Скоро декрет!

«Гуртожиток» тут неприпустимий!

Більшість мам, опитаних «УМ», зазначали: головне — знайти гарного лікаря. В ідеалі — родича чи друга сім’ї (щоб точно зробив усе так, як треба) чи принаймні спеціаліста, в якого народжували знайомі і залишилися задоволені. Бажано, щоб і лікарня була чистенька, із пристойним ремонтом, охайними палатами та сучасним обладнанням. Для декого головним фактором вибору було близьке розташування пологового будинку.Експерти ж говорять, що акцент слід робити на інші речі.

Під час «оглядин» лікарні майбутній мамі обов’язково треба поцікавитись, у яких умовах вона перебуватиме до, під час і після пологів. Як розповіла «УМ» Тамара Іркіна — заступник директора проекту «Здоров’я матері й дитини», який фінансує Агентство США з міжнародного розвитку і має за мету зниження материнської і неонатальної смертності в Україні, — варто запитати в персоналу, де буде проходити перший період пологів — розкриття шийки матки. Якщо вам скажуть «у передпологовій кімнаті на скількись–там місць», подякуйте і йдіть геть. Річ у тім, що за наказом Міністерства охорони здоров’я України передпологових палат у нас не повинно бути взагалі. Весь «процес» має проходити в індивідуальній пологовій залі. А знаєте, чому? Бо розкриття шийки матки — стан доволі специфічний. Одні жінки переносять його спокійно, інші стогнуть, виють, матюкаються, качаються по ліжку, повзають по підлозі. Кличуть маму. Голосно... Лишають за собою калюжі й усіляко «тішать» санітарок різними «спецефектами». Можете собі уявити, наскільки весело стає, коли в одному приміщенні збирається вісім–десять жінок у такому стані. Три верещать від болю, дві — від страху, решта — за компанію. Одну повезли в пологову залу, на її місце — у «легкий дурдом» — приводять новеньку. Така практика була звичайною за радянських часів. Добре, що зараз наша країна виходить на зовсім інші стандарти.

«Сьогодні в багатьох українських пологових будинках впроваджуються ефективні перинатальні технології, — кажеТамара Іркіна. — У першу чергу, пологи в індивідуальних залах. Це примішення, в якому жінка має проводити перший (перейми), другий (власне народження дитини), третій (відокремлення плаценти і вихід її назовні) періоди пологів та дві години після появи малюка на світ. У залі має бути швецька стінка, спеціальний м’ячик, надувне крісло, килим, якщо їй захочеться полежати на підлозі... (Детальніше про це обладнання та його призначення читайте в наступному матеріалі під рубрикою «Лікнеп для майбутніх батьків». — Ред.) Мають бути створені умови для того, щоб жінка могла народжувати з людиною, якій довіряє: із мамою або з чоловіком, сестрою, свекрухою, подругою. Крім того, жінці повинні надавати можливість самій вибрати позицію, в якій їй найзручніше народжувати. Може, сидячи на спеціальному стільцеві, може, стоячи, може, висячи на швецькій стінці. Єдина категорична заборона — на позицію лежачи на ліжку Рахманова. Це дуже небезпечно! (Чому саме, детально розповімо в наступному випуску «Лікнепу». — Ред.)».

...і пелюшки секонд–хенд

За словами експертів, із 700 пологових будинків та відділень, які працюють у нашій країні, сьогодні більше 120 перейшли на нові перинатальні технології. А це означає, що знайти місце, доброзичливе до матері й дитини, цілком реально. Треба тільки поставити лікареві правильні запитання.

Не полінуйтесь розпитати персонал уподобаної лікарні про деякі побутові дрібниці. Річ у тім, що для сучасної жінки, яка збирається народжувати вперше, «милі» правила окремих закладів можуть стати справжнім шоком. Скажімо, у багатьох українських пологових будинках не дозволяють приносити з собою чисту постільну білизну, одяг для себе і малюка, їжу, воду і навіть, пардон, труси та гігієнічні прокладки. Мотивація медиків проста, як двері: усі ці речі начебто можуть стати джерелом поширення внутрішньолікарняної інфекції. Тому породіллям видають запрані до дірок (зате стерильні!) простирадла, «еротичні сорочки» (так одна моя знайома назвала вбрання, отримане від медсестри) і добряче продезінфіковані пелюшки, якими раніше сповивали не одного малюка.

Але це ще нічого... Моя колишня однокласниця, яка народжувала в Одесі, розповіла, як медсестра з категоричним «не положено!» забрала в неї пакунок із новими трусами (до речі, вони були виварені та випрасувані настільки, що на них жоден мікроб не вижив би) та гігієнічними прокладками. «Ага, я сама була в шоці, — пригадує мама дворічної Оксанки. — Уяви, стою посеред коридору вся така кругла, колобкаста, витріщаюся на медсестру і до останнього сподіваюся, що то все жарт. А вона розвертається і йде геть із моїм пакетом! І соромно, й образливо так було, фу... А після пологів, коли побачила ті ганчірки, якими треба було користуватися замість прокладок, то просто розревілася. Старі простирадла, розідрані на широкі смуги — ось що мені видали...»

Як наголошують експерти, за сучасними стандартами, така «відбирайлівка» є неприпустимою. Але, на жаль, чимало лікарень працюють ще за старими, радянськими, правилами. Тож про такі нюанси краще розпитати заздалегідь. І пошукати інший варіант, поки є час. Поставте лікарні «плюсик», якщо там практикують раннє прикладання малюка до грудей і контакт «шкіра до шкіри». І перерізають пуповину не відразу ж після пологів, а коли припиняється пульсація. І дають можливість (за бажанням жінки) народити без анестезії, стимуляції і проколу плідного пухиря. І не догодовують малят штучними сумішами. А ще — дозволяють партнерські пологи й облаштовують палати спільного перебування мами і дитини.

По «швидкій» за п’ять копійок

Після вибору лікарні майбутні батьки мають закласти «бюджет» пологів. А він, як з’ясувала «УМ», залежить від наявності чи відсутності попередніх домовленостей із лікарем, чуйності медперсоналу, особистого фарту й... економічної ситуації в країні.

Варіант перший — майже безкоштовний. Не брати дурне в голову. Їхати у «свою» лікарню «по швидкій», а там — як Бог дасть. «Два тижні тому народила моя подруга, — розповіла «УМ» киянка Валентина Донник. — Грошей у родини було мало, тому вирішили скористатися нашою безкоштовною медициною. Увечері в подруги почалися перейми. Чоловік викликав «швидку», поїхали в лікарню. Офіційно заплатили 200 гривень у касу — так званий благодійний внесок. На місці купили набір для пологів (бахіли, сорочка і ще щось) і пакет ліків за списком (десь на 100 гривень). Подруга народжувала з черговою бригадою, обійшлося без кесаревого розтину. І всім задоволена! Уже після пологів дала 100 гривень лікареві та 50 гривень — медсестрі. Ніхто нічого не вимагав, просто вирішила віддячити за гарне ставлення».

Варіант другий — економний. Вибрати гарну лікарню, офіційно заплатити в касу за обмінну карту (теоретично, це благодійний внесок, а практично — скільки скажуть, у середньому по Києву близько 1000 гривень). Ні з ким попередньо не домовлятися. Усміхатися бригаді, яка буде на зміні. Знайомі, які так народжували в П’ятому пологовому будинку, залишилися задоволені.

Варіант третій — гарантований. Підписати обмінну карту в пологовому будинку залізничників або в Житомирському центрі, офіційно сплативши до каси від 3000 до 4500 гривень. За це отримати індивідуальну палату, весь потрібний набір ліків та неземну ввічливість персоналу. Більше нікому нічого не давати й залишитися задоволеною.

Варіант четвертий — хабарницький. Попередньо домовлятися з конкретним лікарем і платити йому чималий доларовий гонорар. Щоб перестрахуватися. «Я просто злякалася, — пояснює киянка Катерина, яка торік народила сина. — Перші пологи, не знаєш, як воно буде... Ще й по телевізору щодня показують, як через халатність медиків то дитина померла, то мама стекла кров’ю... Дивишся і жахаєшся. Подумала: краще не ризикувати, а заплатити вже ті гроші. Зате будеш впевнена: цей лікар приїде на пологи хоч о першій ночі, хоч о п’ятій ранку і все проконтролює».

Катерина вирішила народжувати в пологовому будинку №7, у лікарки, яку порекомендували знайомі. Щоправда, дізнатися, скільки гінеколог править за допомогу в народженні малюка, було непросто. Знайомі попередили, що питати про це «в лоб» у жодному разі не можна, бо лікар образиться. «Я пройшлася по інтернет–форумах і почитала, хто скільки платив за пологи в Києві, — згадує Катерина. — Побачила, що гонорари різні — і 300 доларів, і 500, і 1000, і більше. Узяла середню суму — 500 доларів — і віддала вже після пологів. А ще, оскільки я була зареєстрована в іншому районі, довелося офіційно заплатити 500 гривень у касу лікарні за обмінну карту. За ці гроші я отримала і всі необхідні ліки, й окрему палату з душем, туалетом. Народжувала, правда, лежачи. Вибирати позицію ніхто не пропонував...».

«До нового року розцінки на пологи в Києві були просто вражаючими, — підтверджує киянин Слава, який нещодавно став батьком. — У грудні ми їздили попередньо домовлятися, і найдешевший варіант «у гарного лікаря» тоді коштував 500—600 доларів США, а середній тариф — близько тисячі. За пологи з кесаревим розтином просили 700—900 доларів. Але після того, як «гахнула» криза, ситуація змінилася. Тепер більшість лікарів каже платити, хто скільки може. Правда, залишилися і такі гінекологи, які не хочуть втрачати заробіток і називають конкретну суму винагороди — 500—600 доларів. Але таких небагато».

Цілком можливо, що у зв’язку з фінансовою ситуацією в державі українці будуть відходити від практики «домовлянь» із гінекологами й орієнтуватися на дешеві пологи у «своїй» лікарні. Практика свідчить — це не так страшно, як здається на перший погляд.