Нова літературна посівна

      Вони прийшли до Національного музею ім. Тараса Шевченка... Всі такі геніальні, почасти богемні. У свої приблизно двадцять років уже невиліковно хворі на літературу. І впевнені, що скоро в нашій державі принаймні один музей назвуть їхнім прізвищем. Небагато літературних конкурсів можуть зібрати таку величезну кількість молодих письменників. Найсильніший серед них «Гранослов». За свої тринадцять років існування ця майстерня дала нашій літературі Василя Кожелянка, Романа Скибу, Яну Дубинянську та багатьох інших. Перемогти в «Гранослові» — це начебто бути посвяченим у письменники, а вже спиватися чи видавати книжки, ти вирішуєш сам.

      Літературна посівна цього року принесла на полички книгарень багато нових прізвищ: Віктор Власенко, Аліна Борщова, Ніна Кулияка, Анна Литовець, Ігор Сегеда. Чиїсь імена на цих поличках зустрічаються не вперше. Наприклад, Дарини Березіної та Олега Романенка. Для всіх молодих людей уже в минулому два відбіркових тури, через які просіяли більше сотні свіжих робіт. Ось воно, 11 березня, коли довелося залишити рідну франківську, сумську, миколаївську чи ще якусь тусовку, покласти до наплічника пляшку «портняжки» та зшиток із безцінним рукописом, і до Києва — по ордени. Цього разу в поети посвячували міністр у справах сім'ї, дітей та молоді Валентина Довженко і шевченківські лауреати Василь Герасим'юк та В'ячеслав Медвідь. Мабуть, через те, що високі посадовці нечасто з'являються на таких заходах і завжди, як Попелюшка, зникають, не дочекавшись закінчення, голова журі Герасим'юк одразу попередив Валентину Довженко: «Цей рік дуже багатий на таланти, тому книжок доведеться віддрукувати більше. І бажано, щоб вони дійшли до читача, а не лежали по бібліотеках». Міністра це, схоже, здивувало, тому Валентина Іванівна промовила: мовляв, зробимо все можливе. ЇЇ піймали на слові. І взялися за переможців.

      Якби хтось навмисне хотів скомпонувати такі різні за наповненням виступи, нічого б у нього не вийшло. Хтось дякував Василю Герасим'юку. Хтось Тарасу Шевченку. Хтось владі. Вінничанин Ігор Сегеда взагалі сказав, що вже подякував посадовцям під Кабміном у день акції «Рукописи горять». Дехто, як Наталя Палій, просто читав свої вірші. Багато молоді відмовчалося, але, звісно, в кожного були на те свої причини. Наприклад, Дарина Березина, прекрасна письменниця з Миколаєва, лауреатка премії імені Гончара та володарка цілого ланцюжка звань, поставилася скептично до церемонії нагородження: «Багато слів... Багато патетики... Поети мають писати вірші, а не лізти в політику». Сумчанин Олег Романенко, в якого за плечима збірка «Готель» і теж ціла низка лауреатств, каже: «Йшов на конкурс, аби довести собі, що я щось значу. То для мене найважливіше. Те, що відбувається зараз, багато не вартує».

      На тлі кольорового натовпу гранословців доволі помітною була чуприна відомого «поета в законі» Романа Скиби. Особливого захоплення тим, що відбувалося, мешканець телефонних будок не виявив: «Стандартний конкурс. Як завжди, є кілька хороших поетів, кілька середніх, усе інше — ті, яким я премій не дав би і книжок їхніх не друкував. Зрештою, так повелося ще з початку, коли я сам брав участь у «Гранослові». Але дещо таки змінилося. Раніше були грошові премії. Хоч і невеликі, а все одно приємно. Тепер їх замінили дешевими подарунками. Прикро. Та, попри закиди, які можна зробити «Гранослову», все одно добре, що він є. Принаймні кількох людей з цієї зали до своєї програми «Культреванш» я запросив би».

      Після офіційної частини почалася екскурсія. Некияни піднялися на другий поверх «шевченківського» музею. А кияни разом із Василем Герасим'юком та Романом Скибою пішли на перекур. Усі жили передчуттям великого фуршету. І, може підсвідомим, але написаним на фейсі відчуттям того, що ось ти поряд із маститими поетами, говориш про літературу, такий, як і вони, скоро матимеш книжку і грітимешся в променях слави, а там... Нікому не хотілося думати, що книжечки, які вони незабаром отримають, будуть маленькі й тоненькі. Що продавати ту тисячу примірників теж доведеться самим по ціні три гривні за штуку. Навіщо? Вони оптимісти. А може, пофігісти. Як там писала Дарина Березіна, «і буде день, коли з газетних шпальт дізнаєшся що світу більш немає прочиниш вікна в замілкий асфальт... а рай зачинено на переоблік...»

      Отже, літературна посівна цього року почалася. Нам залишається чекати врожаю. І, може, колись хтось із нас буде розказувати своїм онукам: а знаєш, дитинко, колись цей відомий письменник, якого ти вчиш у школі, видавав свої твори малесеньким накладом, а ще він заїкався від хвилювання, коли йому вручав одну відому премію Василь Герасим'юк, ну, той дядько, що й досі скрипить по радіо.