У стилі «пришийкобиліхвіст»

Перші згадки про наміри полтавської міської влади до 200–річчя Миколи Гоголя встановити паркові скульптури «його» персонажів на однойменній вулиці, у бульварній її частині, поблизу пам’ятника видатному землякові, з’явилися у місцевій пресі минулого року. На переконання чільників мерії, саме така алея гоголівських героїв мала стати чи не найсмачнішою родзинкою «гучних» ювілейних святкувань в обласному центрі. Мовляв, на цю «свіжину» до обласного центру потягнуться туристи ледь не з усього світу. На те, що подібним «креативом» гостей можна й відлякати, ніхто, звісно, не зважав.

Геній у кам’яному полоні

Історичний центр Полтави сам по собі є однією з найцінніших українських пам’яток, і без того «перенаселеною» кам’яними та бронзовими «завсідниками» різної художньої вартості. Скажімо, пам’ятник легендарній піснетворці Марусі Чурай ( «у миру» — дівчина з «мобілкою») зовсім недавно вгніздили за кілька десятків метрів (!) од бронзового Миколи Васильовича. Якщо ж з іншого боку обставити його ще й «рідними» персонажами, то чи не загубиться в такому кам’яному полоні сам Гоголь? Зрештою, як органічно «вмонтувати» твори сучасників — митців ХХІ століття — в архітектурно–культурний ландшафт кінця ХІХ — початку ХХ століть і «присусідити» їх до пам’ятника Гоголю, який подарував місту відомий скульптор Леонід Позен ще в 1915 році?

Щоб відповісти бодай на частину подібних запитань, автор цих рядків наприкінці минулого року звернувся до «культурницького» заступника міського голови Лариси Семеняги. Й невдовзі одержав від неї письмову відповідь зі згадкою про те, що «ініціатором виготовлення та встановлення паркових скульптур — фігур персонажів творів М. В. Гоголя в місті Полтава виступила Громадська колегія міста в особі Келима О. І. Пропозиція розглядалась на мистецькій раді з питань культури при виконавчому комітеті Полтавської міської ради і отримала схвальний відгук. В місті Седнів Чернігівської області був проведений скульптурний пленер, присвячений 200–річчю з дня народження відомого письменника М.В.Гоголя. На пленері з альмінського каменю на спонсорські кошти виготовлені паркові скульптури (малі архітектурні форми) з даної тематики. На спільних засіданнях архітектурно–містобудівної та художньої рад визначено перелік скульптур та місце їх розташування — вул. Гоголя». До того переліку потрапили Тарас Бульба, Вакула, Солоха, Панночка, Ніс, а також скульптурні композиції «Сорочинський ярмарок» і «Викрадення Місяця» та сам Гоголь.

Громадськість тільки для «одобрямсу»?

А от з якою «громадськістю», окрім радника міського голови з питань культури Олександра Келима, радилися у мерії перед тим, як ощасливити земляків появою «гоголівських» скульптур, невідомо. Зрозуміло тільки, що не з тією, яка здатна подивитися на піарні забаганки містечкових вождів «не замиленим» підначальницькою запопадливістю оком. І була шокована «пейзажем», побаченим 1 квітня після підняття чільниками мерії «завіси» над згаданими скульптурами.

— Перше враження таке, ніби ці скульптури везли кудись в інше місце, та не довезли й «загубили» в Полтаві, — сказав власкору «УМ» відомий полтавський мистецтвознавець, який багато років очолював місцевий художній музей, Кім Скалацький. — Адже до цього пам’ятника й бульвару вони зовсім не підходять. Причому ставили їх на бетонну основу з металевими стержнями, — отже, на віки. Тільки дуже вже по–нашому, по–провінційному, швидше, для «галочки» у звіті. Бо ж, скажімо, архітектурний стиль цієї вулиці тяжіє до класицизму. Водночас нові скульптури надто далекі від нього й дуже різні не лише стилістично. Той же «Сорочинський ярмарок» відверто невдалий. Хоча, з іншого боку, кожен митець має право на своє бачення того чи іншого образа. І, можливо, кожна з цих робіт справді знайшла б своє місце десь на Жабокрицькому майдані у Великих Сорочинцях чи у парковій зоні зі струмочками і фонтанами. Тут же все це має вигляд, даруйте за відвертість, як пришийкобиліхвіст...

— М’яко кажучи, не гармоніюють з академічно–реалістичним архітектурним тлом надто сучасні для нього кам’яні фігури, — зазначив у коментарі для «УМ» ще один знаний не лише в Полтаві мистецтвознавець Віталій Ханко. — А найнезугарніше виглядають три скульптури на «п’ятачку» біля кінотеатру. Особливо ота напівоголена Панночка–відьма, котра вляглася перед входом до історичного будинку. Скульптори, які створювали ці образи на пленері за кількасот кілометрів од Полтави, вочевидь не відчували її історико–культурного контексту. Мешканцям Краматорська чи Кракова це, звісно, можна пробачити. Але як не помітили тієї дисгармонії полтавські можновладці та культуртрегери? На жаль, рівень їхніх естетичних смаків останніми роками тільки знижується. Тож і з’являються у нас «шедеври» на кшталт сумнозвісної «Галушки» чи оцих скульптур.

Однак недолугість згаданого поєднання непоєднуваного помітили не тільки досвідчені фахівці. Бо ж для споглядання паркових скульптур потрібна бодай умовна камерність, просторовий затишок. Створити їх на вузькій «старосвітській» вулиці сьогодні практично неможливо. Навіть «бульварну» її частину зі скульптурами з обох боків охоплюють лещата транспортних потоків. Крім того, вдень тут переважно біля крамниць та офісів у кілька рядів паркують десятки автомобілів, а ввечері та вночі цей відтинок ще щільніше обліплений іномарками завсідників розважальних закладів і таксі. Тож саме легковики та нав’язлива реклама стали основним тлом для кам’яних новоселів.

Відьомський шабаш на історичній пам’яті українців

Та все ж найбільше вражає оформлення вільної від дерев бульварної зони у вигляді невеликого майданчика перед кінотеатром «Колос». Там поруч із «новітнім» Гоголем зі свічкою, котрий сприймається як пародія на зовсім інший за стилістикою «основний» пам’ятник, поклали Панночку–відьму з його «Вія» та ще одну горизонтальну скульптуру «масовки» Сорочинського ярмарку. Панночка та, згідно з класичним сюжетом, вляглася на смертному одрі й підняла голову в готовності творити свій відьомський шабаш. Але де? Ні, цього разу не в церкві. Однак на місці, не менш святому для кожного свідомого українця.

Бо ж лежить та відьма біля «парадного» входу практично навпроти ... меморіальної дошки з написом, який засвідчує: в цьому будинку 1903 року на урочистостях із нагоди відкриття пам’ятника І. П. Котляревському зібралися Леся Українка, Михайло Коцюбинський, Панас Мирний, Василь Стефаник та інші світочі українства. То було перше таке зібрання подвижників української справи із двох тодішніх імперій, яке вони перетворили на потужний акт спротиву національному поневоленню. Саме тут свого часу виступали корифеї українського театру Микола Садовський, Марко Кропивницький, Іван Карпенко–Карий, Марія Заньковецька... Тож за історичною цінністю згадане «гніздо» великих українців у Полтаві фактично ні з чим порівнювати.

За радянських часів його пристосували під кінотеатр. Але сьогодні кіно в ньому «крутять» на правах бідного родича. Повновправним же господарем тут почувається все той же «Гральний дім» — із казино, відповідними автоматами та іншими сучасними принадами великого розважального комплексу. Тож, скажімо, до згаданої меморіальної дошки навіть не підійдеш — біля неї поставили розцяцьковану «виграшну» іномарку й обгородили той «п’ятачок» металевим бар’єром. Але втелющена за якихось кільканадцять метрів од тієї дошки кам’яна відьма «добиває» історичну споруду остаточно. Більшої наруги над національною пам’яттю українців важко навіть уявити.

Однак цього чомусь «впритул не бачать» ініціатори встановлення згаданих скульптур. Сівши зі своїм дітищем у калюжу, вони тепер через «кишенькові» провладні ЗМІ звинувачують усіх «незгодних» у ... культурній відсталості та неспроможності збагнути сучасне мистецтво. І запевняють земляків у тому, що нав’язані їм скульптури обов’язково «приживуться» в Полтаві. При цьому закривають очі й на місцеві інтернет–форуми, в яких стосовно згаданої кам’яної алеї висловлюється майже одностайна категоричність — «жах, убогість, повний несмак, страхіття, вишукане знущання, плакати хочеться» тощо. Про тих, хто нарікає на дзеркало, писав не тільки Гоголь. Тож читайте класику, панове.