Крим у Києві

Історія організованої кримськотатарської «діаспори» у Києві починається з середини 1990–х, коли до київських вишів вступили перші студенти з Криму. Вони створили студентське братство. Дехто, отримавши освіту в США, вирішував продовжувати її в Києві. У Криму жити було непросто, молодь намагалася виїхати в Європу, Америку або в Київ. Воно й не дивно: адже Київ — столиця кримських татар, громадян України. Кримські татари упродовж тисячоліття мешкають у Криму — частині України. До речі, самоназва народу — кримці (Qirimlilar), а «кримські татари» — це термін, який використовували в Російській імперії після анексії Криму. Вірогідно, що невдовзі ми звикнемо називати представників одного з чотирьох корінних народів України саме кримцями. Поки що ж послуговуємося обома назвами.

Нині в Києві навчається близько 300 кримчан–студентів, понад 40 — в аспірантурі. Нещодавно, після захисту дисертації, співробітником Iнституту мистецтвознав­ства, фольклористики та етнології iм. М. Т. Рильського НАНУ стала дослідниця кримськотатарської діаспори у світі Едіє Кангiєва. У вересні 2007 року в столиці офіційно зареєстроване Земляцтво кримських татар, створено сайт. Про його діяльність «УМ» розповідає його голова, кандидат економічних наук Руслан Умєров.

— Пане Руслане, складається враження, що в Києві кримцю вільніше жити, ніж у Криму...

— Це два різні полюси. У Криму люди чітко розрізняють — ти проросійський чи про­український. Кримчани ж, по суті, єдині на півострові відверто заявляють про свою підтримку України. Тобто є опорою незалежності. Фактор шовінізму виявляється у створенні різноманітних проблем репатріантам на всіх рівнях місцевої влади. В Україні загалом, на щастя, обстановка демократичніша й стабільніша. Сьогодні цього не має Росія, де постійно тліють міжнаціональні та міжрелігійні конфлікти.

— Кримці емігрували до різних країн світу з кінця XVIII століття. Зараз найбільша діаспора в Туреччині, також у Румунії, Болгарії, США, Канаді, Німеччині. Наскільки кримська діаспора може допомогти політично, освітньо, інформаційно тим, хто проживає на Батьківщині?

— Для кримців достатньо, що вони є. Діаспора — це представники нації на тій чи іншій території. Вони сприяють реалізації стратегічних планів відродження нації. Бо це є також ініціативою кожного кримця особисто. Чим далі від Батьківщини, тим сильніше виявляються національні почуття. Це помітно і за українською діаспорою, яка любить Україну більше, ніж деякі мешканці нашої держави.

— Сьогодні більшість кримськотатарської молоді не знає рідної мови. У Криму не вистачає для цього ні політичної волі, ні фахівців. А ви добре володієте кримськотатарською. Де ви її вивчили?

— У сім’ї, в депортації. Моя родина спершу була депортована до Сибіру. Після того, як загинули діти та половина роду, з війни повернувся мій дід, командир з орденами за заслуги перед країною. Його брат служив у червоній армії ще з часів Будьонного. Вони пройшли японську, фінську, німецьку війни. Коли такі заслужені люди поверталися додому, то не розуміли, чому їхню сім’ю депортували в Сибір, а потім її слід було шукати десь у Середній Азії. Це мало свій вплив на наше покоління. Ми ніколи не обманювалися ілюзіями, що СРСР та комуністичний режим визнають наші заслуги перед ними і будуть до нас справедливими. Ми звикли до несправедливості, і це зміцнило наш характер, нашу волю. Це дозволило нам прагнути високої освіти і отримувати її. Хоча було складно через графу «національність». Ми зберігали свої традиції і звичаї. З Божою милістю наш народ повернувся на батьківщину, в Крим, та разом з українцями висловив свою волю на референдумі першого грудня. Тоді була підписана з Рухом угода про співпрацю, де йшлося, що кримські татари підтримують національний український рух і державну незалежність України. Я особисто спілкувався з В’ячеславом Чорноволом. Це легендарна людина, Україні пощастило, що в неї була така постать. Такі люди, як Чорновіл, Мустафа Джемілєв, залишають глибокий слід в історії. Хоча сьогодні люди цього ще не усвідомлюють.

— Чи кримськотатарські діти у Києві мають змогу збиратися, спілкуватися, вивчати традиції свого народу?

— Уже чимало кримських дітей народилося в Києві, зокрема, син одного з моїх молодших братів. Він уже киянин. Створюється школа, де мами будуть зустрічатися, спілкуватися, вивчати мову. Є мрія створити свій ансамбль, хор, адже наші хлопці й дівчата вчаться у київській консерваторії.

— Багатьом уже зрозуміло, що столиця України потребує сучасного кримськотатарського культурно–інформаційного центру з урядовою підтримкою. Щоб там відбувалися виставки, презентації книг і фільмів, а урядовці, парламентарі й дипломати могли б отримати консультації щодо історії й сьогодення кримських татар.

— Метою нашого земляцтва якраз і є створення такого культурно–освітнього центру в Києві. Ми хочемо побудувати для нього сучасне приміщення, причому не на околиці, а ближче до центру. Щоб у киян і гостей столиці була можливість ознайомитися з мистецтвом, літературою, наукою та історією нашого народу — почитати книги й часописи, побачити виставки й фільми, поспілкуватися за «круглим столом». Тут усі могли б дізнатися, що реально відбувається в Криму. Ми маємо глобально мислити. Якщо говоримо, що ми одна країна, то слід триматися разом, знати і поважати традиції одне одного. Ми готові розробити і реалізувати красивий проект, щоб гідно представляти Крим у столиці. Гадаю, що відкриття такого культурного центру — це добре для міста, що є столицею дер­жави також і нашого народу. Утім Київська міська державна адміністрація на наш запит щодо виділення землі під будівництво культурного центру відповіла, що нам слід узяти участь в аукціоні і викупити таким чином ділянку. Ми не звертаємося двічі, не звикли випрошувати. Ми самі себе фінансуємо, місто не допомогло навіть у отриманні юридичної адреси. Ми придбали приміщення офісу, щоб мати таку адресу.

— У київських кримців є свій релігійний осередок?

— Так. Ми підлягаємо Крим­ському муфтіятові, звідти до Києва прислали духівника.

— Цього року День пам’яті жертв депортації 18 травня вперше має відзначатися на державному загальноукраїнському рівні...

— Ми відзначаємо день скорботи, щоб нікому і ніколи не дозволити зробити подібне ще раз. Щороку 18 травня відбуваються молебні на честь загиблих і закатованих, тих, хто не дожив до сьогодні. Потім — громадські заходи. 19—22 травня цього року в Сімферополі відбудеться перший в історії Всесвітній конгрес кримських татар, у якому братимуть участь представники діаспори з Туреччини, США, Росії, Франції, Польщі, Литви, Узбекистану. Гадаю, що на ньому ухвалять нову доктрину розвитку народу на території України. Основної мети нашого народу досягнуто — ми повернулися на рідну землю. Як бути упродовж десятиліть без Батьківщини, може зрозуміти лише той, хто таке пережив. Українці це розуміють, адже багатьох депортували комуністичні силовики. Особливо це зрозуміло емігрантам, які довго не могли побувати в Україні. Торік на День Незалежності я бачив, як щиро плакали українці з Канади, спостерігаючи парад на Хрещатику: «Це наші солдати, наша країна!» Я розумів, як сильно вони люблять свою Батьківщину.

Досьє «УМ»

Руслан Умєров народився в Самарканді у 1976 р. У 1991 р. приїхав у Крим. Закінчив Таврійський університет (спеціальність: економіка і фінанси). Стажувався за кордоном. Отримав другу вищу освіту з правознавства. Захистив кандидатську дисертацію з економіки. З 2004 р. проживає в Києві. Сьогодні він — голова ради директорів компанії ICG, що реалізувала кілька успішних проектів, важливих для України.

* * *

30 квітня Президент України Віктор Ющенко підписав Указ № 281/2009 «Про заходи у зв’язку з 65–ми роковинами депортації з Криму кримських татар та інших осіб за національною ознакою». Кабінету Міністрів доручено забезпечити розроблення плану державних заходів. Це, зокрема, проведення у Сімферополі вечора–реквієму; наукової конференції; заходів у навчальних закладах на вшанування пам’яті жертв депортації. Планується організувати у Києві та Сімферополі, інших містах України документальні й художні виставки, створити фільм. Раді міністрів АРК доручено посприяти, аби Сімферопольська міськрада нарешті виділила земельну ділянку для будівництва Соборної мечеті.

Земляцтво кримців у Києві

Представництво кримських татар у столиці України має на меті:

* забезпечення прав і безпеки кримців у Києві та в інших містах України;

* діяльність від імені та за погодженням з Національним парламентом (Milliy Qurultay) і Національним урядом (Milliy Meclis) кримців у відно­синах з урядовими інститутами, громадськими та міжнародними організаціями Києва та України;

* ведення діалогу міжнаціонального взаєморозуміння між кримцями, українцями та різними національними меншинами України.

Кримськотатарське земляцтво у Москві

У Москві земляцтво кримських татар діє з 1995 року і розміщується в окремому будинку. Його започаткували в Конфедерації репресованих народів, що отримувала на той час державну підтримку в Російській Федерації. Земляцтво упродовж 10 років допомагає відновлювати поруйноване культурне середовище на Батьківщині, зокрема, у відтворенні бібліотечного фонду Республіканської кримськотатарської бібліотеки імені Ізмаїла Гаспринського у Сімферополі. Земляцтво переправило з Москви кілька тисяч книг із приватних бібліотек та з фондів бібліотеки ім. Леніна. Знані науковці пишуть художні й документальні книги про історію і культуру кримців. Коли кримська влада наполягала на встановленні пам’ятника Сталіну в Криму, московське земляцтво завдяки сайтові «Крим і кримські татари» (який веде відомий історик і громадський діяч Гульнара Бекірова) організувало збір протест­них підписів в усьому світі. Щороку 18 травня кримські татари–москвичі приходять до Соловецького каменя у центрі Москви.