Чи міг уявити мій дід Альоша, льотчик, який загинув у бою над північним морем, що через 60 років після Перемоги по Ленінграду й Москві походжатимуть молодики з нацистськими свастиками і портретами Гітлера? Тим часом не голодні й не обідрані, інтелігентні громадяни розмірковуватимуть уголос: «Чи не краще, щоб нас тоді завоювала Німеччина? Он як німці–переможені живуть заможно!» Юні росіяни мають тепер за героя полковника Власова і обговорюють відновлення «арійської» РОА (Російської освободітєльної армії) для «звільнення Росії від інородців та іновірців». Та Бог із ними, москвичами, — німецької окупації вони не знали. Дивніше бачити хлопчаків із чорно–біло–червоними знаменами в Києві й інших містах України, яку кілька років нищили нацисти. Ще дивніше спостерігати, як два представники народу найбільш постраждалого (один із Дніпропетровська, коріння якого, очевидно, з Коломиї, другий з Донбасу) фінансують найодіознішу на теренах України організацію «соц–нациків» на чолі з кремезним львівським медиком–екс–нардепом... Чи можна було передбачити це в день, коли переможці розгромили Рейхстаг?