Рука тягнеться... до благодаті

Храм у резервуарі

Ідеться не про якусь окраїну землі української, а про місце за 15 хвилин ходи від центрального залізничного вокзалу столиці, якщо йти навпростець. Це — Батиєва гора.

Фадєєви мешкають у малюсінькому будиночку (корисної площі набереться 12 квадратних метрів), який, очевидно, належав колись станційному наглядачеві. Серед подвір’я стоїть така сама мініатюрна каплиця ікони Смоленської Божої Матері «Одигітрії», збудована силами парафіян. Отець Олександр, як і багато хто із священиків Київського патріархату, має ще основну парафію в селі Червона Слобідка Обухівського району на Київщині. «Київська» служба Божа відбувається нині і в каплиці (по суботах), і в одному резервуарі, обладнаному під церкву архістратига Михаїла. В іншому планується недільна школа. Адже в київській парафії отця Олександра дуже багато молоді, зокрема й сімейної, з діточками.

Священиками були батько і дід отця Олександра. Батько — отець Миколай Фадєєв — служив у храмі Св. великомученика Пантелеймона на Куренівці, поки церкву не зруйнувала безбожна влада, потім і до кінця своїх днів — у кафедральному Володимирському соборі. І не випадково його онуки дістали імена Макар і Варвара — на честь святих, чиї мощі покояться у найголовнішому храмі Києва.

Два крила

Чи треба казати, що боротьба за храми–резервуари — назвімо їх так — забрала і продовжує забирати у Фадєєвих чимало фізичних і моральних сил? Вони ділять цю боротьбу на двох, але не зовсім навпіл. Про таких, як отець Олександр, кажуть: не від світу сього! Тож не дивно, що основний тягар «ходінь по муках» звалила на свої тендітні плечі його дружина Олена. Цю енергійну жінку знає весь Залізничний масив столиці, а може, і вся Солом’янка. Мешканці навколишніх «хрущовок», добре пам’ятають, як матінка Олена організовувала збір підписів, як оббивала пороги різних інстанцій і редакцій газет, коли через незаконне риття котлованів і вирубування дерев на схилах порушився баланс ґрунтових вод, і «хрущовки» по вулиці Івана Неходи почали тріщати і вгрузатися в землю. Не дивно, що жителі Залізничного масиву підтримали використання резервуарів як молитовні, а не будівництво на їхньому місці чергової багатоповерхової «свічки». І стали на бік Фадєєвих. Однак був момент, коли нувориш і його «команда» вдалися до рукоприкладства. Довелося викликати міліцію, знімати побої...

«Духовні рецидивісти»

«Нас із отцем Олександром ці люди не дуже й дивують, — ділиться з нами матінка Олена. — Таке вже нині життя. І в Червоній Слобідці, і тут, у Києві, про мого чоловіка слава йде як про священика, чия молитва доходить до Бога. Тож тягнуться до нього люди переважно «з проблемами». Їм погано, вони просять допомоги. Та лише отець Олександр відкриває рота, щоб дати пораду, спробувати розв’язати справді непростий життєвий вузол, як вони перебивають, поправляють, уточнюють, сперечаються, а головне, про жодне каяття не йдеться! Така духовна робота завдає отцю Олександру невимовних мук. Відмовити цим «духовним рецидивістам» він не може — така вже в нього вдача. І все це накладається на втому від багаторічної боротьби за землю і храми».

«Благодатна тут земля, — розповідає Олена Фа­дєєва, — моїй матері, нині покійній, наснився дивний сон: так, ніби райдуга перехилилася від Києво–Печерської лаври до Батиєвої гори. Трохи згодом ми підняли архівні документи і виявилось, що хоч і не було тут великих храмів і монастирів, та саму землю вдавнину було закріплено за Київською митрополією. Храмам–резервуарам на схилах Протасового яру, на відміну від «хрущовок», не загрожують ґрунтові води і плавуни — настільки міцно їх збудовано. І коштів, щоб їх привести до ладу, відповідно упорядкувати й оформити, особливих не треба. Потрібні лише бажання парафіян і згода влади».

ДО РЕЧІ

Незаконну приватизацію колишнім чиновником земельної ділянки, а отже, і її продаж нуворишеві анульовано. Визнано, що чинним розпорядником цієї землі є «Укрзалізниця», яка не проти, щоб територію і розташовані на ній резервуари використовувала православна громада.