На війні як на війні

«Музей Івана Гончара» та «Київська фортеця» поки ще тримаються

Музейна проблематика не надто популярна серед більшості вітчизняних ЗМІ. Поодинокі публікації про достоту фізичне виживання музеїв зі столиці України розчиняються, мов крапля в морі. Зате обсмоктування зіркових скандалів ідуть, як вода в суху землю, плекаючи «піпл», чиєю національною ідеєю цілком може бути й сало, — чого там! Тим часом долю музеїв вирішують такі собі «дядечки Скруджі», у чиїх очах при вигляді музейних земель та приміщень спалахує лише знак долара. Деяким музеям із тяжкими боями вдається вирватися з чіпких, мов чорна космічна діра, обіймів високих міських посадовців і стати безпосередньо під опіку держави. Себто вибороти Національний статус, як це, скажімо, вдалось Українському центру народної культури «Музей Івана Гончара».

Отримавши статус Націо­нального, приміщення «Музею Івана Гончара» цілком логічно мало би стати державною власністю, себто перейти у підпорядкування Фонду держмайна. Проте міська влада досі не готова розпрощатися із ласим шматочком на Печерську, хоч утримання його у своєму підпорядкуванні коштує 2 мільйони гривень на рік. На думку Петра Гончара, директора УЦНК, причина такої нелогічної поведінки міської влади одна: напакостити музеєві, який свого часу не повівся на провокації й умовляння віддати частину приміщення «потрібним» людям. «Наукова інституція, якою є Управління культури КМДА, покликана культуру зберігати. Натомість за 15 років моєї роботи на посаді директора музею на засіданнях цього управління жодного разу не порушувалося питання культури: лише гроші та звітність», — коментує проблему Петро Гончар.

Історико–архітектурний музей «Київська фортеця» вже два роки має омріяний статус Національного. Бо лише це здатне захистити 130 га музейних земель від грабіжницької забудови. Та як виявилося — лише теоретично. Бо механізми захисту занадто неповороткі порівняно зі спритністю грабіжників. Директор музею В’ячеслав Кулинич каже, що поки його позовні заяви чекають на розгляд суду, музейні вали та приміщення нищать. І руйнівники чудово усвідомлюють, що порушують закон. Адже Державний акт на землю музею В’ячеслав Кулинич має.

Ситуації просто вбивчі. Однаково шокує як новітнє варварство, так і нестерпна безпорадність та недієвість законних механізмів впливу. Тим часом десятки об’єктів, які офіційно належать до Національної спадщини, вже безповоротно знищені. Спілкуючись із музейниками, я вжахнулася, зрозумівши, що захиститись від владних дикунів і невігласів їм вдається лише тоді, коли вони всіма можливими способами буквально таки пробиваються особисто до Президента. Як це було наприкінці 2008 року, коли практично всі столичні музеї мали заборгованість з охорони. Керівники музеїв переконані, що ситуацію було створено штучно. Адже ці кошти були закладені у бюджет. 5 січня музеї попередили, що 6–го знімають охорону. Директори негайно направили телеграми Президенту України, міністрові внутрішніх справ та міністрові культури. Цей відчайдушний для музейників і ганебний для країни крок таки спрацював — охорони не зняли.

Павло Тичина має поступитися Леоніду Черновецькому?

Зовсім недавно вдатись до подібного кроку змушена була директор Київського літературно–меморіального музею–квартири П. Г. Тичини Тетяна Сосновська. Разом зі своїми працівниками Міжнародний день музеїв, що припадає на 18 травня, пані Тетяна відзначає у судовій тяганині. Хмари над музеєм збиралися протягом усього минулого року. Вочевидь комусь не дають спокійно спати 365 кв. м нерухомого майна на вулиці Терещенківській. «Торік ми весь час чули інформацію про те, що бюджет Києва наповнюється, але фінансування нашої галузі залишалося більш ніж скромним, — розповідає Тетяна Сосновська. — Зокрема фінансування на оренду приміщення практично не було. Тож у нас набігло 16 тисяч гривень боргу. Регіональне відділення Фонду держмайна по м. Києву нагадувало, що в разі несплати договір про оренду нам не продовжать».

У відповідь на ці попередження пані Сосновська надсилала листи в Головне управління культури КМДА, якими сповіщала про загрозливу ситуацію і просила її врегулювати. Але всі листи були проігноровані. А першого квітня цього року до музею надійшов лист із Господарського суду м. Києва про те, що Регіональне відділення Фонду держмайна звернулося з позовом. Позовна заява шокувала працівників музею–квартири. Адже там ішлося навіть не про примусове стягнення боргу, а про звільнення приміщення.

Музейники негайно звернулись в Головне управління культури з листом, де цікавилась, як їм діяти в цій ситуації. Десять днів на лист ніхто не звертав уваги, а дата суду невблаганно насувалась. Тоді Тетяна Сосновська наважилася вдруге вдатися до поки що єдино дієвого в нашій країні кроку. Вона звернулася з письмовим воланням про допомогу одночасно до Віктора Ющенка, Василя Вовкуна, Володимира Яворівського і навіть до Леоніда Черновецького. Такий своєрідний «комплексно–адресний» підхід спрацював. Головне управління культури протягом дня знайшло 16 тисяч гривень для погашення боргу за оренду, що їх не могли знайти протягом усього минулого року. Та судову справу про виселення з приміщення вже було відкрито.

Проте Музеєві–квартирі П. Тичини пощастило з сусідами. В одному під’їзді з ними розташована юридична фірма. Оскільки відділ музеїв Головного управління культури КМДА, який має безпосередньо опікуватись музеєм, абстрагувався і самоусунувся від цієї справи, директорка музею–квартири попросила сусідів дати пораду. Ознайомившись зі справою, адвокат Олексій Мельник зауважив, що позов має численні порушення законодавства і погодився безкоштовно надати допомогу в суді. «Фонд держмайна має логічні претензії до музею, пов’язані з заборгованістю за орендну плату згідно з договором, — пояснив Олексій Мельник. — Але ж музей фінансує Головне управління культури КМДА, яке, власне, й не надало вчасно необхідних коштів. Ставити питання про виселення просто неможливо, оскільки на це накладено мораторій Верховної Ради, що в січні 2009 року прийняла постанову, згідно з якою не дозволяється виселяти заклади культури із займаних приміщень. Працівники Фонду не могли про це не знати. Крім того, борг за оренду вже погашений. На першому засіданні суду ми подали клопотання про колегіальний розгляд цієї справи у складі трьох суддів».

А вчора працівники музею отримали ухвалу суду, що наступне слухання справи призначене на 26 травня.