Лот на біс

Побраталися в мистецтві

На запитання, чому Україна на торгах Sotheby’s представлена у рамках Російського тижня сучасного мистецтва, генеральний директор Аукціонного дому в Росії та СНД Михайло Каменський відповів досить категорично. «Це ваше питання політичне! А наш вибір поза політикою, — прокоментував пан Каменський. — Він базується на тому, що художні долі народів і художні долі самих авторів тісно переплетені. Аудиторія, яка зацікавлена в придбанні і російських, і українських художників, дуже тісно зв’язана не тільки канонічними інтересами, а й спільною ментальністю. З точки зору мистецтвознавців і маркетингу, абсолютно зрозуміло, що ці художники можуть існувати разом і бути в одному каталозі. При тому лише 20 відсотків українських художників включені до списків російських, а це недостатньо, щоб робити окремий каталог. Було б безвідповідально виділяти в окремий каталог художників, які ще не довели свою продажну спроможність».

Українські художники, яких представить Аукціонний дім Sotheby’s у Лондоні, на сьогодні добре відомі на російському арт–ринку. Уже сформоване коло колекціонерів і галерей, що купують українське сучасне мистецтво, тож для аукціону важливо задовольнити своїх потенційних покупців. Джо Вікері, глава відділу російського мистецтва Sotheby’s у Лондоні, каже, що це український прорив. Адже наші художники багато років поспіль виставляються в Москві та на Заході, але ще жодного разу не брали участі у престижному міжнародному аукціоні. «Цілком вірогідно, що покупці на роботи цих авторів знайдуться саме в Росії. Та й в Україні нові колекціонери після аукціону будуть краще придивлятися до них і ставитимуться до творів як до сучасної класики», — пояснює Джо Вікері.

Ще донедавна Аукціонний дім Sotheby’s надавав перевагу класичному мистецтву. Перші торги російського contemporary art пройшли навесні 2007 року в Нью–Йорку: третину покупців становили колекціонери з Росії, але лише половина робіт пішла з молотка. На червневому аукціоні представники Sotheby’s зацікавлені не так у просуванні на Захід українського сучасного мистецтва, як у покращенні торгів і розширенні кола відвідувачів за рахунок української діаспори та олігархів. При тому ціни на українські роботи значно нижчі за російські. Картини наших авторів Sotheby’s оцінив максимум у 25 тисяч фунтів стерлінгів, тоді як російських — у понад 200 тисяч. «Ми не могли відразу оцінити їх дорого, адже не знаємо, наскільки українське сучасне мистецтво користуватиметься попитом», — додає Джо Вікері.

Перепродування колекцій пішло в моду

На передаукціонній виставці в «Українському домі» всі роботи представляли приватні колекції та галереї. Художників запросили як почесних гостей аукціону. Ілля Чічкан, який цього року представлятиме Україну на Венеціанській бієнале, на виставці побачив дві свої роботи: «Чарлі» та «Бурятка». «На аукціон їх віддав хтось із колекціонерів. Я продав ці роботи дешевше, ніж тут оцінили. А було це так давно, що не пам’ятаю, хто й купував. І мене це мало цікавить, адже, крім ще однієї зірочки, я не претендую ні на що. Але ж хтось буде про це говорити: що я був на Sotheby’s, продався за стільки–то, — продовжує Чічкан, сьорбаючи віскі. — А я не бізнесмен, я — художник. І це підніме мій ціновий статус. Раніше оцінювали мої роботи за внутрішнім маркером, а є ще зовнішній, який формується завдяки аукціонам. Тепер казатиму, щоб давали трішки більше, тому що з молотка продаюся. А купуватимуть все одно наші, бо не захочуть обличчям у багнюку впасти». Ілля Чічкан, як і решта художників, у Лондон їхати не збирається. Каже, що не хоче дивитися, як його роботи ніхто не купить чи як хтось багатітиме на них.

Участю в аукціоні, як цукеркою мала дитина, тішиться Василь Цаголов. «Фантастично, що це сталося. Роботу «Зайчик» багато років тому продав за смішну ціну своєму другові Андрієві Супруненку. І от до нього звернулися з Аукціонного дому, щоб віддав на торги. Андрій не хотів розлучатися з роботою, але довелося його в цьому переконати», — чекає на свої дивіденди від продажу Цаголов.

Тверезо дивився на метушню навколо картин графік Павло Маков. У нього надто добре сформувався імідж успішного художника, щоб гнатися за славою, розголосом і проситися на Sotheby’s. У своїй роботі «Державний обрус» із виделками і ножами Маков саркастично висміює жадання наживи. «Наразі найкраще мистецтво є гроші. Будь–який аукціон — це ярмарок марнославства. Для тих, хто приходить на аукціон, — це азартна гра. Мене не дуже хвилюють результати торгів. Від того, чи продадуться мої роботи, чи залишаться, я не буду малювати ані гірше, ані краще. От тільки за виручені гроші зміг би купити для себе більше вільного часу і продовжувати творити», — прагматично підходить Павло Маков.

В Україні до ігор із мистецтвом колекціонери ще не звикли. З тих, хто розуміється, як заробляти на картинах, на виставку прийшли лише Анатолій Кінах, Петро Порошенко, Василь Вовкун, Ігор Воронов. Як зазначив Михайло Каменський, для України Sotheby’s у Лондоні — це перша ластівка на міжнародний арт–ринок. В «Українському домі» дводенну виставку провели саме для того, щоб колекціонери роздивилися, що повезуть до Англії, почали продумувати бізнесові ходи, як у випадку з нерухомістю. Мовляв, якщо у когось є 10 робіт Ройтбурда чи Мамсікова і він купить ще одну на Sotheby’s, це, відповідно, у декілька разів підніме кошторис усіх творів даного автора.

Художники так чудово розуміють, що купують їхні твори не тому, що подобається, а заради грошей. «Мистецтво треба любити. А колекціонери тільки те й роблять, що інвестують гроші. Тому Sotheby’s співпрацює тільки з колекціонерами, а не напряму з художниками», — пояснює вироблену систему Маков.

Чи переможе мистецтво нафту?

Михайло Каменський запевняє, що фінансова криза знецінила віртуальні цінності, а дорогі каміння і твори мистецтва лише зміцнили свої ціни. «Сучасне мистецтво незабаром має перемогти нафту та євро. Класичне, яке з–під молотка йде за сотні мільйонів доларів, це вже зробило. В Україні у цьому плані з традиціями живопису дуже велике майбутнє», — тішиться поповненням каталогу українськими живописцями Каменський.

На Заході на останніх аукціонах сучасний постмедійний живопис йшов «на ура». З популяризацією відеоарту та інсталяцій митці розучилися малювати, а колекціонери занудьгували за соцреалізмом. Найдорожчий художник Деміен Хьорст, коли приїжджав у Київ, зізнався «УМ», що два роки тому, повернувшись від формаліну з акулами до полотна і фарб, побачив, що з малюванням у нього нічого не виходить. Наші ж художники у постмодернізм не пішли без вороття, пензлів із рук не випускали, тому їхній живопис на Заході має бути на вагу золота. Аукціон від їхнього продажу теж солідно має заробити, адже по 20 відсотків Sotheby’s сплачуватимуть і ті, хто купив, і ті, хто продав.

Людмила Березницька, засновник фонду «Ейдос», єдина з колекціонерів, яка збирається на Sotheby’s у Лондон. «Хочу продати декілька своїх робіт. Sotheby’s відібрав із моєї колекції Ройтбурда, два Чічкана і Мамсікова. Бачу, що ціни на твори виставили трішки занижені. На 30–40 відсотків нижчі, ніж у галереях, а тим більше на престижному аукціоні. Хоча це тільки початок цінотворення, а ми маємо багато новенького і можемо очікувати добрих результатів від торгів», — поціновувач сучасного мистецтва Березницька підходить до політики аукціону більше як бізнесмен.