Сімсот кроків

Із початком чергового курортного сезону в Євпаторії, який у місті офіційно стартував на дощові травневі свята, оживились його тихі й до цього малолюдні вулиці Караїмська і Тучина. Передусім за рахунок приїжджих відпочивальників, які ладні зробити всі сімсот кроків — саме такою визначено довжину унікального пішохідного маршруту «Малий Єрусалим», — аби відчути неповторну енергетику історичного «ядра» курортного міста. Маршрут із подачі тутешнього міськвиконкому проклали реконструйованими старими вулицями декілька років тому в рамках приготувань до відзначення 2500–річного ювілею Євпаторії.

Узагалі ж у цьому місці, позначеному спеціальною кам’яною відмосткою на центральній Театральній площі, по суті, сходяться три міста: заснована грецькими колоністами антична Керкинитида, середньовічний кримськотатарський Гезльов і дореволюційна грязеоздоровниця Євпаторія — таке собі пронесене через віки добросусідство епох і цивілізацій. «Прив’язка» вищезгаданого туристичного маршруту до Єрусалима, як пояснив «УМ» один із розробників маршруту, відомий євпаторійський краєзнавець Павло Хорошко, суто культово–конфесійна: на невеличкій території в межах вулиць Караїмської і Тучина мирно співіснують, причому діючі, багатокупольна мечеть Хан–Джамі, Свято–Миколаївський православний собор, караїмські кенаси, вірменський православний храм, текіє дервішів (обитель мусульманських монахів. — Авт.).

А ще варто додати сюди середньовічні ворота Одун–Базар–Капусу і Кемер–Капу, старовинні турецькі лазні. «Але, на відміну від Храмової гори в Ієрусалимі, — уточнює Павло Гертрудович, — наша євпаторійська місцина, як свідчить історія, ніколи не була спірною і не перетворювалася на арену гарячих конфліктів на дражливому релігійному чи національному ґрунті». За словами пана Хорошка, кожна пам’ятка архітектури на маршруті є унікальною і самобутньою. Скажімо, мала і соборна кенаси — храми одного з корінних народів Криму караїмів. Кенаси караїми звели на власні пожертви в ХVIII сторіччі, й включно до 1920 року тут регулярно проводились релігійні відправи. Пізніше храмовий комплекс був для безбожних радянських властей філією краєзнавчого музею.

На початку 90–х років кенаси повернули караїмській громаді «Кардашлар». Але тільки п’ять років тому, на її проханння, міські власті за рахунок бюджетних коштів узялись упорядковувати храмовий комплекс. Ре­ставратори з Києва, зокрема, подарували друге життя автентичним розписам стін і стелі, портику з вітражами, мармуровій підлозі тощо. Заодно окультурили навіть двохсотрічну виноградну лозу, котрою оповитий дворик перед храмом. Тож відтепер кенаса — єдина на пострадянському просторі діюча культова споруда караїмів. Поруч із нею на однойменній вулиці запрацював також етнографічний музей і кафе караїмської національної кухні.

Прикметно, що, попри кризу, реставраційний процес продовжується і нині: своїми силами місто замінює комунікації, покриття, ремонтує фасади будинків і огорожі приватного сектору, створює Музей винограду і вина. До речі, нещодавно під час цих робіт на вулиці Тучина будівельники наштовхнулись на фрагменти древнього храму. Характерний орнамент на арці вхідних дверей під товстим шаром штукатурки вказав історикам, що перед ними, очевидно, перша міська кенаса, побудована ще у ХVІ сторіччі. Словом, євпаторійський «Малий Єрусалим» зберігає ще багато таємниць.