Національне «садо–мазо» опівночі

Вечір із п’ятниці на суботу і цього разу не пропав марно. Не міг відірватися від екрана телевізора — Савік Шустер на каналі «Україна» був в ударі. Друзі кажуть, що дивитися цю передачу — не те що несмак, а особливо вишукана форма збочення. Такий собі національний садо–мазохізм для українців. Одначе я дивлюся, бо толерантний (тобто дуже терплячий).

Цього разу як кістку «роздору» (розбору) господар кинув під ноги бійцям тему «повернення в паспорти громадян України графи «національність». Після недовгої тусні цю ідею «бульдоги демократії» порвали в клоччя. Резюме було таким: у «найцивілізованіших» країнах Європи в паспортах національність не вказують, отже, і нам «не положено». Бо не візьмуть у «євроспільноту». Правда, одна журналістка висловила припущення, що ймовірний учасник президентських виборів Володимир Литвин спеціально реанімував ідею запису національності в паспорті, щоб насолити іншому претенденту на президентство — Арсенієві Яценюку.

Гріх було не подлушпати національні болячки і з іншого приводу — вбивство юнака–націоналіста в Одесі. У результаті «грамотно» розіграного сценарію аудиторію підвели до висновку, що вбивці — швидше, постраждала сторона, ніж винна.

А от засудження дій української делегації в Женеві на конференції ООН із прав людини, присвячену расизму, вилилося в справжній шабаш для спраглої садо–мазохістської душі українського патріота. Треба віддати належне ведучому — він когорту елітних, уже перевірених у боях національних самоїдів підсилив свіжою кров’ю. Окрім «регіоналів» Нестора Шуфрича та Михайла Чечетова, на арену вийшов авторитет у справах єврейства Євген Червоненко.

Посол Ізраїлю в Україні Зіна Калай–Клайтман окреслила суть претензій до України: чому українська делегація на конференції не покинула залу засідань, як це зробили делегати кількох країн? Ізраїль, сказала посол, дуже засмучений тим, що Україна не засудила позицію Ірану щодо її країни.

Заступник міністра закордонних справ України Олександр Горін почувався самотнім вояком, коли намагався аргументовано (приніс із собою документи) довести аудиторії позицію Української держави в цьому питанні. Натомість група громадян України незаписаної в паспорті національністі самовіддано відстоювала інтереси держави Ізраїль, вимагаючи від українського дипломата публічного каяття за дії його відомства.

Приєдналися до «групового побиття» чиновника і записні «патріоти». Володимир Яворівський ладен був розтерти в порох усе МЗС за те, що українська делегація демонстративно не залишила конференції. Мовляв, якщо ми до ізраїльтян ладиком, то й вони визнають наш Голодомор геноцидом. Говорив цей «наш» народний депутат так, ніби він — їхній, у «кнесеті». Ну й що з того, зате як пафосно виступав...

Однак ніхто в студії навіть не заїкнувся, чи справді не відповідає дійсності заява Ірану про те, що ізраїльтяни будують свої відносини з палестинцями на расистських принципах.

Елегантний контрвипад зробив «свободівець» Андрій Іллєнко. Він, скориставшись присутністю посла Ізраїлю, спробував з’ясувати у Зіни Калай–Клайтман, чому її країна, що сама пережила Голокост, не визнає Голодомору в Україні. Питання надовго залишилося без відповіді... Зате Іллєнко–молодший тут же був обізваний антисемітом.

А Дмитро Корчинський, щоб розставити акценти в дискусії, нагадав, яких втрат зазнала Україна (в мільйонах доларів), відмовившись від «бушерського контракту». Це тоді, коли на вимогу Ізраїлю і США харківський «Турбоатом» припинив співробітництво з Іраном у поставці турбін для АЕС. Але абсолютна більшість політиків і нардепів у студії продовжили «мочити» державу Україна за якісь її «промахи» в єврейському питанні. Садо–мазо приниження досягло апогею.

Після такого агресивного і безцеремонного єврохамства отут би (а не на конференції в Женеві) українській «делегації» — встати б і покинути телестудію. На жаль, такої демонстрації національної гідності не відбулося. Усі добули до кінця. Бо толерантні.

Іван КУГНО