«Залюднений острів. Сутичка»: краще читати, ніж дивитися

Уже нікого не дивує, коли дивишся щойно знятий фільм, а там — відверті перегуки з відомими картинами останнього десятиліття. На таких переглядах не відчуваєш себе ошуканим, бо розумієш — це данина менше відомого режисера більше знаному. Саме з таким відчуттям я переглядала стрічку «Залюднений острів. Сутичка». На такій–то хвилині Федір Бондарчук в своїй останній роботі перейшов на «Матрицю», на такій–то — на «П’ятий елемент»...

У другій частині «Залюдненого острова» режисер усе більше «вітань» шле історії наукової фантастики, показує все менше чогось нового в кінематографії, все активніше милується самим собою. На задньому плані залишаються герої, в яких встигли закохатися з першого «Острова», презентованого взимку. Зроблено Бондарчуком, під Бондарчука і для Бондарчука.

«Я — режисер, я — Розумник, я — феноменальний...»

За словами режисера, перша частина «Залюдненого острова» за романом братів Стругацьких стала найкасовішим фільмом в історії сучасного кіно на теренах СНД. Зібрала 25 мільйонів доларів, але знята за 36, 6 мільйона. «У кінотеатрах фільм подивилися 4, 5 мільйона глядачів, в інтернеті скачали понад два мільйони, а ще піратські копії. Навіть Стругацький подивився картину декілька разів і сказав, що ми — молодці. Таким жвавим зацікавленням мало хто може похвалитися», — хизується після прем’єри у Києві Федір Бондарчук.

У дистриб’юторській компанії «Геміні», яка займається прокатом «Залюдненого острова» в Україні сказали, що серед російських фільмів із 2005 року за збором він входить у двадцятку. На першому — «Адміралъ». За 2009–й «Залюднений острів» поки що у фаворитах. Однак не на першому. Найпопулярнішим стало «Кохання у великому місті», далі «Кохання–зітхання –2» і вже потім «Залюднений острів». Зібрав 13 мільйонів 440 тисяч гривень.

На прес–конференції після перегляду другої частини Федір Бондарчук ніяк не міг второпати, що журналісти від нього хочуть, чому їхні обличчя не сяють задоволенням, а з уст ллється тільки критика і прискіпливі запитання. В Москві весь бомонд його на руках носив, фани братів Стругацьких перейшли у лави запальних прихильників Бондарчука, а українці чомусь носом крутять. То їм Ради замало, то їм більше кохання подавай, то гонорари акторів не задовольняють.

У «Залюдненому острові» Федір Бондарчук зіграв одного з керівників — Розумника, який за допомогою випромінювання веж маніпулює мешканцями острова. Може його механізм магнетизму і подіяв на Росію, та Україну, очевидно, це не зачепило. Бондарчук кілька разів називав себе і свою роботу феноменальними, а в залі у цей час тільки й чулося: «Ну, поговори собі, а ми послухаємо...»

У першій частині, без сумніву, притягувала усмішка героя Василя Степанова. МакСім був супергероєм, спокійним, сильним, розумним, відважним, без промахів і зривів. Таким, як і має бути людина у 2157 році, яка відкрила у собі силу і вміло нею користується. У «Сутичці» МакСім став типовим симпатичним 20–річним хлопцем. Він так само красиво всміхається і відверто дивиться в очі, але інколи його гра стає занадто схожою на «телячі ніжності», а моментами він швидше нагадує зарозумілого прищавого підлітка у перехідний період, аніж головного персонажа. Без причини починає верещати, не знати що доводячи, чим показує не силу героя із Землі, а слабкість маленької людини, яка не може піти проти системи.

У другій частині із МакСіма всі акценти перейшли на Розумника. Для цього Бондарчук задіяв увесь свій шарм, використав усю міміку, яку тільки міг, всі акторські задатки. Вийшло симпатично, навіть трішки «феноменально», але чи виправдано? Адже герой Бондарчука через безвихідь у кінці прострілює собі голову.

Острів краси, потворності і тупості

Хто не дивився першої частини — нічого страшного. У першій із другою, крім акторів, нема нічого спільного. Це незалежний і все менше зрозумілий екшн без чіткого сюжету. Хто проти кого воює, який сенс у мутантах, чому одна частина жителів огидно потворна, а інша — ідеально красива, навіщо все зводити до танків і крові на зубах героїв, у чому фішка комп’ютерної графіки, з якою режисер явно переборщив? Діалоги нагадують бесіди розумово відсталих осіб, із тупим виразом обличчя, банальними фразами і невмінням випереджати хід думок співрозмовника. Невже таке майбутнє у наукової фантастики? І хто дав Бондарчуку право зробити Стругацьких такими примітивними?

Центральною і пояснювальною є фінальна розмова двох протилежних сил — МакСіма Каммерера з Мандрівником. Вони обоє із Землі, обоє мають план врятувати острів, але діють по різні боки барикади. У кінці так і не зрозуміло, за ким із них правда, як вирішиться конфлікт, що буде з островом. Очевидно одне — МакСім на Землю не полетить, Рада не побачить зелених дерев і голубих рік, Мандрівник залишиться при владі і своїх дослідах, невідомий нікому Батько і далі заправлятиме недоумкуватими потворними громадянами. І далі все по колу. А з цього випливає: краще фантастику читати, а не дивитися її у трактуванні Бондарчука.