«Морський старт» завдяки жінкам

Як відомо, комплекс створили спільними зусиллями компаній чотирьох країн — «Боїнг» (США), «Кварнер» (Норвегія), «Енергія» (Росія) та конструкторське бюро «Південне» і виробниче об’єднання «Південний машинобудівний завод» (Дніпропетровськ). Чий внесок тут був найбільшим, розмірковувати принаймні неетично. Певна річ, фінансові можливості знаменитої компанії «Боїнг», яка вклала у проект близько мільярда доларів США, зіграли тут визначальну роль. Однак це нічого б не вартувало без унікальних характеристик української ракети–носія «Зеніт», створеної у 70—80–х роках минулого століття в Дніпропетровську. Навіть дотепер вона вважається найдосконалішою і неперевершеною. По–перше, у «Зеніті» використовуються тільки екологічно чисті компоненти пального — рідкий кисень і гас. По–друге, всі операції автоматизовано настільки, що повністю виключається присутність персоналу. А сам пуск здій­снюється за допомогою дистанційного управління з судна, віддаленого від пускової платформи на п’ять кілометрів. Окрім того, «Зеніт» здатен вивести на орбіту космічний апарат масою до шести тонн.

У Дніпропетровську спеціально для «Морського старту» розробили унікальну систему утримування, яка жорстко фіксує ракету–носій на пусковій установці, що дозволяє забезпечити старт із платформи, яка гойдається на хвилях. Хоча ще раніше в Україні були напрацювання щодо плавучості. При цьому «Зеніт» спершу розроблявся для забезпечення запуску з космодрому Байконур, що на теренах Казахстану, апаратів оборонного та народногосподарського призначення. З часом народилася ідея старту з океанського судна. Це дозволило б максимально використати енергетичні можливості «Зеніту».

Проте тривалий час довелося тупцювати на місці. Причина банальна — відсутність фінансування. І тільки коли приєдналася корпорація «Боїнг», справа зрушила з місця. Перші контракти з американцями здійснювалися через російську «Енергію», з якою дніпропетровців пов’язували довгі роки плідного співробітництва. Підозри щодо того, що наші північні сусіди «підім’яли» під себе перспективний напрям, здаються безпідставними. На початку 90–х років минулого століття українська ракетно–космічна галузь опинилася фактично біля розбитого корита. Замовлення на «Зеніти» повністю призупинилися, а величезний потенціал конструкторського бюро «Південне» та ВО «Південний машинобудівний завод» залишився незатребуваним. У пошуках виходу дніпропетровці взялися розробляти нові види продукції, але навіть такі з них, як комбайни «Славутич», здавалися краплею в морі порівняно з недавніми космічними масштабами.

Про будь–яке ж спілкування з іноземцями на тему співробітництва донедавна не могло бути й мови. Навіть більше того: за радянських часів Дніпропетровськ був закритим містом для мешканців зарубіжжя. А ті, хто працював у КБ «Південному» та на «Південмаші», мали неофіційний статус суворо невиїзних за межі СРСР.

Росіяни ж у спілкуванні з «Боїнгом» виявилися куди переконливішими і зуміли довести, що без наших «Зенітів» їм не обійтися. Не абияку роль в успішній оборудці відіграло й те, що корпорацією «Енергія» тоді керував випускник фізико–технічного факультету Дніпропетровського державного університету Юрій Семенов. Американський «Шатл» на той час був дуже дорогим. До французького «Аріана» вишикувалася черга із замовників. Отож «Зеніт» здавався, так би мовити, золотою серединою.

А нещодавно тодішній головний кон­структор комплексу «Зеніт», нині Герой України Володимир Команов, обнародував майже сенсаційні деталі щодо мало не вирішальної ролі у проштовхуванні проекту… жінок–українок. Справа в тому, що чи не найбільшу наполегливість у втіленні цієї справи в життя став виявляти президент норвезької компанії «Кварнер» Пер Крістенсен. Структура мала власну бурову платформу, яка постраждала внаслідок пожежі. Тому «Кварнер» намагалася її збути. «Морський старт» виявився для цього справжнім подарунком долі. І коли через прискіпливість американців ідея раз по раз стала заходити у глухий кут — проблеми виникали і з кредитом, і з оподаткуванням, і ще багато з чим — саме зацікавленість Пера Крістенсена не дозволила проекту залишитися тільки в помислах. До того ж норвежець мав дружину українку, яка виконувала функцію перекладача. За збігом обставин, і в «Боїнгу» цим також переймалася українка.

Зрештою, вийшло, як у казці, коли все закінчилося добре. Унікальний комплекс було створено протягом 1995—1998 років, а 27 березня 1999–го відбувся його пуск. Відтоді «Морський старт» став одним із провідних світових постачальників пускових послуг, продемонструвавши надійність і найвищу точність виведення космічних апаратів. 29 здійснених пусків це засвідчують найпереконливіше.