Віталій Докаленко: Найдешевший телепродукт може бути найрейтинговішим

«Сіріус» і «Сіті»

— Пане Віталію, свій перехід із «Тоніса» на «Перший Національний» ви порівнювали з переміщенням із затишної облаштованої квартири у великий недобудований дім. Які образи формує телеканал «Сіті», який ви очолюєте зараз?

— Якщо не відходити від традицій і прив’язуватись до нерухомості, то перехід із НТКУ на «Сіті» можна порівняти з переїздом у пентхаус. До того ж, навіть не в нашій країні, а в Нью–Йорку!

— На телеканалі «Тоніс» ви робили ставку на молодих і талановитих, але дуже часто, студентів. На «Сіті» уже трохи доросліші обличчя. Це свідчить про переоцінку вами поняття «професіонали» чи банально — про різну платоспроможність каналів?

— Відтоді шість років минуло! Ті, хто були зі мною на «Тонісі» і прийшли на «Сіті», подорослішали. Я жартую. Насправді, на «Сіті» віковий діапазон працівників великий. Тут, як і всюди, працюють і студенти, і люди середнього віку. А переоцінки поняття «професіонал» ніколи не було! Якщо людина сумлінно та відповідально ставиться до роботи, опановує нові технології — вона незалежно від віку може бути професіоналом. Важливі підходи та результат. Гадаю, що ті, хто сьогодні робить «Сіті», мають право називатися сильною командою. Про платоспроможність каналів говорити недоречно, адже все змінюється: і наші потреби, і наші умови, і наша мотивація.

— Раніше, коли керували «Тонісом», ви також ствер­джували, що прості й водночас геніальні ідеї на телебаченні можна реалізувати без величезних фінансових затрат, участі акторів і дорогих декорацій. Як нині, чи можна створити щось конкурентоспроможне за мінімум коштів?

— Звичайно, можна. Знаєте, що сьогодні на «Сіті» є найменш витратним та найрейтинговішим продуктом? Міжпрограмки Сitizen, де кияни мають можливість висловлювати свої думки з приводу столиці України, — від «яка пісня асоціюється із Києвом?» до питань про мерські нововведення. Люди, яких називають пересічними громадянами, є набагато цікавішими та мудрішими від більшості публічних осіб! Про це свідчить, перш за все, глядацький інтерес до малобюджетного телепродукту!

— «Сіті», зокрема ранковий блок, «Ангели і демони», упевнено завойовують популярність у столичних глядачів. Але доля аудиторії та рейтинг каналу порівняно з іншими через мале ефірне покриття мізерні. Ви якось вирішуєте цю проблему чи чекаєте, доки в Україні буде масовим супутникове телебачення?

— Модель пасивного очікування, в принципі, не є характерною для мене. Очікування результату від певних дій — це інша справа. З 24 квітня телеканал «Сіті» уже розпочав цілодобове мовлення із супутника «Сіріус–4». А найдопитливіші глядачі про технічні параметри прийому сигналу дізнаються на нашому сайті та дивляться телеканал по всій Україні. Окрім того, невдовзі буде вирішено проблему on–line мовлення в інтернеті. Звісно, це дасть нам змогу виховувати свого лояльного глядача та суттєво розширювати аудиторію серед «просунутих» мешканців великих міст. Я впевнений, що незабаром канал зацікавить кабельних операторів і на пультах споживачів буде окрема кнопка «Сіті»!

«Просто «Перший». Чий — невідомо, але точно не Національний»

— Свого часу, до призначення на посаду президента Національної телекомпанії, ви досить скептично ставилися до запровадження суспільного телебачення, потім узялися за «підготовку умов». Уже не в ранзі держслужбовця, а як досвідчений телевізійник, скажіть, на вашу думку, коли може бути в Україні суспільне телебачення, за яких умов і чи потрібне воно взагалі?

— А ви можете дорікнути, що тодішній скепсис був безпідставним? Минуло майже п’ять років... Щось змінилося?

Безумовно, в Україні, як і в будь–якій самодостатній країні, суспільне мовлення необхідне. Коли саме ми будемо обговорювати сітку мовлення такого каналу, прогнозувати важко. Аби в Україні було створене суспільне мовлення, необхідно виконання двох умов. Перше — це обрання та призначення керівництва такого каналу через систему громадського органу. Підкреслюю: не політичного, а громадського! Друге — це захищена система фінансування, навіть від держави, яка може забезпечити певний відсоток дер­жавного бюджету, — приблизно піввідсотка. А все решта, що відбувається навколо цієї теми, — це політичні чвари, підґрунтям яких є бажання взяти під контроль суспільне мовлення.

— Наш «Перший Національний», на жаль, не є конкурентоспроможним каналом. Не був він таким і за часів вашого президентства. Але тільки дуже наївні люди можуть думати, що керівник НТКУ може реалізувати будь–які задуми. На вашу думку, що треба зробити, щоб механізм, у роботі якого задіяно близько двох тисяч працівників, видавав високоякісний телепродукт?

— Хочу вас виправити — тепер цей канал не «Перший національний», а просто «Перший». Чий — невідомо, але точно не Національний! Чомусь нинішні керівники вирішили скоротити назву.

А чому ви вважаєте, що керівник НТКУ не може реалізувати будь–які задуми? Самостійно знайти кошти на міжнародні проекти і не чекати подачки від держави, може, якщо хоче. Знайти з 2000 працівників 200, які зроблять високоякісний продукт, може, якщо хоче. Створити єдиний в Україні музей телебачення може, якщо хоче.

Однак системні справи керівник НТКУ, звичайно, вирішити сам не може. Наприклад, я впевнений, що кожен президент НТКУ розуміє, що лише повна реорганізація структури зрушить державний канал із мертвої точки, але, звісно, реалізувати цього не може. А ті, хто можуть, не хочуть, оскільки є надто багато бажаючих використовувати з політичною метою «безкоштовний» телевізійний канал із 98 відсотками покриття!

— Колись Нацраду з питань телебачення і радіомовлення ви назвали «каральним органом». Яке нині ваше ставлення до цього органу? Він сприяє чи заважає роботі вітчизняних телеканалів?

— Насправді, ставлення до Нацради дещо змінилося: цей орган таки перетворився з «карального» на регулювальний. Процес розпочався років два тому, перш за все, завдяки підписанню Меморандуму між телеканалами та Нацрадою, що дозволило планомірно перейти каналам на нові умови роботи згідно з новим законодавством. По–друге, на мій погляд, є дуже цивілізованим рішення Нацради, яке було ухвалено минулого тижня, щодо проведення позапланових перевірок лише на основі рішення Нацради. Такий підхід відповідає європейським стандартам відносин регулювального органу та галузі.