Чесний Хрест чесних людей

«Десь тут відпочивав король...»

Історія села Вощанці сягає корінням у сиву давнину. Офіційною датою його заснування вважають 1436 рік. Однак перші письмові згадки знаходимо ще в документах Галицько–Волинського князівства, виданих князем Левом: «1284 р. — грамота галицького князя Лева Даниловича бояринові Ярославичу Юліяновичу (Вощанців) Шептиці, якою князь дарує село Кальнофости й Онуфріївський монастир, а також підтверджує право власності на землі, що колись належали його предкам, для заснування сіл Шептич і Вощанці у Самбірській волості».

Але й тут не обійтися без детективних прийомів: науковці сперечаються щодо автентичності цих документів. Та незаперечним є той факт, що на цих землях уже в той час проживали християни.

Польський король Ка­зимир IV у 1469 році підтвердив на прохання «шляхетних Федора із Шептич та його братів і племінників Федора, Гліба і Сенька» згідно з наданими документами право власності на села Шептичі, Кальнофости з Онуфріївським монастирем у Самбірському повіті та село Вощаницю у Перемишльському повіті. У 1556 році король Сигизмунд ІІ підтвердив таку саму грамоту шляхетним Станіславові Броньовському і Кузьмі та Якову Шептицьким.

Напевно, вже ніхто не зможе розказати про монастир, який колись існував на тих землях. Але старші люди пригадують: «Через село Вощанці колись проходили козаки і десь тут перепочивав король…» Дотепер збереглися назви місцевостей Козаччина, Золота гора, Королівська долина.

Ще один відомий і підтверджений документами факт: у селі Вощанці народився знаний церковний діяч Атанасій Шептицький (1686–1746), київський митрополит греко–католицької церкви.

«Сила», «Просвіта», тверезість

А ще місцеві жителі можуть пишатися визначною архітектурною пам’яткою загальнодержавного значення — уже згаданою дерев’яною церквою Воздвиження Чесного Хреста і дзвіницею, якій у цьому році виповнюється вже 275 років. Кошти на спорудження дав Атанасій Шептицький. Церква дивом збереглася до наших часів. Унікальність цієї споруди в тому, що вона збудована без жодного цвяха.

На початку ХХ століття церква у Вощанцях мала значне майно, у неї було три дочірні церкви — в селах Угерці Винявські (тепер Зелений Гай), Канафости і Шептичі.

Для Вощанців ті роки також були багаті подіями і перемінами. У селі на той час уже працювала школа з українською мовою навчання. Осередок товариства «Просвіта» було організовано чи не найпершим у повіті — в 1901 році. У читальні «Просвіти» були книжки з історії України, букварі та шкільні підручники, історичні календарі, сільськогосподарські видання. При читальнях діяли крамниці. «Просвітяни» проводили фестини, організовували вистави, з якими виступали і по навколишніх селах.

Велику роль у житті громади відігравали шановані люди — священики, вчителі, лікарі. Вони були своєрідним показником і мірилом духовності. У селі бережуть пам’ять про священика Семена Кульчицького, який на початку минулого століття був у храмі парохом (з 1892 року). За його ініціативи в селі було засновано спортивно–культурне товариство «Луги», позичкову касу, товариство тверезості, господарсько–споживчу спілку «Сила». Панотець показав себе ще й добрим господарем — провів ремонт церкви, ініціював розширення центральної дороги в селі. По обидва боки шляху посадив фруктові дерева; деякі з них нагадують про Кульчицького плодами й нині.

У будинку отця Семена була велика бібліотека, діяла також аптека. Дочки священика Дарія і Люба працювали вчителями у сільській школі, надавали медичну допомогу. Люди відповідали шанованій родині взаємною повагою і любов’ю.

У 1911 і 1914 роках Семен Кульчицький і вчитель Михайло Пилипчак організовували в селі Шевченкові роковини. У тому ж 1914–му за сприяння отця Семена вперше на теренах Рудківщини, а можливо, і в галицьких селах узагалі, було відкрито пам’ятник Тарасові Шевченку.

Таку активну діяльність в інтересах української громади не могла не помітити тогочасна польська, а потім і більшовицька влада. 1927 року в Самборі на посвяченні і коронації фігури Матері Божої священик висловив на адресу польської влади критику за утиски українців у Галичині. Після такого гострого виступу Кульчицького заарештували і засудили до шести місяців кари в концтаборі Береза Картузька.

Ще брутальніше поводилися більшовики. Син отця Семена, Богдан, і внук Юрій Кульчицький, котрий нині мешкає у Дрогобичі, розповідали: «У домі священика було проведено обшук. Більшовики забрали і тут же спалили всю бібліотеку. Не погребували й особистими речами членів родини». Після такої розправи дочки Кульчицького важко хворіли. Сім’ю пильнувала недремним оком агентурна сітка НКВС. Мешканців Вощанців залякували і чинили тиск, щоб ізолювати їх від родини Кульчицького. Але громада не забула свого благодійника, який майже 40 років був їхнім духовним наставником. У церкві встановили пам’ятну дошку на знак вдячності отцю Семену «за великі труди около церкви, «Просвіти» і добробуту народа в доказ найбільшого признання».

Пан Іван — продовжувач справ отця Семена

І зараз у Вощанцях є послідовники добрих справ, започаткованих славними попередниками. Один із них — Іван Полуліх, активний громадський діяч — докладає всіх зусиль, щоб підтримати і захистити духовну спадщину, збирає матеріали про історію села, щедро ділиться своїми розвідками, пише вірші. «Вже у роки незалежності нам удалося повернути до церкви унікальний різьблений хрест із розп’яттям, який міг осісти на дно приватної власності і бути втраченим для громади», — розповідає в інтерв’ю «УМ» пан Іван. Тож не всі історії у нашій розповіді мають драматичний фінал.

Саме за ініціативи місцевих рухівців на чолі з Полуліхом на початку 1990–х років місцеву школу назвали іменем отця Кульчицького; про це засвідчив барельєф із відповідним написом.

…Не ті зараз Вощанці

Якщо порівняти стан справ у селі з ситуацією сторічної давності, то не побачимо жодних утисків загарбницької влади, але водночас — за незначними винятками — немає й рясних проявів громадської діяльності, немає в селі аптеки, нема спортивно–культурних товариств, а про товариство тверезості годі й казати. Байдужіють люди. Пріоритети змістилися зі сфери духовної у матеріальну. Утім, стоїть у Вощанцях унікальна древня церква. І кличе її дзвін до добрих справ.