І на берегах Дніпра, і на Апеннінах бідують споруди-«сестри». Відмінність у тому, що до майже 700-річної «італійки» не припиняється паломництво (щороку — сотні тисяч туристів), а 45-річна «запоріжанка» нікому не потрібна, нікого не цікавить. Але «діагноз» у них, вважай, ідентичний. Що ж до перспектив одужати...
Пізанську вежу «підліковували» упродовж сотень років, до оздоровлення залучали кращих фахівців з екстремальної інженерії світу. На тлі такої турботи ситуація у Запоріжжі майже патова. Не без остраху піднімаються бодай на кілька щаблів вежі Запорізького обласного радіо-телевізійного передавального центру (ЗОРТПЦ) навіть його співробітники-«технарі». Нині вже офіційно визнано, що телевежу в Запоріжжі змонтували у 1959 році на осадочних грунтах (визначальним аргументом слугував вибір найвищої місцини саме в центрі міста). Група проектантів, чиї імена не проблемно встановити й оприлюднити, вірогідно, «уточнювала» свої пропозиції в кабінетах партбосів. Ось і змонтували телевежу під боком у «білого дому», колишнього обкому партії — аби тут було «чутніше і видніше». Згідно з нормативними документами, передавальний центр мав би безпроблемно височіти над містом принаймні до кінця сторіччя, тобто року до 2000-го. Реалії ж інші, дуже кепські.
Балачки про дедалі нагальнішу потребу вирівняти телевежу в Запоріжжі тривають упродовж останніх десяти років. Коли у 1994 році вперше було зафіксовано відхилення від віртуального перпендикуляра, тодішній директор ЗОРТПЦ В'ячеслав Затагін переконував владу: оті «лише» кілька сантиметрів — надто тривожний симптом «захворювання» 35-річної вежі. Голова Запорізької облдержадміністрації В'ячеслав Похвальський відмахнувся (вірогідно, знав, що вдвічі вища Ейфелева вежа під натиском вітру відхиляється на 12,7 сантиметра). Невдовзі на стіл пану Похвальському, керівникам відповідних обласних і міських служб ліг протокол технічної ради, проведеної за участю фахівців Українського науково-дослідного проектного інституту сталевих конструкцій: фундамент просідає нерівномірно, деформує металеві конструкції, то ж треба за максимально коротний термін виконати такий-то комплекс заходів. Тоді, у 1996 році, переконаний пан Затагін, достатньо було під кожну «лапу» вежі закачати у пробурені на кілька десятків метрів свердловини бетон — і основа б затверділа. Проте необхідні для цього 736 тисяч гривень не знайшли. Ні пан Похвальський, який відбув невдовзі послом до Болгарії, ні його «спадкоємці» — Володимир Куратченко, Євген Карташов — не змогли цього зробити. Відмовчувалася і міська влада. Навіть по тому, як у вересні 1999 року комісія Запорізького відділення Держнаглядохоронпраці винесла «вирок»: необхідно демонтувати телевежу, бо вона становить «...загрозу життю співробітників ЗОРТПЦ і мешканців прилеглих житлових будинків».
Щось змінилося за п'ять років, які минули? Та де там. SOS фахівців приглушили тривожні голоси з приводу загрози від інших потенційно небезпечних об'єктів Запоріжжя. Техногенна катастрофа причаїлася, приміром, в експлуатації аварійних автопереходів через Дніпро і трикамерного шлюзу на ДніпроГЕС. Єдине, на що спромоглася влада, так це уточнення кошторису ремонтних робіт, які за роки безплідних переговорів з владою подорожчали щонайменше на півмільйона.
Отже, фінансовий камінь спотикання «поважчав». Однак навіть 1,3 мільйона гривень не були б проблемою, якби національні теле- і радіокомпанії України не заборгували на той час Запорізькому ОРТПЦ близько п'яти мільйонів гривень (за трансляції створеного в Києві інформпродукту).
Відчиняють, як відомо, тому, хто стукає!.. Однак ніхто з «губернаторів» не наважувався нагадати Києву про борг з державного бюджету. Тихеньке «як же так?..» лише у 2002-му зронив Євген Карташов. Несподівано для регіону з'ясувалося, що левову частку цього боргу Київ... списав, мовляв, діє трирічний термін давності боргів. Та біда в тому, що виникають нові — тих самих всеукраїнських телеканалів і національної радіокомпанії. За словами нового директора ЗОРТПЦ В'ячеслава Сватьєва, з держбюджету знову не надійшло 2,5 мільйона гривень. Вони також «приречені» на списання?.. Можна прогнозувати, що до теки з документацією, зібраною у Запоріжжі за десять років листування і прийняття «мертвонароджених» рішень, додасться ще чималий доважок. Якби ж цією «епістолярною купою» можна було підперти 180-метрову телевежу!.. Неофіційно фахівці кажуть, що цьогоріч відхилення від максимально допустимого кута сягне півметра!.. В офіційних звітах ситуацію «причісують»...
У Державному реєстрі небезпечних будов і споруд телевежа ЗОРТПЦ значиться під номером 1191. Отже, перед нею — більш як тисяча інших, вартих уваги уряду загроз. Тому, мабуть, урядові Януковича не до таких «дрібниць». Треба рятувати пенсійну реформу, повертати борги з заробітної плати бюджетникам. Та й президентські вибори не за горами. Що там якась нахилена телевежа далеко від Києва...
На совість столиці надійся, та й сам не сиди склавши руки. Не до Києва звертатимуться запоріжці, якщо телевежа, не дай Боже, завалиться. Інформвакуум у регіоні — «квіточки» на тлі вірогідних людських жертв: під боком у 180-метрової сталевої конструкції житлові будинки. Недавно про це знову нагадав владі директор ЗОРТПЦ пан Сватьєв. Знову зустрівся з міським головою Євгеном Карташовим. Перед цим Володимир Березовський (він поєднує посади голови облради і облдержадміністрації дотепер) пообіцяв бодай частково профінансувати «оздоровлення» телевежі з обласного бюджету —то чому б і з міського бюджету не «капнути»?.. Не квапляться реагувати на серйозне застереження фахівців і керівники таки не бідних промислових гігантів Запоріжжя.
...Походив я навколо ненадійної запорізької вежі, поспілкувався з мешканцями кількох будинків на запорізькій вулиці з архаїчно-гучним ім'ям 40 років Радянської України. Почуте було прогнозованим. Тільки Петро Данчевський, пенсіонер з будинку № 73, фактично змирився з життям у постійній напрузі. Чому? Спересердя зронив: «Та нехай валиться! На доданих Кучмою шести гривнях пенсіонери все одно скоро ноги простягнуть. Хіба ж це життя? Злидні. А ця вежа що нам транслює з Києва?». І сам же відповів: «Лише оди режиму Кучми».
Тезу про «пересолодження» столичного інформпродукту, а відтак — і про шкідливість його «вживання», підтримали й сусіди зневіреного в усьому Петра Данчевського. Водночас сестри Лященко та інші співрозмовники заохочували кореспондента «України молодої»: напишість ви про нашу біду, сфотографуйте кляту вежу. Що я наостанок і зробив. З надією, що і через п'ять чи десять років можна буде зафіксувати на фотоплівці телевежу ЗОРТПЦ. Цю саму, порятовану від падіння і демонтажу в 2004 році...