Про «народних» і «двопалатний»

Життя депутатів має залежати від життя їхніх виборців

Партії, в ідеальному випадку, відображають певні погляди частини наших людей і пропонують свій шлях розвитку суспільства. Як виразники цих поглядів і побажань і для реалізації їх вони і потрапляють у парламент.

Але партії, як і будь–які співтовариства, заклопотані здебільшого власним самозбереженням. Тому ті з них, які перебувають не біля керма, часто піддаються спокусі діяти за принципом: чим гірше — тим краще, бо чим гірше живеться зараз, тим більше голосів вони отримають на наступних виборах. Ми ж зацікавлені в тому, щоб ставало краще, а не гірше. Отут уже наші інтереси не збігаються.

До того ж, вибачте за банальність, всі партії опираються у своїй діяльності на фінансову допомогу окремих олігархів або фінансово–промислових груп олігархів. Звісно, ця допомога виявляється не безкорисливою, а для захисту, знову–таки, своїх інтересів. Частина депутатів є власниками підприємств і прийшла захищати їх безпосередньо. Деякі додатково зацікавлені в депутатській недоторканності. У будь–якому випадку доходиш висновку, що інтереси депутатів ВР часто не збігаються з інтересами більшості населення.

Що ми можемо зробити, аби змінити і покращити ситуацію? Тільки одне: рівень життя депутата повинен залежати від рівня життя його виборців.

У пілотів пасажирських літаків немає парашутів, і врятуватися окремо від тих, кого вони везуть, у них немає можливості. Вони просто вимушені піклуватися про літак. У нашому ж випадку ті, хто перебуває біля політичного штурвалу, такого зв’язку з нами не мають.

Частково, на суто економічному рівні, такий зв’язок можна запропонувати в наступному вигляді: зарплата депутата повинна залежати від нашого середнього заробітку, тобто тих людей, яких він представляє; і виплачувати її слід так само неповно і з тими самими затримками, що й нам. При цьому­ вона має бути досить високою: стати депутатом люди таки прагнули.

До речі, свого часу в Інституті Федорова «МНТК мікрохірургії ока» застосовували систему, за якої в основу клали зарплату медсестри, а зарплати лікарів, завідувачів відділень і головлікаря дорівнювали трьом, п’яти, семи тощо зарплатам медсестри. У нашому випадку об’єктивнішою буде середня зарплата у тій місцевості (частині області), від якої обирали цього депутата.

Ця пропозиція запрацює тоді, коли, по–перше, депутати житимуть тільки на свою зар­плату, хоча це й звучить, як прокляття з відомого кінофільму. Жодними пільгами вони не повинні користуватися. Вони змушені будуть платити гроші за медицину, також купувати продукти, економити на транспорті тощо. Проживання для іногородніх і проїзд до своїх виборців компенсуватимуть при наданні відповідних фінансових документів.

По–друге, декларацію про прибутки і витрати повинні подавати не тільки депутати, а й члени їхніх сімей. Це зменшить привабливість хабарів.

По–третє, декларації про прибутки і витрати депутати та їхні сім’ї продовжують подавати і наступні чотири роки після закінчення депутатського терміну.

Так ми «ріжемо» і «ділимо» пиріг

Наступним, уже не економічним заходом, може бути ліквідація особливого порядку притягнення депутатів до кримінальної відповідальності. Так звана депутатська недоторканність має бути замінена просто особливими умовами утримання під вартою. Цілком беззахисними в наших умовах депутати не повинні бути. Міліція може затримати депутата і негайно повідомити спеціальну парламентську комісію з дотримання законності й її адвокатів, але утримувати затриманого до вироку суду повинні в нормальних умовах або під домашнім арештом. Усі люди мають бути рівні перед законом, але в нас закон одних «рівняє», а на інших рівняється сам.

Ну от, ніби однієї мети ми досягли. Поставивши себе на місце олігарха (хоча це й важко), бачимо, що жодний «нормальний» олігарх на таких умовах не працюватиме, хоча такої можливості він і не позбавлений. А от фінансувати партії буде. Ну й нехай. Тим більше що партії справді потребують такого фінансування, бо на членські внески існувати зараз не можуть.

Олігархи, до речі, також є часткою нашого суспільства, і тому їхні інтереси також закономірно проявляються у Верховній Раді. Але при цьому сильно порушується рівновага щодо інших людей, оскільки вплив іншої частини суспільства близький до нуля.

Що можна запропонувати в цій ситуації?

Найсправедливішим методом розділення пирога вважають той, за яким один ріже, а другий роздає отримані шматки. Той, хто ріже, щоб не бути обділеним при роздачі, намагається робити шматки однаковими. Метод працює за умови, що перший уміє різати, а другий уміє рахувати. Нібито ми все це вміємо. Тому логічною буде пропозиція розділити теперішню Верховну Раду на дві частини. Депутати тієї частини парламенту, яку формують політичні партії, розробляють закони. Депутати другої палати, яку поки умовно називають палатою представників, ухвалюють ці закони.

Палата представників­ cтворює своєрідний блок без­партійних.

Ми не можемо розібратися повністю в законах не тому, що ми «тупі», а тому, що в нас на це немає часу, ми працюємо. Розібравшись, всі ми користуємося одним інструментом — здоровим глуздом. Ось депутати цієї палати і повинні розібратися, що ж несуть ці закони їхнім виборцям. Логічно було б обирати їх за тією місцевістю, де вони живуть, тобто за територіальним принципом і числом населення.

Навіщо необхідна ще палата представників? Річ у тім, що партії представляють певний напрям розвитку суспільства, але самі партії реально нечисленні і все суспільство не представляють. А погляд із різних точок зору дозволяє краще роздивитися проблему. Таким чином, двопалатний парламент справді необхідний.

Якщо в «політичній» палаті закон приймають усі партії, то до палати представників він може і не надходити. Якщо ж партії спільно не можуть прийняти закон, то кожна з них пропонує в палаті представників свій варіант. Палата представників розглядає проект закону, за необхідності надає свої доповнення і голосуванням приймає один із них.

За такого варіанта ухвалення рішень безкорисним стає й існуючий політичний театр у вигляді блокування трибун тощо. Рішення все одно буде прийнято, а робота партійних парламентаріїв в умовах, коли їм «дихає в потилицю» палата представників, буде продуктивнішою і зваженішою.

Якими ж мають бути депутати палати представників? Як уже йшлося, найчеснішими, наймудрішими і най­справедливішими. Але навіть якщо вони виявляться такими, як і ми, що більш вірогідно, то це теж не страшно. Адже вони мають бути тільки «індикаторами» нашого стану, своєрідним нервом або передавальною ланкою. Чесно кажучи, я хотів би, щоб у парламенті мої інтереси представляла звичайна людина, в якої її інтереси збіглися б із моїми, ніж хтось, нехай він і фінансовий геній, але думає суто про свої інтереси.

Щоб вилікувати владу

Для чого я все це написав?

Риба гниє з голови. Як відомо, зараз у нашої «голови» запальний процес замінює мислячий. А оскільки дурна, вона ж «хвора», голова не дає спокою не тільки ногам, а й нам, лікування теж треба починати з тієї ж голови, але тільки нашими зусиллями. Зараз, коли існуюча система влади перебуває у «мертвій точці», навіть невеликі наші зусилля можуть бути вирішальними і змінити ситуацію на краще.

Економіка України насьогодні нагадує людей, що стали в коло і вхопили один одного за горло. При цьому кожний намагається добути більше кисню, сильніше стискаючи горло сусідів. Якщо ми законодавчо не розчепимо ці руки і не направимо їх на загальну корисну справу, то більшості з нас буде не просто погано, а дуже погано.

Якщо ми вважаємо, що раніше жили добре і все було чудово, а потім нам несподівано стало погано, то ми не праві. Причину того, що нам погано зараз, треба шукати саме в тому, як ми жили досі. І поки ми це не зрозуміємо і не вживатимемо необхідних заходів — із кризи не вийдемо.

Практичними заходами можуть бути обговорення і допрацювання цих пропозицій, можливо, висування кращих. Багато що залежить від правильно опрацьованих деталей. Після обговорення — збір підписів і вихід на всенародний референдум. Для економії фінансів його краще проводити спільно з найближчими виборами Президента.

Повторюся ще раз — якщо влада щодо нас змушена приймати непопулярні і жорсткі заходи, щоб нас вилікувати, ми повинні вилікувати і її саму. І саме в цьому ми маємо і їй, і собі допомогти.

Юрій МОКЛЯК,
інженер–проектувальник

Одразу скажу: мені хотілося б, щоб нами керували найчесніші, наймудріші й найсправедливіші. Але це можливо тільки тоді, коли ми самі такими станемо і зможемо ці якості гідно оцінити. Оскільки масово це з нами поки не відбувається, то й об’єктивних умов, аби обрати депутатів за названими якостями, наразі не бачу. Давайте виходити з того, що депутати — такі ж самі люди, як і ми, і в першу чергу їх цікавлять власні проблеми.

Чому ж результатами роботи депутатів ВР ми не задоволені?

ОЦІНКА ЄВРОПИ

Європейська комісія «За демократію через право», так звана Венеціанська комісія, попередньо схвально відгукується про проект Конституції України авторства Президента Віктора Ющенка, котрий передав комісії цей проект для аналізу на початку квітня. Керівник секретаріату Венеціанської комісії Джанні Букіккіо наголосив, зокрема, що для розвитку України як демократичної країни не вистачає політичної стабільності, а запропоновані Віктором Ющенком зміни до Конституції можуть забезпечити таку стабільність. Комісія «зробить усе можливе, щоб Україна отримала гарний проект нової Конституції, — наголосив пан Букіккіо. — Стабільність України — це стабільність Ради Європи».

За словами секретаря Венеціанської комісії, давати конкретні висновки щодо президентського проекту нової Конституції ще зарано, проте «на перший погляд, проект виглядає достатньо добре».