННЯ

І в воді, і на суші

Швейцарські та французькі вчені презентували в березні цього року розробленого ними робота, який допоможе зрозуміти процес еволюції живих організмів, зокрема те, як сотні мільйонів років тому перші хребетні вийшли з моря на сушу. Створений за зразком саламандри, робот контролюється системою, що імітує спинний мозок амфібії, який дозволяє їй і плавати, і ходити. Salamandra robotica, як було названо цей робот, впродовж весни плавала в Женевському озері. За словами керівника проекту Яна Ійспеерта з Федерального технологічного інституту в Лозанні, метою проекту є вивчення, як спинний мозок, призначений для плавання, спромігся перейти на цілком іншу координацію, потрібну для пересування сушею.

З ЧОГО ВСЕ ПОЧАЛОСЯ

Взяте з кіно

Усіх згаданих учених на проекти в галузі мікроробототехніки надихав кінематограф. 1966 року на екрани світу вийшов американський фільм «Фантастична подорож» режисера Річарда Флайшера, який був відзначений кількома «Оскарами» і визнаний одним із найкращих зразків наукової кінофантастики 60х років. За сюжетом, США та СРСР незалежно один від одного розробили технології мініатюризації живих організмів і предметів шляхом зменшення індивідуальних атомів. Але технології були ще не дуже досконалими, тому через певний час об’єкти та живі організми поверталися до звичайних розмірів. Учений Ян Бенеш, який утік із радянського блоку на Захід, розробив метод контролю за поверненням до звичайного стану. Агенти КДБ намагалися вбити його за зраду, але вчений залишився напівживим — впав у кому. Для його порятунку шляхом усунення тромбу в мозку в кровоносну систему було запущено мініатюризований підводний човен із командою науковців на борту.

Цей фільм надихнув кіношників на серію прямих наслідувань та пародій. Нашим глядачам добре відомі принаймні дві з них: сюжет зі сперматозоїдами в комедійній стрічці режисера Вуді Алена «Все, що ви хотіли знати про секс, але боялися запитати» (1972) та комедійний трилер режисера Джо Данте «Внутрішній простір» (1987), в якому Деніс Куейд виконує роль пілотавипробовувача, котрого піддають мініатюризації та вводять в тіло іпохондрика. Стрічка була відзначена «Оскаром» за спецефекти.