Три новини від Путіна про Тимошенко

Після повернення з Москви минулого тижня Юлія Тимошенко спеціально зібрала прес–конференцію, присвячену переговорам у Росії. Щоб додати переконливості, що цей візит був переможним, Прем’єр пообіцяла оприлюднити на сайті Кабміну стенограму своєї спільної з Володимиром Путіним заяви перед журналістами у Москві. Однак текст на урядовому порталі так і не з’явився. За великим рахунком, і потреби в цьому не було жодної — стенограма прес–конференції Тимошенко і Путіна була вивішена на сайті уряду Росії. І сказано там достатньо для того, щоб зрозуміти — Юлія Тимошенко пожинає перші плоди своїх січневих газових домовленостей з Володимиром Путіним.

Новина перша

Як відомо, два десятирічних контракти — на поставку російського газу до України і на транзит російського газу до Європи через Україну — укладені несиметрично. Росія застосовує до України принцип «бери або плати» — коли Україна зобов’язана щороку споживати певний обсяг газу. Тоді як Україна не застосовує до Росії принцип «замовлених потужностей», коли «Газпром» змушений був би платити конкретну суму, незалежно від того, скільки реально газу він прокачав через трубу.

Незабаром після укладення контракту українці зрозуміли, в яку пастку вони потрапили. Перший заступник глави «Нафтогазу» Ігор Діденко вже в лютому на скандальному засіданні Радбезу спрогнозував, що річна потреба України в російському газі протягом 2009 року складе лише 33 мільярди. Тоді як за контрактом Україна взяла на себе зобов’язання в 2009 році відібрати з труби 40 мільярдів кубометрів російського газу.

Більше того, договір містив поквартальний розпис, коли і скільки конкретно має закупити Україна. Так, за пунктом 2.2.1 контракту Україна повинна була відібрати з труби в першому кварталі 5 мільярдів кубометрів російського газу. Але реально Україна спожила лише 2,5 мільярда, пояснюючи це всеохопною кризою в промисловості.

Однак газовий контракт не передбачає добровільної відмови України від законтрактованих обсягів. Навпаки, за договором, на Україну чекає покарання в разі невиконання нею домовленостей зі споживання російського газу. І, за словами Путіна, вже зараз обсяг штрафів, які накликав на себе Київ відмовою відбирати весь газ, сягнув 2 мільярдів доларів.

Але після переговорів із Тимошенко Путін великодушно повідомив, що Росія з розумінням ставиться до проблем в Україні та не буде застосовувати штрафи.

«Обязательства (Украины) по отбору газа целиком не исполняются — Юлия Владимировна об этом сказала, — заявив Путін. — Но мы согласились с нашими украинскими партнерами — отбор газа, который предусмотрен контрактными обязательствами, связан не с каким–то разгильдяйством хозяйствующих субъектов, а с объективными обстоятельствами, вызванными мировым экономическим кризисом и спадом производства в самой Украине».

Описуючи ситуацію з невиконанням Україною умов, Путін невипадково вжив слово «обязательства». У «Газпрому» є механізм через накладення штрафів зобов’язати Україну брати замовлений обсяг газу. А от у «Газпрому» перед Україною «зобов’язань» немає — тому що в контракті про транзит газу в Європу ні слова не сказано про покарання, яке може чекати «Газпром» у разі зменшення обсягу прокачки через Україну. Тобто рішення «Газпрому» відмовитися від нинішніх штрафів проти України — це їхня добра воля, на яку вони можуть погоджуватися — а можуть і ні. І тепер від Путіна залежить, виставляти мільярдні претензії на адресу України — або почекати у відповідь на політичні поступки.

А штрафи — це новий важіль упливу на Україну, якого Тимошенко начебто збиралася позбутися, запевняючи, що газові контракти зміцнюють українську незалежність.

Далі ситуація ще складніша. У наступному році Україна взяла зобов’язання відібрати з труби не 40, а 52 мільярди кубометрів російського газу. Наївно розраховувати на стрімке відновлення економіки — і якщо Україна не здатна спожити 40 мільярдів у 2009–му, то так само буде не здатна спожити 52 мільярди в 2010–му.

За контрактом, до 1 липня 2009–го «Нафтогаз» має право переузгодити обсяг закупки в наступному році. Але зменшити замовлення на російський газ можна лише на 20% від загального обсягу, тобто з 52 мільярдів кубометрів — до 41,6 мільярда.

І ще треба, щоб «Газпром» на це погодився. Тобто постійне прохання України знизити рівень споживання нею газу буде новою точкою політичного тиску Росії. І можна тільки уявити, що вони намагатимуться виторгувати за цю поступку, тримаючи Україну на гачку штрафних санкцій.

Новина друга

Інша новина, яку повідомив Путін на прес–конференції з Тимошенко, — це схема, застосовуючи яку, Україна прагне заповнити підземні газосховища газом. Оскільки грошей у «Нафтогазу» немає, то Україна хоче закачати газ у рахунок авансової сплати «Газпромом» наперед за транзит газу до Європи. Як відомо, в січні Україна вже отримала від Росії 1,7 мільярда доларів авансу за послуги транзиту в 2009—2010 роках. За ці 1,7 мільярда Тимошенко придбала в «Газпрому» право вимоги до «Росукренерго», що в подальшому трансформувалося в скандальну історію з вилученням газу в «РУЕ».

Тепер — нова пропозиція, але вже на 5 мільярдів доларів.

При цьому Тимошенко назвала «найоптимальнішим для України варіант розрахунків» через оформлення Росією авансу за рахунок майбутнього транзиту. Але в яку картину все це вибудовується?

Якщо Україна закачає 20 мільярдів кубометрів у підземні сховища за рахунок авансу в 5 мільярдів доларів, — це значить, що «Нафтогаз» не буде отримувати повноцінних грошей за транзит у 2010–му, 2011–му, і, можливо, навіть у 2012 роках. За великим рахунком, усе це — фактично знищення брюссельських домовленостей із реконструкції української газотранспортної системи, досягнутих місяць тому.

Достатньо подивитися пункт 1 зобов’язань уряду України за брюссельською газовою декла­рацією з ЄС. Тимошенко пообіцяла в цьому документі забезпечити «незалежність оператора газотранзитної системи України» та надати йому можливість «використовувати надходження від транспортування газу трубопроводами». Робилося ця для того, щоб оператор ГТС — сьогодні це «Укртрансгаз» — був самодостатньою прибутковою бізнес–структурою, діяльність якої не залежала би від хронічних проблем «Нафтогазу». І гроші, отримані за транзит, мали би бути гарантом ліквідності «Укртрансгазу» в очах ЄБРР, Світового банку та Європейського інвестиційного банку.

Саме тому в пункті 1 брюссельської газової декларації сказано, що уряд має надати оператору ГТС «дієві можливості щодо підтримання свого фінансово сталого становища».

Відокремлення оператора ГТС від «Нафтогазу» було ключовою умовою європейських кредиторів — на це довго не погоджувалася Тимошенко, через що президент Єврокомісії Баррозо навіть надіслав їй листа з обуренням через зволікання з української сторони.

А тепер якщо Україна отримає авансом 5 мільярдів від «Газпрому» в рахунок майбутньої сплати за транзит, «Укртрангаз» просто не матиме достатніх грошових ресурсів, які гарантуватимуть кредиторам його платоспроможність.

На брифінгу Тимошенко заявила, що, на її думку, закачка газу у сховища за рахунок авансу — це не проблема: «Газ, який закачується в підземні сховища навесні, влітку і восени, використовується в наступний опалювальний сезон. І тому гроші, які виручаються за цей газ, будуть спрямовуватися «Укртрансгазу» для покриття вартості транзиту».

Але насправді схема Тимошенко не діє, бо вона, по суті, ставить прибутковість «Укртрансгазу», який займається транзитом до Європи, в залежність від сторонніх факторів — платоспроможності населення та споживачів. І вже зараз очевидно, що «Нафтогаз» буде не здатний зібрати 100% платежів за газ.

Іншими словами, «Укртрансгаз» стає заручником інших чинників, які не перебувають в сфері його компетенції. Тобто ламається сам принцип виділення кредитів із боку європейців — гарантування незалежності «Укртрансгазу».

Крім того, пропонуючи авансом сплатити 5 мільярдів за транзит, Україна фактично зводить нанівець формульний підхід обрахунку вартості транзиту, що також подавалося Тимошенко як перемога. Адже у формулі є перемінні величини — такі, як індекс інфляції, і вирахувати наперед їх зараз неможливо.

Але і це ще не всі супереч­ності з брюссельською газовою декларацією. У пункті 4 там сказано, що уряд має втілити в життя формування тарифів на доступ до мережі газопроводів «з урахуванням дійсних понесених витрат». Якщо ж Україні буде сплачено аванс на транзит у розмірі 5 мільярдів, то весь період дії цього товарного кредиту Україна не зможе змінювати тариф на прокачку.

І ще одне. Брюссельська декларація також містить ідею про перенесення продажу російського газу на східний кордон України. Задум сам по собі малореальний, але він давав Україні шанс спробувати вести свою самостійну гру, спираючись на унікальність вітчизняної газотранспортної системи. Якщо ж Україна отримає від Росії 5 мільярдів авансом, то не може йтися про жодне перенесення точки продажу газу європейцям, поки Україна не погасить цей аванс. «Если «Газпром» заплатит за транзит за несколько лет вперед, а потом газотранспортная система Украины претерпит соответствующие и зафиксированные в известном (брюссельском) протоколе изменения, и если появится вместо НАК Украины другая компания, которая будет заниматься перекачкой газа, с кого спросить–то? Вы сейчас зачесали затылок. А мы как увидели документ, с тех пор и чешем в этом месте», — описував Путін журналістам свої емоції під час спільної прес–конференції з Тимошенко.

І очевидно, що при наданні такого авансу в інтересах «Газпрому» поставити умову, щоб Україна відмовилася відокремлювати «Укртрансгаз». Що докорінно ламає всі брюссельські домовленості.

Насправді для Росії незаперечна вигода в тому, щоб надати такий кредит Україні. Недарма віце–прем’єр РФ Ігор Сєчін уже намагався залякати європейців, що без цих 20 мільярдів кубометрів ситуація буде для них жахливою.

Новина третя

Ще однією сенсаційною новиною прес–конференції Путіна та Тимошенко стала цифра кредитів, які українські суб’єкти прагнуть отримати від Росії. Раніше в пресі фігурували 5 мільярдів доларів, але насправді, як випливає зі слів Путіна, йдеться щонайменше про 14 мільярдів доларів.

Перші 5 мільярдів — це стара історія, кредит на покриття дефіциту бюджету. Переговори про це ведуться з початку року. Росія прагне отримати від України згоду на «нульовий варіант» розподілу активів і пасивів колишнього Радянського Союзу.

Інші 5 мільярдів — це гроші, які Україна хоче отримати авансом від «Газпрому» за транзит до Європи, щоб спрямувати ці кошти на заповнення підземних газосховищ.

Але, як стало відомо після прес–конференції, в переговорах фігурує ще цифра в 4 мільярди доларів — для добудови двох блоків Хмельницької АЕС. Цей кредит Росія дасть Україні під закупівлю в самої Росії обладнання для атомних електростанцій.

Якщо це буде реалізовано, то це означатиме оформлення на Україну 14 мільярдів боргових зобов’язань перед Росією, корпоративних та дер­жавних, лише протягом одного року. В інші часи Путін про таке міг лише мріяти!

Хоча рівень державного боргу України далекий від критичного, але позичати в Москви — це не рівнозначно кредитам МВФ чи Світового банку. У випадку з Росією, окрім макро­економічних вимог, це значить отримати довісок політичних зобов’язань. Тоді як, для прикладу, Україна досі не може встановити повноцінну плату за оренду Севастополя росіянами, оскільки основна сума списується на погашення українських боргів початку 1990–х років.

І після всього цього вже не дивно, чому текст прес–конференції Тимошенко і Путіна так і не з’явився на сайті Кабінету Міністрів України.

Сергій ЛЕЩЕНКО
інтернет–видання «Українська правда» (друкується зі скороченням)