Шкіра варта «вичинки»

      Пластичного хірурга традиційно уявляють як людину, що навіть із повного страховиська може зробити Аполлона чи пишногруду секс-діву. На які тільки жертви не йдуть люди, аби виглядати привабливіше — вирізають ребра, «вкорочують» носи, відкачують зайві кілограми. Проте висококваліфіковані медики пластичні операції частіше роблять не для наведення «марафету», а для того, щоб урятувати або полегшити життя хворому. Саме з такими випадками стикаються фахівці столичного Центру термічних уражень та пластичної хірургії. Сюди звертаються люди із найскладнішими опіками, обмороженнями чи вродженими вадами. Наш співрозмовник — провідний науковий співробітник Центру Олександр Жернов — має за плечима більше двох десятків років хірургічної практики. Щодня він дає своїм пацієнтам якщо не «друге» життя, то нове обличчя точно.

      — Олександре Андрійовичу, пластичний хірург, як думає більшість, повинен займатися «наведенням краси», робити суперзірок ще привабливішими чи приховувати їхній справжній вік. Але ж ви працюєте зовсім з іншою категорією пацієнтів...

      — Наші найважчі хворі мають великі ділянки шкіри, ураженої внаслідок опіків та обморожень. У них з’являються жахливі рубці, які протягом року ростуть і грубшають. Якщо таку ушкоджену шкіру не лікувати, то рубці можуть скувати м’язи й частково «паралізувати» ті чи інші рухи людини. Часто таким потерпілим можна допомогти, лише пересадивши їхню ж здорову шкіру на найбільш пошкоджені ділянки, тобто використовуючи аутотрансплантанти.

      Пригадую один такий складний випадок, коли до нас звернулася молода жінка, що обпеклася сірчаною кислотою. Уся шия і груди в неї взялися рубцями, і вухо так заросло, що вона перестала чути. До того ж через грубі рубці рука в нещасної приросла до тулуба. А зараз вона добре чує і вільно рухає рукою. Щоб повернути жінку до здорового життя, нам довелося зробити більше шести операцій. Часто до нас потрапляють люди, що проходили протиракову терапію і в результаті потужного опромінення мають на шкірі рани, які не загоюються. А інколи пацієнти звертаються з вродженими деформаціями.

      — Справді, саме рубцями підступні опіки. Якщо рубці не лікувати одразу, до чого це може призвести?

      — Рубці не дають тканинам рости, особливо у дітей. Приміром, якщо маленька дівчинка серйозно обпекла грудну клітку, її потрібно одразу лікувати не тільки тому, що це негарно, а ще й через те, що, коли малеча підросте, рубці можуть перешкодити природному розвитку молочних залоз. Та навіть якщо доросла людина серйозно обпече лікоть чи коліно і глибока рана зарубцюється та стягнеться, вона може обмежити рухливість суглобів і суттєво ускладнить життя.

      — Ви згадували, що шрами здатні частково паралізувати людину. Чому так стається?

      — Наприклад, утворюється рубець між плечем та передпліччям, він стягуватиме шкіру. Якщо його не лікувати, він обмежуватиме розгинання руки. З часом цей скутий рубцем м’яз може атрофуватися, тобто відмерти. Буває, що хворий не може нормально ходити, бо його рух обмежує рубець між стопою і гомілкою. Якщо пошкодження на шиї — людині важко повертати голову.

      Такі хворі страждають не тільки фізично, а й душевно. З рубцем людина не почувається комфортно. Вона дивиться на себе в дзеркало і бачить спотворену шкіру, рубці на тілі чи на обличчі, починає комплексувати, уникає знайомих і навіть рідних, втрачає віру в майбутнє. Після травми ці люди майже не спілкуються зі своїми друзями, а коли потрапляють до нашого центру, створюють свою групу і живуть тільки своєю проблемою, у маленькому обмеженому колі спілкування — у своїй «клітці»...

      — Невже наслідків опіків не можна позбутися без операції? Адже, як відомо, шкіра має чудову здатність самовідновлюватися.

      — Достеменно цього не знають навіть самі лікарі. Якби ми знали механізм утворення рубця, то, можливо, могли б позбутися його не тільки хірургічним шляхом. Є тільки гіпотеза, що при тривалому опіковому отруєнні омертвілі верхні шари шкіри виділяють в організм токсини, які руйнують систему утворення білка в клітинах шкіри. І це призводить до надмірного розростання тканин.

      Приміром, після опіку рубець росте цілих вісім-десять місяців, іноді — рік. Якщо він ще й свербить і людина розчісує його до крові, може виникнути запалення. Тоді на рані знову наростатимуть нові шкірні плівки. Здираючи їх, хворі робитимуть ще гірше — згодом у них утворяться нові виразки. Наслідки, звісно, можуть бути й не такими страшними, якщо одразу після нещасного випадку швидко зробити пересадку здорової шкіри на найбільш пошкоджені ділянки. Тому ми й намагаємося швидше зрізати ці мертві обгорілі тканини, щоб зменшити кількість рубців.

      — Бувають дуже складні випадки, коли люди обпікаються чи обморожуються так, що на них немає «живого» місця, як їх можна врятувати?

      — Зараз ми використовуємо метод дерматензії — розтягування шкіри. Він полягає у тому, що під ділянки здорової шкіри імплантують спеціальний латексний або силіконовий балон, куди поступово вводять рідину. Балончик, який називають тканинним ендоекспандером, розтягується і розтягує собою шкіру. Таким чином шкіряного покриву стає в півтора раза більше, ніж тієї здорової шкіри, яка була спочатку. Його, відповідно, можна використати. Вперше ми так лікували ще в 1986 році одного воїна-афганця, в якого була дуже глибока рана на голові, навіть кістка черепа виявилася оголеною. Після пересадок у того хлопця було майже не видно слідів.

      Увесь курс вирощування–розтягування може тривати до двох місяців. У такий спосіб можна відновити не тільки шкіру, а й волосся. Ми, наприклад, змогли поновити волосяний покрив на голові дванадцятирічної дівчинки, у якої після пожежі дві третини склепіння черепу взялося рубцями, цибулинки волосся загинули і утворилася велика лисина. За п’ять операцій з використанням ендоекспандерів вдалося повернути їй нормальний вигляд.

      — Скажіть, цією технологією вирощування шкіри володіють тільки київські лікарі?

      — Звичайно, ні. Її також широко застосовують наші харківські, донецькі, луцькі колеги, практикується такий метод і в Рівному, Тернополі, Львові. Але ми використовуємо цю методику набагато частіше, ніж у будь-якому з цих міст, — приблизно у 30—40 відсотках випадків. Повірте, це дуже часто, адже коштують такі балони надзвичайно дорого. Так, імпортні експандери можна придбати аж за 300—400 доларів! Вітчизняні обійдуться дешевше — приблизно у 80—100 доларів.

      Досі в центрі ми застосовували латексні балони, які виробляє українсько-російське спільне підприємство. Однак, за нашими спостереженнями, силіконові експандери кращі за латексні. Вони дозволяють уникнути певних ускладнень при дерматензії. Тому ми плануємо налагодити виробництво власних ендоекспандерів із силікону в столиці.

      — Зараз часто рекламують усілякі протирубцеві мазі. Хіба не можна позбутися рубців, користуючись ними?

      — Так: помастив — і болячку як рукою зняло?! (Сміється). Таке буває тільки в рекламі... Маззю можна зняти запалення рубця і цим самим запобігти його збільшенню. Є й інші способи. Зараз на Заході дуже популярний спеціальний компресійний (тобто здавлюючий) одяг, але для нас він — ще новинка, до того ж доступна не кожному. Коштує такий одяг від 30 — 80 доларів і дорожче. Це можуть бути колготки, рукавички, маски на обличчя, які одягають на рубець у період його росту, щоб вони тиснули на обпечені місця, завдяки чому уражені тканини ростуть повільніше. Проте остаточно знищити сам рубець сьогодні під силу лише пластичному хірургу.

ДО РЕЧІ

      Відновлювати уражену опіками шкіру можна не лише за рахунок пересаджування її здорових ділянок на хворі, а й використовуючи шкіру... свиней. Професор Володимир Бігуняк із Тернополя, який близько 20 років займається питаннями спеціального — кріовакуумного — консервування свинячої шкіри. Він розробив спеціальну методику заготівлі таких трансплантантів: свинячу шкіру консервують у рідкому азоті, а потім висушують при дуже низькому тиску і температурі -180 градусів Цельсія. Якщо цей невеликий пакетик зберігати в холодильнику при температурі +4 — -6, то такий матеріал кілька років залишається життєздатним. В останні роки закуплено обладнання, організовано лабораторії кріовакуумного консервування за новою технологією, створено банк ліофілізованих ксенодермотрансплантантів, який працює уже третій рік.

      Професор Бігуняк відзначає, що запровадження в клінічну практику цих замінників шкіри дозволило знизити смертність опікових хворих на 30 відсотків, а терміни перебування у стаціонарі важких опікових хворих скоротити на 18—20 діб. А загалом широке запровадження в Україні хірургічного методу лікування опіків удвічі знизило дитячу смертність.